Цього разу спікер повідомив, що звернувся до парламентів інших країн, щоб вивчити їхній досвід проведення виборів під час війни. Ймовірно, поділитися таким післявоєнним досвідом (важливо зазначити, що все-таки повоєнним, а "не під час війни") можуть, наприклад, Боснія і Герцеговина та Хорватія - і то, для організації і підготовки виборів цим країнам знадобився як мінімум рік після завершення бойових дій.
Також Стефанчук назвав “5-6 дуже важливих проблем”, які потрібно розв'язати для того, щоби відбулися вибори в умовах воєнного стану. Однак, кількість проблем, що виникають, можна сміливо множити на 10. Відразу наголошу – поки триває війна оголошувати і проводити вибори юридично неможливо. На ряд питань щодо безпекового компонента і забезпечення принципу змагальності взагалі немає відповіді.
Часом беру участь в експертних заходах за участю представників профільних міжнародних та українських громадських організацій, Центральної виборчої комісії, політологів та інших дотичних до теми виборів людей. Так от, одноголосна думка, яка там звучить – жодних виборів під час війни, мова повинна йти тільки про якісну підготовку повоєнного виборчого процесу. Плюс нагадаю про спільну заяву більше 100 громадських організацій, до якої долучилися політики та експерти, про несумісність виборів та повномасштабної війни.
Аби ще раз підкреслити абсурдність й небезпечність для демократичних процесів самої ідеї проведення виборів під час війни наведу кілька аргументів і цифр.
1. Мусимо забезпечити реалізацію прав голосувати і бути обраним для українських військовослужбовців. За приблизними даними, нашу державу від агресора захищають близько 1 мільйона українців. Ані технічно, ані юридично без оголошення демобілізації цього зробити не вдасться. Під час активних бойових дій жодна з цих опцій просто неможлива для втілення.
2. Голосування українців за кордоном, внутрішніх переселенців. Це справді проблема і для України, і для урядів країн, в яких перебувають наші громадяни. Внутрішніх переселенців офіційно зареєстровано 4,9 млн осіб (хоча реальна цифра значно більша). З них майже 1 млн дітей, які не є виборцями, інші - мають право голосувати на виборах. За даними Національної соціальної сервісної служби, за підсумками перевірок зазначеного місця проживання ВПО у 73% не зафіксоване фактичне місце проживання.
Організувати вибори за кордоном ще важче. Це величезні кошти і відповідальність, зважаючи на те, що за різними статистичними даними, рятуючись від війни за кордон виїхали від 6 до 9 мільйонів українців. Зрозуміло, що не всі з них мають право голосу, але все рівно це значний відсоток від тих, хто зараз перебуває за кордоном.
По-перше, вартість організації процесу голосування за кордоном у рази вища, ніж в Україні. По-друге, за даними дослідження Громадянської мережі ОПОРА щодо взаємодії правоохоронних органів України й Польщі для запобігання та протидії порушенням виборчих прав громадян, пропускна спроможність виборчих дільниць у цій країні становить максимум 250 тисяч виборців на день. Тоді як самих виборців може бути щонайменше близько від 1 до 1,5 мільйона осіб.
Такого досвіду організації голосування на закордонних виборчих дільницях Україна не мала у своїй історії. Більше того, релевантний українському досвід голосування такої великої кількості виборців за кордоном не має практично ніхто у світі. Крім цього, члени ЦВК зауважують, що взаємодія з іншими державами потребує додаткового врегулювання і це прив’язано до їхніх внутрішніх процедур.
3. Проблеми з реєстрами виборців, знищена виборча інфраструктура, відсутність фінансування. Тут все сумно і однозначно: Реєстр зовсім не готовий, частина приміщень для виборчих дільниць зруйнована або пошкоджена, коштів на вибори у проєкті Бюджету на 2024 рік не закладено.
4. Вільний доступ до медіа під час виборчої кампанії. В даному питанні буду опиратися на свій досвід як політика і публічної особи. Для початку, вважаю, потрібно створити конкурентне поле для всіх медіа і нарешті позбутися неефективного у питанні розвитку демократичних процесів так званого марафону "Єдині новини".
Вибори – це, перш за все, змагальний процес! Це доступ до медіа, і рівні можливості для агітації, і багато інших чинників, які забезпечують вільне волевиявлення. Наразі ж складається враження, що хтось намагається “протиснути” ідею виборів саме для організації такого собі “плебісциту” – імітації процедури виборів, а не реального процесу змагання ідей, програм кандидатів, партій… Подібні “вибори” як формальність більш характерні для авторитарних країн. Для прикладу, в терористичній росії.
5. А як з організацією виборів на тимчасово окупованих територіях? Які це будуть території, чи не будуть взагалі? Це питання взагалі важко коментувати, не те, що вирішити. Експертна спільнота наголошує на тому, що навіть за умови закінчення війни, для проведення чесних демократичних виборів потрібні будуть суттєві зміни до виборчого законодавства, а крім того, відповідно до рекомендацій міжнародних інституцій, певний перехідний період для деокупованих територій, щоби створити там всі умови для демократичного волевиявлення.
Ну, і не забуваймо про логічну рекомендацію від наших західних партнерів – як мінімум 6 місяців часу з моменту припинення бойових дій на підготовчі процеси для проведення виборів.
Моя позиція залишається незмінною: усі розмови про організацію виборчого процесу та завдання будь-що провести вибори, поки у країні триває війна, потрібно припинити. Це не про демократію чи політичну конкуренцію. Водночас переконаний, ніщо не заважає вже зараз Верховній Раді розпочати ґрунтовну роботу із напрацювання оновленого виборчого законодавства, чи правок в існуюче, на тлі тих загроз і викликів, які постануть перед Україною у післявоєнний період.