ГоловнаПолітика

Форпост авторитаризму в Європі: азійські витоки Москви

Нещодавно президент Росії Володимир Путін зробив важливе зізнання. Він заявив, що Золота Орда для Москви завжди була краща від «західних завойовників» і похвалив князя Олександра Невського за те, що їздив до ханів отримувати ярлик на князювання.

«Єдність народу була ключовою складовою виходу Росії на нові рубежі. Так було завжди. Згадаймо, що відбувалося за часів, скажімо, Олександра Невського. Адже він їздив в Орду, вклонявся ординським ханам, отримував ярлик на князювання, зокрема й насамперед для того, щоб ефективно протистояти навалі Заходу», – сказав кремлівський диктатор 3 листопада, малюючи у своїй хворобливій уяві фантастичну версію далекого минулого.

Путін на церемонії відкриття пам'ятника Олександру Невському неподалік Пскова, 11 вересня 2021 р.
Фото: ЗМІ окупантів
Путін на церемонії відкриття пам'ятника Олександру Невському неподалік Пскова, 11 вересня 2021 р.

Путін формально визнав, що ординці поводилися нахабно й жорстоко. Вони справді вбили й знищили багато люду, сплюндрували міста й відкинули економіку підкорених народів на десятиліття назад. Але загалом це не має великого значення для кремлівського вождя. Адже людина та її життя ніколи не були цінністю для Москви. Головним ворогом міфічної Росії, якщо вірити «історикові» Путіну, ще в XIII столітті був підступний Захід. Монголи не зачіпали, за словами диктатора, російської мови, традицій і культури. А от «західні завойовники» якраз мали такі підступні наміри й уже тоді гострили зуби на Росію, котрої ще й не існувало.

Насправді все було навпаки. Жоден «західний завойовник» у часи монгольської навали не ступив на землю, де зараз розташована Москва, чи десь побіля. Понад те, сутички між Лівонським орденом і Новгородською республікою мали суто епізодичний характер і точилися переважно на спірному кордоні. Яким чином Захід загрожував так званій Росії, якої, як зазначали, тоді навіть не існувало, невідомо.

У 1259 році Новгород захопили не західні лицарі, а Олександр Невський і татари. Цей князь виконував доручення хана Золотої Орди Берке. Монголам не сподобалося, що новгородці категорично відмовлялися платити данину. Функцію впокорення їх особливо заповзятливо виконав ординський васал Олександр Невський, який нещадно страчував і калічив норовливих, відрізаючи їм носи і засліплюючи. Згодом новгородці ще не раз спізнають звірств московських царів – прямих політичних нащадків азійської деспотії. А потомки Невського за вірне служіння орді отримають свої князівства.

Олександр Невський на колінах перед великим ханом Батиєм. Хромолітографія. Кінець ХІХ ст.
Фото: wikipedia.org
Олександр Невський на колінах перед великим ханом Батиєм. Хромолітографія. Кінець ХІХ ст.

Насправді московська державність походить з часів Золотої Орди, а не Київської Русі. Її витоки не в Європі з античними традиціями державотворення, а в азійських просторах. Не Захід, а татаро-монголи ретельно попрацювали над культурою, світоглядом і державним устроєм того, що в XIV столітті отримає назву Московського князівства. Азійський деспотизм правління й державного устрою суттєво вплинув на формування московської державності. Перші московські князі виявилися хорошими учнями ординських володарів. Вони засвоїли й апробували політичні правила гри, чинні в Золотій Орді. Не раз ішли до мети підкупом, обманом і підступом. І треба визнати, стали гідними нащадками своїх жорстоких поневолювачів.

Хоча частина Російської Федерації з її столицею розташована на Європейському континенті, Росія не європейська країна. З Європою чи західною цивілізацією її поєднує хіба що географія. Однак світоглядно Москва – це уламок Монгольської імперії, один з улусів Золотої Орди, який зумів пережити тиранічних творців й еволюціонувати у велику авторитарну імперію, майстерно пристосовуючись до нових історичних реалій.

У путінській хворобливій інтерпретації історії є щось значно глибше, ніж просто чергова байка. У цій заяві російського диктатора відображена глибинна й справжня сутність російської ментальності. Її безпосередній зв'язок з азійською авторитарною спадщиною, який пронизує всі державні інститути й суспільство. Ця спадщина зрозуміла й рідна душею і Путіну, і росіянам. Вона не викликає відрази чи обурення, бо своя, рідна, близька. Тому для російського президента монголи безперечно менше зло, ніж західна цивілізація, цінності якої не сприймають диктатури. Коли російський президент каже, що Захід хоче позбавити Росію її культури й традицій, то має на увазі самодержавство, авторитаризм, імперіалізм. Культ обожнення влади, насильства й нехтування законом, поєднаний з рабською покірністю широких верств суспільства та їхньою готовністю вірити владі й іти за нею на будь-які злочинні авантюри. Звісно, що авторитарні режими всіляко турбуються про те, щоб берегти і примножувати ці «славні традиції». Бо вони – фундамент їхнього правління.

 “Баскаки”, художник Сергій Іванов, 1909 р., (Русь часів Золотої Орди)
Фото: Вікіпедія
“Баскаки”, художник Сергій Іванов, 1909 р., (Русь часів Золотої Орди)

Росія часто намагалася опосередковано прив'язати себе до європейської цивілізації. Але це прагнення ніколи не було щирим, спонуканим правдивими бажанням, лиш корисливими мотивами. Прагненням запозичити західні технології та досвід і зужити з досягнень західної цивілізації, аби наростити свою могутність. Або ж намаганням просувати власну ідеологію та руйнувати зсередини західні суспільства. Поширити свій вплив і владу на частину країн Європи, вдаючи із себе особливу частину Заходу. Та незважаючи на постійну схильність до мімікрії, Москва завжди була форпостом Азії в Європі й носієм авторитарних практик.

Ненависть до Заходу й західних цінностей серед росіян обумовлена світоглядно й передається з покоління в покоління, а не якийсь побічний наслідок путінського режиму. Проблема в тому, що західні політичні еліти часто оцінюють дії Росії та росіян, спираючись на західні мірки. Тому досі мають купу ілюзій щодо Росії та можливості порозумітися з імперією. А це приводить до помилкових рішень і геополітичних прорахунків. Якби Росію сприймали як імперію з багатовіковими авторитарними традиціями, охочих сприяти її дезінтеграції було б значно більше.

Сучасному Заходу не вистачає розуміння, що таке Росія та росіяни. Західні еліти хибно сподіваються, що там ось-ось відбудуться якісь зміни і ця країна повернеться в лоно адекватних, з якими можна домовлятися. Вони все ще тішать себе ілюзіями, що можна буде дружити з Росією проти Китаю. Такі фантазії відірвані від реальності й історичного контексту. Вірити в справедливу демократичну, неімперську Росію, яка щиро сприйняла західні цінності, – усе одно що вірити в торжество демократії в Північній Кореї, Китаї або Афганістані. Подібний самообман не тільки безглуздий, а й небезпечний. Більшість держав Азії не знає демократичних форм устрою ще з часу їхнього виникнення. Російський досвід диктатури й відповідних практик організації влади й суспільства сягає ще XIII століття. Його неможливо просто перекреслити чи скасувати самим сильним бажанням, бо він вкорінений у російський світогляд.

Фото: EPA/UPG

Путін своєю заявою ніби хоче допомогти Заходу краще зрозуміти Росію. Він підсвідомо натякає західним політикам, які ніяк не хочуть зрозуміти «загадкову російську душу»: Росія краще буде колонією Китаю, його васалом чи сателітом, аніж погодиться прийняти західні правила гри. Адже Китай, як і татаро-монголи в давнину, не загрожує падінню російської форми авторитаризму. Авторитарний Китай, Північна Корея чи Іран рідні душею Москві. Дружба чи коаліція з ними природна й зрозуміла російському обивателю, який у душі завжди зневажав «загнивущий Захід». Може, пора вже прислухатися до його думок і відкинути вбік непотрібні ілюзії?

Петро ГерасименкоПетро Герасименко, журналіст, аналітик
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram