«Очевидно, що зараз культурний діалог з Росією неможливий, як, у принципі, і будь-який. Який діалог з країною, яка воює проти тебе? Якщо припустити, що війна закінчується, то все одно дуже складно, болісно налагодити розмову. Я не можу уявити собі російського Віллі Брандта, який приїжджає, наприклад, у Попасну і стоїть там на колінах. Попри все багатство письменницької фантазії», — зазначає Жадан.
Повоєнні процеси між Україною і РФ будуть набагато складніші, ніж між державами після Другої світової, вважає письменник, але треба починати розмову про них.
«Ніби зрозуміло, що коли так гостро відчуваємо сьогодні, говорити про майбутнє дуже важко і доволі невдячно. Тому що все дуже абстрактне, ні на чому не базується, крім нашої віри, нашої сили, нашої впевненості. Ми чудово розуміємо, що майбутнє так чи інакше буде. Є один варіант, коли його не буде, — це загибель цивілізації. Але не розглядаймо найгірший, — пропонує Сергій Жадан. — Зрозуміло, що майбутнє – це не щось відокремлене від сьогодення, що формується просто зараз. Очевидно, про нього слід говорити. Тому що за словами мають іти вчинки, тож уже слід думати про можливі стратегії».
І в цьому контексті, зазначає він, потрібен суспільний договір.
«Якщо повертатися до культурної стратегії, культурного діалогу і тієї тези, що він з росіянами неможливий, — усе так. Але є нюанс. Він дуже важливий і, можливо, багато що визначатиме. Зокрема, точно терміни, темпи і масштаби у ставленні до російської культури, до російської культурної традиції. Цей нюанс — суспільний договір. Правильна, хороша річ, але я казав би про суспільний договір не всередині України, а в цілому світі.
Бо зрозуміло, якщо ми уявляємо, що ця війна завершується, то, очевидно, багато речей слід переглянути: безпекові, політичні, геополітичні, економічні, так само гуманітарні, культурні. І річ у тім, що сфера культури така неочевидна в цьому сенсі, не можна ж просто взяти і засудити російську культуру так, як, наприклад, російську зовнішню політику. На прикладі трьох романів не поясниш Заходу, що російська культура – це великий блеф і велика декорація», — наголошує письменник.
Через надто великий розрив в емоційному досвіді нашому та світу і високий рівень толерантності до російської культури цей процес буде довгим, і можна передбачити наше «велике розчарування», вважає Сергій Жадан.
«Ми хочемо емпатії, нам здається, що ми варті його, що світ має підтримувати нас. Порушення Росії очевидні нам, як і несправедливість, яку чинять стосовно нас. І коли стикаємося з недостатнім рівнем співчуття, емпатії та солідарності, дуже часто не готові до цього.
Це те, що можна побачити за останні півтора року, коли українці намагаються пояснити себе світові. Одна річ, коли це відбувається на рівні політики, президентів, депутатів і міністрів, бо мова політики зовсім інша, більш суха і прагматична. Натомість коли йдеться про культурну складову, усе стає дуже складно, тому що суб'єктивно, ірраціонально.
Культура власне й цікава та важлива своєю суб'єктивністю, певною необов'язковістю. Ми любимо той чи інший роман, ту чи іншу музику не тому, що це хороша чи погана музика, а тому що вона близька нам, бо резонує. Відповідно, усі ті стереотипи, усю ту тяглість, що пов'язує, наприклад, Європу з Росією, саме якщо говорити про культурну складову, самими кадрами з Бучі, Гостомеля чи Сєвєродонецька важко розірвати, на превеликий жаль», — каже Жадан.
На його думку, людство отримало небагато уроків з ХХ століття, з досвіду Другої світової та радянської історичної спадщини, і наші ілюзії про це часто перебільшені.
«Виявилося, що світ далі живе в умовах, реаліях, матриці ХХ століття. І його це влаштовує. Відповідно не всі готові виходити поза межі цієї зручної матриці. Світ готовий принаймні декларативно виступати проти Путіна, проте зовсім не готовий виступати проти Пушкіна. Він каже, що це різні речі. Мовляв, відокремлюймо їх: є погані російські політики, є військові російські злочинці; та лише подивіться, яка прекрасна культура, як вона впливає на нас, і вона дуже важлива для нас.
При цьому тут одна велика підміна, велика помилка. Очевидна. Вона лежить на поверхні, але про неї ніхто не хоче говорити, бо вона дуже незручна. Ми забуваємо, заплющуємо очі чи не хочемо говорити про те, що культура є складовою будь-якої ідеології», — акцентує письменник.
В основі кожної країни, цивілізації, ідеології є культурна складова, вона невіддільна і важлива, додає він.
«Для нас рідна культура дуже важлива. Не тому, що ми такі естетично розвинені чи кордоцентричні, що так любимо співати чи така красива мова. А тому, що це великою мірою наші цінності, наші сенси, те, що визначає нас і формує ідентичність. Не лише те, хто в нас президент чи хто опозиція, а й те, яких письменників ми вивчали в школі, які пісні нам співали вдома і які фільми ми дивилися по телевізору. Це формує нас значно більше, ніж сьогоденна політика, якісь економічні обставини чи державні формування», — каже Сергій Жадан. І додає: так само для росіян важлива їхня культура, і те, як вони її просувають, дуже добре це підтверджує.
«Росіяни чудово розуміють, що кожен пам'ятник Пушкіну не просто данина великому поету, не тільки свідчення того, що росіяни люблять поезію, це певний маркер, прикордонний стовп. Якщо його там ставлять, то помічають територію. Вони тут є, довкола цього пам'ятника далі можна розбудовувати весь цей «русскій мір». Це проста річ. Вона лежить на поверхні, але світ часто хоче не помічати цього. Далі хоче все це розводити. І я веду до того, що насправді ці розмови чекають нас. Обов’язково. І оскільки прямі діалоги з Росією в культурній площині навряд чи можливі найближчим часом, очевидно, вони будуть між Україною і світом», — зазначає письменник.
Наразі ж світ зводить посередництво до спроб примирити нас на фоні культури.
«Світ буде посередником. Світ буде пробувати нас якось звести, розвести. Він і зараз це пробує. Уперто, наполегливо зводячи українців і росіян на літературних форумах, фестивалях, презентаціях. Щоб показати, що культура – це та сфера, де ви можете порозумітися.
Насправді це дуже шкідлива робота світу. Бо девальвує багато очевидного: що є зло і є насильник, що є жертва цього зла і цього насильства», — резюмує Жадан.
Цей матеріал можна прочитати англійською.