«Окупанти тікали та лишили багато техніки, яка тепер гатить по ворогу»
24 березня Тростянець звільнили від російських окупантів. Ви ж в окупації з першого дня війни?
Так, рівно 30 днів тривала окупація нашого міста. 24 лютого до нас зайшли росіяни. Близько 8:00 ранку вони вже були в нас. Колони російської техніки стояли прямо тут. Та 24 березня їх вибили з міста.
Збройні сили повідомляли, що окупанти утікали, залишивши свою техніку.
Я можу це підтвердити. Наші Збройні сили наразі оглядають кожну одиницю такої техніки. Бо є техніка з певними несправностями, поламана. Але її дуже швидко можна полагодити та далі використовувати в наших військових цілях.
Один з прикладів. Це було навіть не тоді, коли окупанти вже тікали з міста. У перші дні війни по нашій достатньо непростій для проїзду місцевості рухалися колони ворожої техніки. В одному з сіл, не буду казати назви, окупанти залишили дещо зламану, але дуже потужну артустановку. Силами наших місцевих партизанів, скажімо так, поки російські військові її залишили умовно на 5 хвилин, щоб потім повернутися та забрати, вона була обережно знешкоджена. З неї зняли певні елементи, щоб вона не могла їхати далі в колоні. Росіяни її кинули. Ми ж її потім відновили. Наша 93 бригада привезла необхідні запчастини. І тепер вона успішно гатить по нашому ворогу.
Можу сказати, що таких прикладів насправді багато. Але про конкретну кількість такої техніки, скільки її у нас, звісно, я говорити не буду. Ми продовжуємо її знаходити. Також є багато боєприпасів, «градів», танків. Усе це передається нашим ЗСУ та буде використовуватися для відсічі агресору.
Ще 22 березня Тростянець був найгарячішою точкою Сумської області через велику пожежу внаслідок боїв. Її вдалося погасити?
Погасити тоді неможливо було нічого. Постійно лунали обстріли. Бої не припинялися до пізньої ночі. Влучення снарядів викликало руйнування та місця загоряння. Тому горіло дуже багато будівель. Обгоріла частина шоколадної фабрики та бісквітного цеху.
Потрапляння було у склад боєприпасів, що викликало дуже великий вибух. Від російських обстрілів горіли лікарні, повністю вигоріла лісгоспна станція. Та дуже багато інших об'єктів. Звісно, житлові будинки теж горіли.
Ми розуміємо, що рятувальники ДСНС хотіли б виїхати на гасіння пожеж, але фізично з тією кількістю техніки, що є в Тростянці, повністю локалізувати таку масштабну пожежу було неможливо. Вони просто за всього бажання це не змогли б зробити. Єдине, що, на щастя, нам вдалося, то це врятувати частину нашої лікарні.
Працівники нашої міської лікарні були на робочих місцях. Технічний персонал теж, хоча в невеликій кількості. Але ж був. Та їм вдалося спільними зусиллями загасити полум’я, яке розгорілося в кабінетах через постріли з танків. Пожежу вдалося локалізувати, і ми не дали згоріти нашій лікарні. Це єдине місце, яке я можу назвати як таке, що вдалося врятувати силами працівників самої лікарні.
«Не залишилося живого місця, лікарню розстрілювали з людьми»
Більшість об’єктів інфраструктури, будинків, шкіл зруйновано? Бо у своєму Telegram-каналі голова Сумської ОВА Дмитро Живицький оприлюднив просто жахливі кадри. За вашими оцінками, у відсотках скільки об'єктів зруйнував ворог?
Усі руйнування ще важко підрахувати. Багато об'єктів заміновано. Ми їх продовжуємо розміновувати. Тому ще не пускаємо туди нашу комісію, журналістів, нікого. Бо там усюди розтяжки та міни.
Треба, щоб для початку кожну будівлю перевірили наші військові сили разом з ДСНС. Але вже зрозуміло, що дуже-дуже багато будівель згоріли. Від них просто залишилися стіни. Це також магазини, території біля вокзалу, де було багато підприємств. Два п’ятиповерхові будинки взагалі вщент вигоріли. Я навіть не знаю, як їх відновити.
У майже всіх наших адміністративних установах вибито вікна, виламано двері, розтрощено всю оргтехніку. Частину техніки, за нашою інформацією, вони вкрали. Знаєте, я назву це так: там узагалі немає живого місця. Якщо говорити про нашу міську раду, ЦНАП, поліцію, відділення прокуратури та інші установи, то вони просто знищенні до останньої цеглини. Там немає нічого. Якщо навіть залишилися частини якихось стін, то й ті посічені осколками та іншим. Усе це треба буде приводити до ладу.
Але лікарню вдалося врятувати? Вона якось працює? Ворог прицільно розстрілював людей всередині з танків?
Учора нам вдалося ретельно оглянули лікарню після наших піротехніків. Ми все познімали на камери. Будемо знаходити можливість підключення до інтернету, щоб усім показати: якою сьогодні виглядає наша лікарня. Так, два російські танки стріляли по лікарні з людьми. До речі, саме ці два танки потім наша 93 бригада підбила.
А наслідки такі: приблизно 30% лікарні втрачено. Немає жодного не пошкодженого відділення, де повноцінно можна приймати людей. Усі вікна, а їх десь 300 штук, усі розбиті. Розтрощено дах, є руйнування всередині. Дуже пошкоджені деякі стіни. Снаряди влучили в кисневу станцію. Її теж знищили. Тепер у нас немає подачі кисню для інфекційного відділення. А в самому інфекційному відділенні знесена половина даху. Тому мінімум на 30% лікарня потребує капітального ремонту. У поточному її всю треба буде ремонтувати. Бо вона абсолютно вся посічена уламками та кулями.
Очевидці розповідають, як це було. Просто два танки підійшли до лікарні, зупинилися та почали розстрілювали лікарню, де військових не було. Потім після танків прийшли ще їхні російські солдати, які продовжили з автоматів і кулеметів стріляти вже по стінах. Тобто по людях, які були на той час у лікарні! Вони просто дивом там урятувалися, бо повтікали в підвали. Але очевидці розповідають про все це, як воно було.
«У селах, де проходила російська техніка, від асфальту залишилося поле від танкових гусениць»
Була інформація також про руйнування пам’яток архітектури.
Так. Повністю зруйнована лісгоспна Красно-тростянецька лісова науково-дослідна станція міста.
Це наша пам’ятка архітектури 19 ст. Історична споруда взагалі згоріла вщент. Там були унікальні каміни, дубові східці, унікальна література – все це зберігалося століттями. Це ж була перша лісгоспна станція в Україні часів царської Росії, де накопичувався багаж знань про лісові культури, лісорозведення та тому подібне. Все знищили. Тобто в місті ми бачимо не просто матеріальні руйнування, а історичних пам’яток.
Так само наш краєзнавчий музей, теж пам’ятка архітектури 18 ст., частково зруйнували. Туди влучив снаряд, виламано ворота, всередині теж є пошкодження. Загалом дуже багато будівель зазнали якщо не повної руйнації, то на 15-20% як мінімум точно. Їх треба буде відновлювати.
Я вже не говорю про дороги. Підірвані мости. У селах, де проходила російська техніка, від асфальту залишилося поле від танкових гусениць. Зараз там важко проїхати на автомобілі. Оскільки сотні одиниць російської техніки проходили по території щодня.
Через це знищено багато систем енергозабезпечення, зруйновано газопроводи, водомереж. Все це має описати спеціальна комісія. Цим ми почнемо займатися вже після завершення війни. Оскільки зараз розуміємо, що це може мати ефект сізіфовової праці. Не дай бог, щоб знову щось прилетіло. Тоді нам знову це треба буде робити.
Тому наразі перше наше завдання – це відселити людей з будівель, де фактично вже не можна проживати. Евакуювати їх або ж поселити там, де це ще можливо. Друге — максимально нагодувати усіх тих, хто це потребує. Дати необхідні ліки. Чи евакуювати людей для лікування по їх медичному стану. Ми почнемо відновлювати будівлі. Я вже мав розмову з підприємцями, які готові надати склопакети, щоб ми змогли встановити їх замість розбитих вікон. Хочемо це зробити максимально швидко в лікарні. Для того, щоб хоча б два її відділення запрацювали та надавали медичну допомогу на місці. Бо добре розуміємо, що кожного хворого ми не можемо вивезти з міста. Треба максимально відновлювати роботу нашої лікарні. Обіцяю, ми будемо це робити.
«Сьогодні точно сказати, скільки людей загинуло, дуже важко»
Чи є попередні підрахунки про кількість жертв серед місцевого населення? Скільки поранених? Як і де надається медична допомога?
Ні. Зараз це важко зробити. Скажу відверто, що кожного дня ми знаходимо тіла. Це все нові та нові тіла. Закатованих. Чи просто вбитих людей, які лежали в ліску, в якомусь ярку чи іншому місці. Усе це буде продовжуватися. Сьогодні точно сказати, скільки людей загинуло, дуже важко.
Так само точно ми не знаємо кількості тих, хто перебуває в полоні. Насправді багато містян викрадено. Зараз до нас надходить інформація про це від їхніх рідних і близьких. Разом із СБУ та з іншими службами ми починаємо їх пошук. Важливо встановити: чи вбиті вони, де їхні тіла? Чи вони викрадені? Вивезені як полонені до Росії? Така робота теж вже ведеться. Тому точні цифри ми фізично озвучити не можемо.
Скільки людей лишається в місті? Яка кількість евакуйована? Та які коридори ще заплановано?
Так, були коридори, по яких 2,5 тисячі людей вивезли. Самотужки громадяни теж покидали місто. За моїми приблизними оцінками, десь 9-10 тисяч виїхали. Але половина населення, тобто 10 тисяч, залишаються у Тростянці. Ми кожного дня бачимо, скільки людей приходить для отримання гуманітарної допомоги. Або ж родичі пишуть нам, що десь є бабуся, яку не змогли вивезти через певні причини. Просять, будь ласка, надайте їй допомогу.
«Люди 30 днів доїдали останнє. Деякі родини сиділи на воді»
Обіцяна гуманітарна допомога вже доставлена? І коли ви очікуєте нові вантажі?
До нас кожного дня щось надходить. Від різноманітних волонтерських організацій. Чи просто приватної ініціативи, багатьох підприємств, організацій, міських рад, облдержорганізацій, наших партнерів із-за кордону. Кожного дня йдуть вантажі. Хтось привозить просто маленький легковик. Каже: їхав до вас з Полтави, щоб передати. Ми за це щиро дякуємо. Хтось везе великі машини з речами, продуктами, генераторами.
Усе - а це десятки тонн вантажу - ми роздаємо. В умовах тих руйнувань, усього, що пережили ці люди, коли 30 днів доїдали останнє, нам потрібна їжа. Деякі родини залишалися на одній воді. Бо в міста немає запасів картоплі чи, як у селі, консервації. Люди реально залишалися на самій воді! Тому зараз треба максимально забезпечити їх якісним харчуванням, щоб вони повернулися до свого нормального стану. Будь-яка допомога нам не буде зайвою. Ми дуже її просимо. Нам ще треба дістатися до кожного маленького та найбільш віддаленого мікрорайону, до кожного пенсіонера, який залишився лежати сам удома. Він не приїде в гуманітарний штаб. До нього треба доїхати.
Тому ми створили в соцмережі сторінку, до якої лише за день доєдналася понад тисяча людей. Там якраз пишуть: кому необхідно передати допомогу додому, хто не може йти сам.
Далі ми потребуємо плівки, скла, будівельних матеріалів, щоб відновити об’єкти інфраструктури, школи. Комп’ютерної техніки в нас узагалі немає. Як я вже казав, росіяни вивезли її. Усюди, де вони заходили, вони повивозили всю техніку. У нас немає наразі нічого, щоб просто роздрукувати документ. Якийсь аркуш паперу ми пишемо від руки.
«Немає водопостачання, світла, 90% осель без опалення»
У місті ще немає мобільного зв’язку?
Він іноді з'являється. Треба виїжджати десь на околиці міста або вищі точки. Зараз ми маємо запустити дизельні генератори, мобільні станції. Полагодити пошкоджені кабелі. Та багато іншого. Зв’язок то з'являється, то зникає. Проте ми над цим працюємо кожного дня.
Але опалення та світла немає?
Частково опалення є. Але лише в тих будинках, де не пошкоджено було газопостачання. У нас, слава богу, не центральні котельні опалюють місто. У кожній квартирі свій котел. У будинках, де не пошкодили ці мережі, є можливість увімкнути газовий котел. Проте лише якщо система не потребує прокачування води. Тому лише в деяких квартирах воно залишилося. А в 90% осель опалення просто вже неможливе. Деякі мікрорайони залишаються без газу взагалі, бо було влучення в мережу високого тиску. Останні два дні газовики працювали над тим, щоб стравити цей газ із системи. Та лише потім узятися до її ремонту.
А води взагалі немає?
Водопостачання немає по всьому місту. Тому що немає й електрики. Вона зараз лише починає з’являтися. Сумиобленерго активно веде ремонт. Проте доступ до будь-яких пошкоджених мереж можливий тільки після огляду цих територій саперами. Ми ж розуміємо, можуть усюди бути розтяжки та інші російські «сюрпризи». За цей місяць окупант замінував дуже і дуже багато всього. У лісопосадках, паркових зонах, на дорогах. Три дні тому в нас підірвалася машина, яка їхала до нас. Просто на в’їзді у Тростянець, на одній з доріг. Розуміємо, що таких «сюрпризів» ще буде дуже багато. Але ми працюємо і над цим.
Уточнення щодо водопостачання. Наразі містяни отримують питну воду? Її якось підвозять централізовано?
Через відсутність електропостачання не працюють водозабори. Зараз через дизельні генератори ми намагаємося запуститися. До речі, нам дуже потрібні генератори, бо наші електромережі пошкоджені настільки сильно, що є вулиці, наприклад, де взагалі немає жодного дроту. Вони повністю перебиті.
По місту є криниці. Люди знають, де вони. Беруть воду там. Також у нашому гуманітарному штабі є вода. Її роздаємо у пляшках, щоб якимось чином можна було вижити в цій ситуації.
Ми максимально потребуємо не тільки генераторів, а й бензину. Палива теж немає. Бо всі АЗС викачані росіянами. Нам нізвідки брати бензин. Тому я звертаюся до людей, хто хоче нам допомогти. Тростянцю потрібні скло, бензин, дизпаливо, будівельні матеріали, засоби гігієни. Звісно, у першу чергу їжа та ліки.
Якої допомоги потребує місто?
Враховуючи, що немає зв’язку, необхідно встановлювати установки StarLink. Така установка накрила б половину міста. Або дві такі установки. Тоді ми матимемо можливість зв’язатися один з одним. Хтось з рідних людей нарешті зателефонує батькам чи дітям і дізнається про їхню долю. Бо дуже багато людей не знають, що з їхніми близькими. Вони просто банально не можуть додзвонитися до рідних.
По-друге, нам потрібно відновлення якісного зв’язку з нами (місцевою владою), з нашими органами влади, з волонтерами. Усе це потрібно, щоб і надалі надавати чітку та потрібну нам допомогу. Бо, наприклад, зараз до нас везуть багато одягу. Його вже набрали. Бачу, що люди тепер беруть його вкрай рідко. Більше нам сьогодні потрібна їжа та ліки. Деякі старенькі люди лежали без їжі довгий час. Їм потрібна окрема допомога, медикаменти та вітаміни. Це не лише важкий психологічний стрес, а й фізичний стан, з якого треба поступово виводити. Нагодувавши за один день таких людей, нічого не зміниться.
Тому я дуже прошу, хто має таку допомогу, пишіть, телефонуйте мені усюди. Хай вибачають, якщо я не на зв’язку, бо він є не в кожній частині нашого міста.
Скажу вам відверто. До нас приїжджають з Охтирки, Сум, які теж руйнували. Але коли вони бачать Тростянець, то кажуть, що це в десятки разів трагічніше. Тут багато об’єктів просто фізично знищили. Їх немає. Наше місто було красивим та охайним, з ліхтарями та квітами, тротуарами та доріжками. А зараз воно нагадує місцями якусь випалену землю.
