Перетин кордону та “рецепційний центр”
“Якщо перетинати кордон пішки - усе відбувається дуже швидко. Я навіть не встигла змерзнути, поки чекала в черзі, як багато хто мене лякав. Але, може, то мені пощастило. Знаю, що автомобільні черги куди довші”, - розповідає 25-річна Таня, поки чекає на свій рейс до Любліна з прихистку в містечку Хелм. Таня жила з батьками в селищі міського типу недалеко від Бучі на Київщині. У самому селищі бойові дії, на щастя, не велись, але місце потрапило в облогу, туди вже котрий день не можуть доїхати ні евакуаційні рейси, ні гуманітарна допомога. “Батьки досі там, чекають на хоч якусь гуманітарку. Їм вже багато років, і вони не схотіли кидати хату”, - говорить Таня.
У більшості пропускних пунктів на стороні Польщі можна знайти волонтерів. Біля кордону розгорнуті намети, де можна погрітися. Там також годують, допомагають з одягом і роздають безкоштовні сім-карти з доступом до інтернету та можливістю дзвонити в Україну.
Після цього від більшості пропускних пунктів тих, хто перетнув кордон пішки, організовано везуть до найближчого прихистку - “рецепційного центру”. У них громадяни можуть отримати інформацію про перебування в Польщі, їжу, основну медичну допомогу, безкоштовний доступ до WiFi. Також у центрах можна переночувати, щоправда, біженців у кожному з таких прихистків значно більше, аніж ліжкомісць. Волонтери центрів допомагають з організацією переїздів в інші міста Польщі та за кордон. Місцева влада наголошує, що жодних формальних реєстрацій у прихистках проходити не потрібно, пізніше біженці зможуть отримати номера PESEL в адміністраціях міст і селищ, де вони планують залишитися. Адреси “рецепційних центрів” можна знайти на сайті польського уряду. До них також можуть звернутися українці, які перетинали кордон Польщі іншими способами - наприклад, автівкою.
У тих, хто звернувся до центру допомоги в містечку Хелм, куди привозять українців з прикордонного пункту Дорогуськ і кількох інших, різні плани. Хтось приїхав переночувати, а на ранок їде до знайомих поляків, хтось чекає на рейс в іншу країну, а хтось не має жодних конкретних намірів.
Як, наприклад, пані Анна з трьома онуками різного віку, метою якої було поїхати з-під вогню в Житомирі.
“Ми просто приїхали і чогось чекаємо. Чого - не знаю сама”, - розповідає Анна, випускаючи кота з переноски трохи побігати. Батьки дітей, з якими приїхала жінка (старшій онуці - 20 років, молодшому - 10 років), залишилися в Житомирі, проте дуже наполягали на тому, аби бабця з дітьми поїхала. Знайомих чи друзів родина за кордоном не має. Сподіваються лише на допомогу небайдужих. Зі собою, окрім кота, родина має чимало речей і навіть самокат онука. Дехто ж з постояльців центру приїхав зі самим рюкзаком із найнеобхіднішим.
Уже трохи пізніше Анна знаходить товаришку свого віку та перебазовується ближче до неї, в тихіший коридор, де можна поспати на карематах (центр допомоги у Хелмі - спортивний центр із критим стадіоном).
Після кордону
Допомагають українцями не лише на кордоні, а й далі - на території всієї Польщі. При цьому багато поляків цураються слова “волонтер”, тому що допомагають одноосібно, незалежно від якихось громадських організацій і волонтерських центрів.
“Якщо чесно, я сам здивований, що зі мною сталося”, - розповідає пожежник Бартек із села Томашовіце Люблінського воєводства, у будинку якого зараз живе родина з трьох українок: бабуся, донька й онука.
Коли Бартек почув у новинах про напад Росії на Україну, він довго не міг зібратися з думками. Раніше він вважав, що війна в сучасному цивілізованому світі неможлива. На жаль, Бартек помилявся і тепер почувається дуже злим. Говорить, що це не просто війна Росії проти України - це війна Росії проти Європи.
На другий день війни, 25 лютого, він поїхав до прикордонного пункту Дорогуськ з наміром хоч якось допомогти, але не збирався запрошувати когось до себе жити. Уже на місці відразу змінив свою думку і підійшов до рандомної сім’ї.
“Жінки виглядали дуже розгублено та втомлено. Я не мав іншого вибору, як допомогти їм і запросити пожити в себе”, - говорить чоловік.
Бартек розповідає, що раніше бував в Україні і має негативні спогади. Він був вражений рівнем корупції, яка зачепила його особисто - один чоловік з України намагався обдурити поляка. Відтоді Бартек тримався осторонь українців.
“Але зараз усе дуже змінилося. Моя сім’я тепер також складається з людей з України. Я вже не боюся”, - підсумовує Бартек.
Катажина, яка працює в інжиніринговій компанії, розповідає свою історію допомоги українцям. Протягом цих трьох тижнів у її будинку мешкали дві українські родини. Одну вона знала через свого друга, інші люди прийшли посеред ночі і попросили про допомогу - вони потрапили в автомобільну аварію дорогою до Варшави недалеко від дому Катажини.
“Вони були з трьома маленькими дітьми, у мене навіть не було вибору - як це, не допомогти їм? Хай навіть моя родина та я втратимо на якийсь період приватність у власному домі. Я хочу допомогти Україні як тільки можу. Мені важко навіть уявити, що ці люди відчувають, а інколи навіть важко зрозуміти, як правильно говорити з ними,” - розповідає жінка.
Окрім того, Катажина допомагає сортувати одяг для українських біженців у центрі католицької організації допомоги "Карітас". Каже, що не може жити нормальним життям, ніяк не допомагаючи, коли за 600 км від її міста іде війна:
“Війна абсурдна. Як хтось може вбивати невинних людей? Путін має бути страчений якнайшвидше. Нормальні сусіди не вбивають один одного. Якщо Путін хоче займатися своєю політикою, він може робити це в інший спосіб. Не вбивати. Не можу повірити, що поруч з моїм домом війна. Звичайних людей вбивають, за що?”
При цьому місцеві вважають, що польська економіка дійсно не була готова до такої кількості біженців. Бояться кризи та браку робочих місць навіть для поляків. Та все ж налаштовані оптимістично. Катажина коментує: “Можливо, у нас, правда, будуть певні економічні проблеми. Але ні в якому разі не через людей - через війну, яка вже відбувається. Я думаю, що в Польщі ніколи не буде такого, але багато поляків переживають, що вони наступні в черзі у путінських планах. Водночас я намагаюся думати позитивно. Наприклад, минулого року в Польщі суттєво бракувало працівників. Тепер точно буде легко знайти когось на різні посади”.
Що таке номер PESEL і як його отримати?
12 березня в Польщі вийшов закон “Про допомогу громадянам України у зв'язку зі збройним конфліктом на території цієї країни”, він діє заднім числом і стосується усіх громадян України, які приїхали до Польщі від початку збройної агресії Росії, з 24.02. Згідно з ним, українці можуть:
-
легально перебувати в Польщі протягом 18 місяців;
-
отримати номер PESEL;
-
працевлаштуватися;
-
отримати доступ до закладів охорони здоров'я та до соціального забезпечення, а також до шкіл, дитячих садків і ясел.
Номер PESEL є одинадцятизначним кодом, зареєстрованим в електронній системі. Ним потрібно скористатися, наприклад, під час візиту до лікаря або в банку для відкриття рахунку. Його оформлення для українців вже розпочалося та триватиме кілька наступних тижнів. Подати документи на його одержання можна до адміністрації будь-якої польської ґміни. Але варто мати на увазі, що наразі в цих установах великі черги. У ґмінах пояснюють, що працівникам установ просто потрібен час, аби призвичаїтися до такого потоку людей.
