Чому з водою не все так добре
В Україні воду ще з радянських часів не розглядали як основу життя — лише як ресурс. Через це водойми втратили природно-екологічний потенціал, здатності до самоочищення та накопичили токсичні речовини.
Голова комітету охорони водних ресурсів та водного врядування PAEW Мар'яна Гінзула розповіла Руху ЧЕСНО, що жахливий стан поверхневих і підземних вод був неминучим.
«Якщо скидати стоки та проводити модернізацію в дуже незначній частці очисних споруд, то така ситуація неминуча. Але це не фінал: ідемо до гіршого. Водний ресурс безцінний, і це факт. Майбутні ми будемо заздрити нам теперішнім», — наголошує вона.
За останні 20 років кількість осередків забруднення вод зросла більш ніж учетверо. У поверхневих водах щороку вища мінералізація та вміст забруднень, недоочищені скиди провокують усе масштабніші цвітіння, унаслідок аварій, незаконних скидів і російських атак потрапляють нафтопродукти.
Забруднення таке потужне, що 2021 року у Дніпрі виявили 161 небезпечну сполуку, зокрема сільськогосподарські отрутохімікати, заборонені з 60-х років. Ситуація в малих річках, менш стійких до забруднення, може бути ще гіршою.
Від початку повномасштабного вторгнення водні ресурси зазнали збитків приблизно на 84 млрд гривень (суму включать у майбутні репарації). Агресор уже зруйнував або пошкодив 744 об'єкти водної інфраструктури.
Суб'єкти господарювання також псують водні ресурси, лише за 2023 рік — на понад 73 млн гривень.
Керівниця відділу сільського господарства Центру екологічних ініціатив «Екодія» Марія Дячук розповіла Руху ЧЕСНО, що в Україні досі пріоритетний економічний розвиток, стан довкілля, добробут і здоров’я ігнорують. Цьому посприяла низька екологічна свідомість й обізнаність громадян і бізнесу в поєднанні з бажанням зекономити.
«На державному рівні питання екологічного управління розвиваються повільно. Це не в пріоритеті. Моніторинг поверхневих вод почали впроваджувати за новими стандартами з початку євроінтеграційних процесів, з підземними ситуація гірша — там його практично не проводять», — зазначила вона.
Стале водокористування й добра якість води є запорукою кращого майбутнього для України, а не лише вступу до ЄС. Для цього необхідно імплементувати в законодавство шість європейських водних директив, зокрема, Нітратну і «Про запобігання промисловому забрудненню». Якщо впровадимо їх, стан води покращає. Тим часом процес рухається доволі повільно.
Вплив аграрного сектору на водні ресурси
Щороку аграрії використовують більше добрив і пестицидів. З дощами ці хімікати та верхній шар ґрунту потрапляють до річок, отруюють і замулюють їх (спричиняють обміління й пересихання). Агрохімікати забруднюють і підземні води та, як наслідок, криниці.
Найнебезпечніші поля на схилах і розорані узбережжя. Хоча на цих землях господарська діяльність заборонена, такі випадки фіксують систематично.
Зарадити із цією проблемою повинна імплементація норм ЄС в українське законодавство. Наразі в парламентських комітетах опрацьовують законопроєкт № 11062, що запускає перший за 30 років перегляд галузевого законодавства й упроваджує положення Нітратної директиви.
Також фермерам необхідна вода зрошувати, а її щороку все менше. Рішенням можуть стати сучасні технології та модернізація відповідних систем.
Ще однією причиною забруднення є неналежне поводження з відходами тваринництва. Деякі мʼясокомбінати та птахофабрики звинувачують у зливі крові в ріки. У водойми може потрапляти гній із ферм, що, наприклад, спричинило катастрофу на річці Псел на Полтавщині.
Марія Дячук зауважила, що, аби притягнути до відповідальності, потрібні роки, ну і винні можуть уникнути кари. Тоді як дослідження Псла показало: перевищення нітратів і забруднення підземних вод громади системне й загрожує життю людей.
«Справа досі на етапі досудового розслідування. Є ризик, що нікого не притягнуть до відповідальності за цю катастрофу. Тому й можна, по суті, забруднювати воду і нічого за це, на жаль, не буде», — сказала вона.
Забруднення від ЖКГ
Основними офіційними забруднювачами річок є водоканали, що зливають недоочищені стоки. Однак у галузі наголошують: вони не забруднювачі, а навпаки — очищувачі, адже відходи утворюють абоненти.
Хоча Держекоінспекція контролює водокористувачів, наявна система лише карає порушників штрафами (які можна роками оскаржувати в судах), але не запобігає їм.
До прикладу, комунальне підприємство «Львівводоканал» є основним забруднювачем басейну Західного Бугу (90 % усіх стічних вод і забруднювальних речовин), а 91 % стоків недостатньо очищують. Його обладнання експлуатують з 1964 року, воно зношене на 80 %. Ця проблема не унікальна й характерна для всієї України.
«Модернізація очисних споруд — це дорогі проєкти. Останній десяток років більшість урядовців робили карʼєру й утримували посади на реалізації дрібних ініціатив, а водна сфера потребує масштабного будівництва й ремонту. Екологія в Україні стала популістичним інструментом, полем для дискусій і баталій, а тим часом водна ситуація невпинно погіршується», — зауважила Марʼяна Гінзула.
Потужним джерелом забруднення є приватні домогосподарства з вигрібними ямами й септиками. Держава ніяк не може проконтролювати, як вони функціонують, чи безпечні, адже досі не має для цього законодавчих інструментів. А деякі господарі виводять стоки відразу у водойму.
До прикладу, у Хмельницькому з мікрорайону Гречани каналізаційні стоки від близько 1,5 тисячі абонентів роками стікають у Південний Буг. А поблизу місця впадання розташовані водосховище та пляж.
Марія Дячук зауважила, що в Україні розробили дев'ять планів управління річковими басейнами (ПУРБ) у рамках водної рамкової Директиви ЄС, щоб покращити стан води. Вони, зокрема, передбачають модернізувати наявні або створити нові водоканали й очисні споруди. Вартість цих проєктів дуже велика, і завдання України не просто залучити фінанси, а й ефективно використати їх, без корупції.
Забруднення від промисловості
Потужним джерелом забруднення вод є хімічна, нафтопереробна, целюлозно-паперова, металургійна та гірничорудна промисловість, стоки яких також неналежно очищені. З ними в річки потрапляють важкі метали, сульфати, хлориди, радіоактивні частки, нафта, ПАР тощо.
«Потрібно підвищувати екологічну свідомість бізнесу, знаходити консенсус і балансувати екологічні й економічні інтереси. Бо в основному бізнес просто зупиняє всі екологічні ініціативи, які ми мали робити в євроінтеграційному періоді й зараз, у передвступному, — наголошує Дячук. — У нас часто рахують, скільки потратить бізнес, щоб установити нову технологію, але не рахують, скільки коштів треба, щоб відновити довкілля до доброго стану. Закони й підзаконні нормативно-правові акти пишуть, але не виконують. Має бути системна політика, свідомість населення й бізнесу повинна рости».
Щоб подолати проблему промислового забруднення довкілля, зокрема вод, в Україні розробили законопроєкт № 6004-д. Подав його голова екокомітету ВРУ Олег Бондаренко («Слуга народу»). Документ імплементує директиву 2010/75/ЄС про інтегроване запобігання та контроль забруднення.
Також значно шкодять нелегальні скиди. До прикладу, у Києві 2023 року викрили схему незаконної врізки автомийок у дощові колектори й підземні річки. Ці стоки несуть у Дніпро мийні засоби й паливно-мастильні матеріали. У місті є близько 2 тис. незаконних врізок у мережі водовідведення й сотні нелегальних зливостоків.
Як в Україні регулюють забруднення водойм
Формування держполітики використання та охорони вод є обовʼязком Міндовкілля, а реалізує цю політику Держводагентство. Зокрема, воно видає спецдозволи водокористувачам з умовами:
-
лімітів забору та скиду;
-
ГДК забруднювальних речовин;
-
заходів скорочення обсягів споживання та відведення.
Проте процедура отримання дозволів містить корупційні ризики. Наприклад, у 2022 році таку схему викрили на Дніпропетровщині. Також компанії систематично не дотримуються зазначених у спецдозволі умов або працюють без нього.
Підприємства також мають сплачувати екоподаток за забруднення водойм. Його поступово збільшують – у 2024 році він сягне 90 % ставки 2025-го). До прикладу, за скид 1 тонни амонію підприємство має сплатити 12,8 тис. грн, нафтопродуктів — 75,7 тис. грн, хлоридів — 369,52 грн тощо. Ці гроші ідуть у спеціальний фонд і витрачають на природоохоронні заходи.
За словами міністра захисту довкілля Руслана Стрільця, створити прозорі ринкові умови для бізнесу й отримати людям доступну якісну воду допоможе створення національної акціонерної компанії «Вода України», що на 100 % належатиме державі. Вона має запрацювати до кінця 2024 року й залучити 1,4 млрд грн на ремонт і модернізацію інфраструктури. Серед її лобістів скандальний заступник голови Офісу Президента Ростислав Шурма.
Екологи наголошують, що створення одного підприємства, на жаль, не вирішить усіх проблем галузі. Однак може призвести до позитивних змін.
Водночас Мар'яна Гінзула зауважує, що в Україні непогане водне законодавство, але тотально низький контроль за його дотриманням.
«Усе написане й підписане повинно мати силу без винятків у всіх випадках порушення законодавства: від несанкціонованого скиду до захоплення прибережної смуги. Іншого не дано», — наголошує експертка.
Наприкінці 2023 року Держводагентство отримало нового керівника Михайла Янчука, від якого очікують, що він створить компанію «Вода України», цифровізує сектор і розвиватиме моніторинг вод.
У природі всі елементи повʼязані, і коли зникають малі річки, міліють потужні водні артерії, змінюється екосистема морів. Це знижує шанси на вдалу адаптацію до кліматичних змін і процвітання в майбутньому. Забруднення водойм має накопичувальний ефект і, зрештою, може призвести до того, що нам доведеться купувати питну воду в інших країнах.
Ще 2019 року Україна посідала 125-те місце серед 180 країн за кількістю питної води на людину, тому потреба в порятунку вод є більш ніж критичною. Це залежить не лише від політиків, і кожен може взяти участь. Екологи, зокрема, радять висаджувати дерева, що сприятиме регуляції водного режиму, надавати перевагу безфосфатним мийним засобам, економити воду в побуті та не зливати неналежно відходи. Адже всі стоки повертаються в питну воду та на пляжі.