Говорили-балакали
Найбільшу кількість виступів у Верховній Раді за рік великої війни вже традиційно мав “головний балакун” і досі голова Комітету з питань свободи слова, фігурант Реєстру держзрадників Нестор Шуфрич. Він був лідером за кількістю та часом виступів у низці проміжних моніторингів Руху ЧЕСНО за час роботи парламенту 9-го скликання.
Виступів Шуфрича найбільше, але вони переважно короткі й малозмістовні, іноді з кількох слів — закликів “якомога швидше голосувати”, адже “законопроєкти не потребують довгого обговорення”.
Можливо, це наслідок нереалізованих політичних амбіцій політика, адже Шуфрич міг стати заступником голови ВРУ. Нагадаємо, що в перший день роботи парламенту 9-го скликання Нестора Шуфрича серйозно розглядали як кандидата на посаду заступника голови Ради (крім нього, кандидатами були Мустафа Джемілєв від ЄС, Олена Кондратюк від “Батьківщини” та Ірина Констанкевич від групи “За майбутнє”). Але в підсумку Олена Кондратюк отримала максимальну підтримку депутатів — 318 голосів за.
Ба більше, фігурант Реєстру держзрадників Шуфрич назвав зрадниками тих нардепів, які не підтримали бюджет:
“Продовжуючи таку болісну тему бюджету. Я вперше за всі багато скликань, які я був у Верховній Раді і був в опозиції, проголосував за бюджет. І скажу відверто: той, хто сьогодні не голосував за виділення коштів на фінансування Збройних сил України, і є зрадником. І хай після цього щось мені скаже! А щодо цього закону — ми маємо його прийняти. Ми маємо його прийняти саме сьогодні, і щоб він діяв і під час війни, і після війни. Тому що конституційні права наших громадян — це святе і Конституцію ніхто не має права попирати”.
Крім нього, серед представників групи ПЗЖМ найчастіше виступають Олександр Колтунович і Юрій Павленко.
Натомість у групі “Відновлення України” найбільше виступали Анатолій Бурміч, Валерій Гнатенко та Тетяна Плачкова. Бурміч, зокрема, був постійним гостем проросійських телеканалів і транслював російські наративи про “зовнішнє управління” та звинувачував США і ЄС у війні на Донбасі.
За рік дії воєнного стану в Україні та після заборони низки проросійських партій, серед яких і найбільша — ОПЗЖ, її представники досі залишаються в парламенті та в керівництві комітетів. А окремі з них, як, наприклад, представник забудовників Дмитро Ісаєнко, навіть звітують про роботу комітету у 2022 році (а не, скажімо, ексголова комітету від “Слуги народу” Андрій Клочко).
Водночас інша частина нардепів ОПЗЖ діє на випередження і склала представницькі мандати. Тут також є питання до парламенту — щодо відсутності проактивної позиції.
Натомість лідер забороненої партії і сумнозвісний “герой” Бойко під час виступу в Раді запевняє, що група ПЗЖМ підтримує позбавлення мандатів депутатів, які 24 лютого втекли з країни:
“24 лютого розділило політиків на дві частини. Усі ті, хто зі мною залишився в залі, працював з цього дня над прийняттям законів, які забезпечують можливість нашій країні вистояти, вони всі залишились, вони працюють на Україну і борються з російською агресією. Ті, хто покинув країну 24 лютого, для нас не існують. І наша група підтримує забрати мандати в тих людей, які 24 лютого втекли з країни. Це наша позиція, і ми її будемо притримуватись”.
Так голосували нардепи від ОПЗЖ за дострокове позбавлення мандатів на початку року.
А так — під час останнього засідання наприкінці лютого.
Зазначимо, що в річницю вторгнення Росії за дострокове позбавлення мандатів депутатів ОПЗЖ Олега Волошина, Наталії Королевської та Юрія Солода проголосував голова виконкому забороненої партії ОПЗЖ та фігурант у справі про фінансування тероризму Сергій Льовочкін.
Зазначимо, що Льовочкін напередодні повномасштабного вторгнення Росії втік з України і не був на останніх засіданнях. Крім того, він став фігурантом розслідування УП про “Батальйон Монако” і, за даними видання, проживає неподалік від Ніцци в муніципалітеті Сен-Жан-Кап-Ферра.
Показовим під час позбавлення мандатів став публічний обмін реверансами між керівництвом “Слуги народу” та ОПЗЖ. Так, після дострокового позбавлення депутатського мандата екснардепа ОПЗЖ і співголови групи “Відновлення України” Ігоря Абрамовича керівник владної фракції “Слуги народу” Давид Арахамія назвав його “своїм серед чужих у тилу п’ятої колони”.
Натомість позбавлення мандата “слуги народу” Олександра Трухіна не підтримав Юрій Бойко, який заявив, що той вже “іскупив все те, що зробив”:
“Олександр Трухін, безумовно, зробив поганий вчинок, і це бачила вся країна, бачили ці кадри. Але Олександр Трухін зробив ще один вчинок, про який я хочу вам розповісти. В розпал запеклих боїв у Сєвєродонецьку, Святогірську Олександр Трухін разом ще з одним депутатом, ризикуючи своїм життям, завіз гуманітарну допомогу і прокормив 600 людей протягом десяти днів у цьому серці запеклих боїв. Тому я особисто голосувати за те, щоб він здав мандат, не буду. Я вважаю, що своїм вчинком він іскупив усе те, що зробив, коли сталося оце в нього на дорозі”.
З цієї публічної риторики між представниками ОПЗЖ і “Слуги народу” бачимо спроби взаємного вибілювання та виправдань скандальних нардепів.
Варто зауважити, що загалом за рік роботи парламенту в умовах дії воєнного стану та вперше за історію українського парламентаризму рекордна кількість нардепів — 17 — достроково втратили мандати. Майже всі вони є представниками саме забороненої проросійської партії ОПЗЖ і фігурантами Реєстру держзрадників Руху ЧЕСНО. Станом на зараз у парламенті залишилась найменша в історії кількість депутатів — 405.
Водночас ті з нардепів від ОПЗЖ, хто не втік з України та відвідує засідання парламенту, тепер показово “співають” по-іншому:
“Переконаний: кожен народний депутат, який не присутній в залі з 24 лютого, має бути прирівняний до солдата, який залишив частину, і нести не просто політичну, а кримінальну відповідальність за свої дії. Нам потрібен не умовний мир. Україні потрібна безумовна перемога. Перемога, в якій ворог знищений. Перемога, яка здобувається зі зброєю”, — заявив під час виступу в річницю вторгнення представник групи ПЗЖМ Юрій Павленко.
Кремлівські балалайки
На початку 2022 року Рух ЧЕСНО проаналізував стенограми виступів нардепів першого пленарного тижня. Тоді представники ОПЗЖ були єдині у Верховній Раді, хто постійно говорив про “негайне виконання Мінських угод”. Депутати Медведчука казали про Мінські угоди за будь-якої нагоди — у вступному слові, під час обговорення порядку денного ВРУ, змін до законів тощо.
Найбільше про них говорили нардепи Нестор Шуфрич та Олександр Колтунович. Ба більше, Шуфрич під час виступу в Раді заперечив, що “ДНР” і “ЛНР” є терористичними організаціями, як того вимагала Верховна Рада України у 2015 році.
Натомість Колтунович вимагав від ВРУ проголосувати за необхідні законопроєкти про вибори на окупованих територіях, амністію осіб, економічну блокаду та відновлення економічних відносин і розпочати діалог про прямі перемовини з ОРДЛО.
Крім того, паралельно в партійних соцмережах проросійської ОПЗЖ тривала активна інформаційна кампанія, в якій закликали до “зміни влади”, “розпуску парламенту і перевиборів”, завуальовано лякали “останнім дипломатичним шансом врегулювання конфлікту” і транслювали російські наративи про “де ви були останні вісім років”.
Уся ця комунікація нардепів ОПЗЖ очікувано велася виключно російською мовою.
До 14 квітня 2022 року засідання парламенту проводили без виступів представників фракцій і груп, увесь цей час мовчали і представники ОПЗЖ. Першим виступи забороненої проросійської партії у ВРУ відновив нардеп Юрій Павленко, який кілька місяців перед тим говорив про “зміну влади”.
Більш детально про те, що говорили представники найбільшої забороненої фракції в парламенті у перші місяці після повномасштабного вторгнення Росії в Україну та до жовтня 2022 року, читайте в аналізі Руху ЧЕСНО.
Що далі?
Велика війна актуалізує для України не лише завдання деконструкції російських наративів, фейків і ворожої пропаганди. Вона також вимагає від нас і тотальної деконструкції п’ятої колони країни-терориста.
У цьому аспекті українські науковці, філософи та культурологи переконані, що війна стала точкою неповернення для України, після якої “російськість” і все російське не має бути суб’єктом у подальшому суспільному житті держави. Але, вочевидь, воно не має бути суб'єктом і в політичній сфері.
Наприклад, наявність звання Героя України в політика Бойка, який десятиліттями представляв інтереси країни-окупанта та був лідером забороненої партії, представників якої найбільше серед держзрадників, свідчить не про відсутність справедливості чи хиби церемоніальності в державі, а про абсурд і відсутність єдиної інституційної логіки в нагородженні осіб.
За рік великої війни звання Героя України часто присвоювали посмертно, ордени вручали родинам загиблих. А більшість нагороджених є військовими, правоохоронцями чи рятувальниками, які проявили особисту мужність і героїзм. Не може бути в цьому переліку випадкових кон’юнктурних політиків, які відкрито чи приховано підтримують російську окупацію України, співпрацюють із путінським режимом чи просувають російські наративи, як, наприклад, покійний кримський колаборант Борис Дейч, Юрій Бойко, В'ячеслав Богуслаєв та інші.
Можемо припустити, що попередні президенти легковажили цим званням і добором людей, яких ним нагороджували, а також з певних причин сприяли навіть його знеціненню. Але велика війна кардинально змінила застарілий підхід нагородження найвищим державним званням.
У 2022 році президент присвоїв найбільше цих нагород за весь час відновлення незалежності України — 196. Якщо у 2017 році Верховна Рада внесла спеціальні зміни до законодавства про державні нагороди, які дали можливість присвоїти, як виняток, звання Героя України білорусу та Герою Небесної сотні Михайлу Жизневському, то, вочевидь, настав час парламентарям не лише дискутувати про це, а вкотре вдосконалити українське законодавство щодо державних нагород, яке дасть змогу очистити авгієві стайні та запровадити єдину політику в цій сфері.