«Різдвяна пісня у прозі, або Різдвяне оповідання з привидами» — типова казка з дивом і так само типовий для Дікенса сюжет про соціальну й класову нерівність.
У Лондоні середини ХІХ століття в кімнатах покійного компаньйона Джейкоба Марлі мешкає такий собі Ебенізер Скрудж, лихвар і фінансист. Торговці Королівської біржі шанують його за бездоганну кредитну репутацію. До боржників він безжальний, витискає все до останнього пенні. Нужденні не викликають у нього нічого, окрім зневаги. Скурдж — людина заможна, однак заощаджує і на собі, і на підлеглому: здається, зарплатні клерка Боба Кретчіта вистачає хіба на те, аби не вмерти з голоду. Дікенс описує Ебенізера на початку оповіді без жодної симпатії: «Холод, страхітливий мороз, що лютував у його душі, геть заморозив ізсередини його старечі риси, загострив йому гачкуватого носа, поморщив, поорав шкіру на щоках, скував його ходу, змусив очі почервоніти, а тонкі губи — посиніти, зробив крижаним його рипучий, скрипучий голос. […] О, то був старий жмикрут і скнара! Здирник, визискувач, хапуга, жила, п'явка, жаднюга, запеклий старий грішник! Твердий і гострий, як кремінь, з якого ще жодне кресало не викресало іскри щедрості; потайний, замкнутий у собі й самотній, як устриця» (переклад Олександра Мокровольського).
Найдужче Скрудж ненавидить Різдво, вважаючи це свято торжеством марнотратства й обману. Його вигук «Ба! Дурниці!» (Bah! Humbug!) досі цитують, коли хочуть висловити роздратування різдвяними традиціями.
Діється на Святвечір. Ебенізер намагається зіпсувати свято всім, кому зможе. Двом джентльменам на прохання про благодійну пожертву відказує, що бідняки повинні працювати на каторжних млинах або померти. Обзиває дурнем небожа Фреда за те, що той святкує Різдво. Злоститься на Кретчіта, бо має дати тому вихідний на Різдво — а скільки ж корисного в бізнесі можна було б зробити за цей час!
Проте ввечері 24 грудня можливі найнеймовірніші речі.
Спочатку до Ебенізера являється привид Марлі, приречений блукати в ланцюгах за жадібність і нелюдяність. Померлий компаньйон прорікає, що незабаром Скрудж одного за одним уздріє ще трьох примар і має винести з того уроки, інакше його кайдани будуть ще важчими.
Перший — Дух Минулого Різдва. Показує Ебенізерові далеко не завжди радісні спогади: травматичне дитинство в інтернаті, де він залишався на Різдво сам; кохана сестра Фан, котра прийшла забрати Скруджа додому, сказавши, що їхній суворий батько змінився; заручення з дівчиною на ім'я Белл і втрата цього кохання через жадобу до грошей.
Другий, Дух Теперішнього Різдва, розвертає оптику назовні. Скрудж бачить, що через його скнарість Кретчіт не може оплатити лікування тяжко хворого сина Тіма. А ось Фред на різдвяній вечері вдома захищає нестерпного дядька від глузувань гостей.
Третій, Дух Майбутнього Різдва, несе погані новини: самотня смерть і занедбана могила; боржники, що тішаться зі Скруджевої кончини; слуги, які крадуть його речі; Кретчіти, які оплакують Тіма. Скрудж благає про другий шанс — і прокидається у своєму ліжку на Різдво.
Радісний лихвар змінюється невпізнавано: жертвує на благодійність, підвищує платню Кретчіту, приходить до небожа на різдвяну вечерю, стає подібним до людини.
Читачеві, звісно, більше запамʼятався не оцей різдвяний добродій, а той злобний до карикатурності скупердяй. Фактично Дікенс створив архетиповий образ скнари (як Мольєр породив еталонного лицеміра Тартюфа) — і тим дужче вражає його каяття насамкінець. Логічно, що A Christmas Carol стала бестселером одразу після публікації, а число екранізацій на сьогодні сягнула сотні.
Тай (Таймон К.) Вест — американський актор і кінематографіст, відомий роботами в жанрі горорів: «Гніздо» (2005), «Стрілець» (2007), «Дім диявола» (2009), «Готель "Сакраменто"» (2011), трилогія «X» (2022–2024). Ясна річ, що це жанрове вміння Вест привносить і в «Духів Різдва», де не бракує інфернальних, химерних, лякаючих істот. Час від часу Ебенізера переслідує ціла юрба напівпрозорих виючих сутностей, що не має стосунку до сюжету і введена задля атмосфери. Більше вигадки докладено, звісно, до основних привидів. Минуле Різдво — зразкова дама в білому з більмами замість очей; вона має щезнути в спалаху світла з моторошним криком. Теперішнє Різдво — похмурий масивний афроамериканець, що старіє просто на очах і носить у собі двох моторошних діточок — хлопчика Невігластво і дівчинку Нужду. Найстрашніший дух, логічно, безмовне і безлике Майбутнє, яке, зрештою, являє обличчя — і це обличчя самого Скруджа. Тут Тай Вест і сценарист Натаніель Галперн вчинили доволі точно, бо, поправді, саме Ебенізер — найбільше чудовисько.
В атракціонах горору Вест управний, та все ж Скрудж потребує тонших підходів. Головну роль грає секс-символ 1990-х, а згодом регулярний герой напівказкових і казкових сюжетів Джонні Депп. Аби краще розкрити образ на початку фільму, йому дали в напарники живого класика британського театру Ієна Маккеллена, що блискуче втілює Джейкоба Марлі як такого самого скнару й мізантропа. Маккеллен перетворює свій епізод на еталон психологічного реалізму, а Депп натомість видає чисту сатиру. Його Ебенізер у першій половині фільму — суцільне комічне перебільшення. Та надалі сюжетом заплановані серйозні трансформації, і отут відчутні межі акторського обдарування Деппа. Показати лихваря у страху, смутку, розпачі, а тим паче новою, кращою людиною — такі перетворення колишньому капітанові Горобцю не завше до снаги.
Либонь, Тай Вест усього лиш хотів розповісти святочну бувальщину про негідника, котрий став ангелом. Глядачі із сеансу не тікають. Але навряд чи згадають цей фільм уже через пару місяців.
Читайте також«Франц. Історія Кафки»: перетворення, яке не відбулося








