91 місцева рада може стати неповноважною
Діяльність фракції ОПЗЖ у Верховній Раді України призупинена за рішенням РНБО. На місцевому рівні з початку війни ми також спостерігаємо саморозпуск або вихід депутатів з фракцій ОПЗЖ та інших проросійських партій. Перший віцеспікер парламенту Олександр Корнієнко в інтерв'ю LB.ua наголошував, що ваш комітет працює над законодавчим механізмом для збереження повноважності рад. Оскільки у значній кількості рад більшість представлена саме проросійськими партіями. Які це саме ради?
Якщо ми говоримо про дієздатність місцевих рад, то тут є декілька проблем. Почнімо з партій, діяльність яких призупинена за рішенням РНБО. На місцевому рівні це не лише ОПЗЖ, а й Партія Шарія та Опоблок. І сама проблема має два виміри. По-перше, наразі кворум місцевої ради – це 2/3 депутатів. Тобто якщо допустити припинення повноважень депутатів заборонених партій, то у нас 91 місцева рада стає неповноважною. Втрачає кворум для прийняття рішень.
Нагадаю, що зараз у нас 1469 громад плюс Київ. Тому 91 рада – це достатньо велика кількість. Для прикладу, до переліку 91 ради входить Одеська міська, Одеська районна та Одеська обласна ради. От усі вони можуть втратити повноваження.
Тому для розв'язання цієї проблеми «номер один» треба просто тимчасово, на період воєнного стану, можливо, на 90 днів перехідного періоду після війни, на час до проведення місцевих виборів, «опустити» кворум до ½ – тобто більшість плюс один голос у будь-якій місцевій раді.
Але це вирішить не всі питання. Бо в нас є 19 місцевих рад, де понад 50% депутатів представлені забороненими партіями.
Де саме?
Це ради трьох областей: Донецької, Луганської та Запорізької областей. Дві з цих 19 рад уже розпущено. Там упроваджені військові адміністрації. У такому випадку можливе лише введення військових адміністрацій або військово-цивільних.
Тому варто додати до повноважень президента право указом впроваджувати військову адміністрацію там, де більшість депутатського корпусу представлена забороненими партіями. Мені здається, це єдиний вихід. Тоді ми перекрили б усі 19 громад, точніше ще 17, які залишилися. І питання повноважності рад, де високе представництво заборонених партій, буде знято.
На місцевому рівні діє імперативний мандат. Тих, хто вийшов з фракцій, можуть позбавити мандата, а на їхнє місце зайдуть наступні з партійного списку. Як законодавчо парламентський комітет врегулює це питання?
Наразі готується проєкт закону, яким передбачається заборона для таких партій застосовувати імперативний мандат щодо місцевих депутатів. Законом цю проблему теж можна вирішити. Для цього просто необхідно внести зміни у Виборчий кодекс.
Тобто це буде лише один закон чи декілька про внесення змін до різних законодавчих актів, які унормують усі проблемні питання?
Уже пройшов перше читання законопроєкт Ольги Совгирі (депутатка «Слуги народу», постійна представниця ВРУ у КСУ. – LB.ua) щодо спрощення судової процедури (заборони проросійських політичних партій. – LB.ua). У нас у комітеті напрацьовано комплексний законопроєкт, який розв'язує питання кворуму, заборони застосування імперативного мандата для місцевих депутатів. А також передбачає заборону для депутатів від проросійських партій бути секретарем, заступником голови обласної чи районної рад. Тобто це буде заборона обіймати ключові посади на місцевому рівні. Ми бачимо комплексне розв'язання проблем таких громад через прийняття одного законопроєкту.
Цей документ уже готовий для розгляду в сесійній залі Верховної Ради?
Ми якраз консультуємося з віцеспікером Олександром Корнієнком з цього приводу. Якщо в нас буде політичний консенсус, то впродовж квітня відповідний законопроєкт може бути зареєстрований і проголосований уже в травні за основу та в цілому з урахуванням пропозицій комітету до другого читання. Тому я думаю, що за наявності політичного консенсусу ми зможемо прийняти його вже у травні.
Наскільки важлива роль місцевих рад в умовах воєнного стану? Бо ж усі рішення приймають по суті військові адміністрації.
Військові адміністрації повною мірою замінюють місцеві ради. Ми ж усі розуміємо, що повноваження місцевих рад ми просто передаємо військовим адміністраціям на період воєнного стану та 30 днів після нього. Це нормальний інструмент, який зараз діє. Подивімося на території, які вже деокуповані. Наприклад, Київської області. Усі бачать, що громаді треба пройти період тотального розмінування. Звісно, тут керувати має військова адміністрація. А не місцеве самоврядування. Бо військових питань на порядок більше, ніж відбудови чи розвитку територій.
Чи обговорюється протягом підготовки цього комплексного законопроєкту питання порядку проведення виборів на місцевому рівні після завершення воєнного стану?
Не обговорюється. Законопроєкт не регулює це питання. Проведення виборів після війни відкладемо на майбутнє. Це вже більш системне питання, яке стосується в цілому Виборчого кодексу. Яким він має бути? Залишати його в редакції 2019 року (перехід зі змішаної до пропорційної системи)? Я не є прихильником цієї редакції. Хоча в нас є різні думки. Тому можу поставити риторичне питання: як ми плануємо проводити агітацію, якщо залишиться ця виборча система? На повсюдно зруйнованих територіях або ж там, де мільйони нових переселенців по країні. Така модель у повоєнний період у принципі вже не є можливою.
Дуже спрощено казати, що всі та на всіх рівнях представники ОПЗЖ були колаборантами
Депутати на місцевому рівні, які вийшли з проросійських фракцій, продовжать працювати як позафракційні?
Так.
Тобто ці люди, які стільки років працювали в інтересах держави-окупанта, тепер продовжать свої повноваження, заявивши про вихід?
По-перше, так, закон не має зворотної сили. Звісно, є випадки, які стосуються культурної спадщини, декомунізації. Це стосується в принципі депутатів усіх щаблів як у Верховній Раді, так і на місцевому рівні. Якщо ми говоримо про перспективи, то я є прихильником того, щоб якраз усі обмеження застосовувалися та впроваджувалися на індивідуальному рівні. А не за ознакою партійної приналежності. Щонайменше дуже спрощено дивитися на ситуацію і казати, що всі та на всіх рівнях представники ОПЗЖ були колаборантами. Та тими, хто руйнував українську державність і співпрацював з державою-агресором, Російською Федерацією.
Війна зараз по-різному проявила людей. Є народні депутати, які повиходили з ОПЗЖ і роблять дуже великий внесок в українську перемогу, допомагають армії. Мені здається, що вкрай неправильно застосовувати до таких людей жорсткі санкції.
Так, є позиція, що ці люди свідомо йшли в цю партію. Утім давайте відверто. Це була партія, де було і певне бізнесове крило, яке заводило депутатів за певною квотою, не поділяючи ідеології. Зрозуміло, це не виправдовує цих людей. Усе ж я вважаю, що санкції повинні мати персональний, а не партійний характер. Бо вся заборона партій ОПЗЖ чи Шарія буде псевдозабороною. Коли ті самі колишні їхні представники, які мали б сидіти за ґратами, створять партію під умовною назвою «Патріот» і знову будуть обиратися в парламент. Тут варто не повторювати помилки, які в нас були з люстрацією після Революції Гідності. Коли купа представників середньої ланки, фахівці, які працювали в період злочинної влади Януковича, були позбавлені роботи. І це в результаті наклало відбиток на функціонування державної влади. Водночас такі, як Медведчук, обиралися народними депутатами. І ніяких санкцій до них не було. Висновки з цього необхідно зробити, щоб не повторювати таких помилок.
Необхідно передбачити заборону балотуватись у майбутньому для таких політиків і колишніх членів заборонених партій?
Це питання обговорюється навіть у ширшому контексті. Наприклад, санкції до чоловіків призовного віку, які покинули територію України після 24 лютого. Зрозуміло, що є також питання до людей, за допомогою яких такі чоловіки залишили Україну. На мій погляд, доцільно було б для таких громадян також передбачити обмеження бути обраними чи обіймати політичні посади.
Однак якщо ми говоримо про виборче право, то якраз таке обмеження має ознаки неконституційності. На превеликий жаль. Для цього необхідно вносити зміни до Конституції. Бо заборонити це навіть відвертим зрадникам та умовним колаборантам, якщо ви це розумієте, але не доведете, буде неконституційно. Якщо подивитися основні статті про вибори та референдум.
Повноваження голів місцевих громад на період воєнного часу мають бути розширені
24 березня був проголосований закон, що вносить зміни до законів «Про центральні органи виконавчої влади» та «Про правовий режим воєнного стану» щодо забезпечення керованості державою в умовах воєнного стану. Але його так і не підписав президент. Що стало каменем спотикання?
Треба розуміти, що в законопроєкті є три блоки питань. Напевно, це була наша помилка, як законотворців, коли ми все внесли в один документ. Перший його блок стосується місцевого самоврядування, його взаємодії з державною владою. Основні зміни передбачали більш оперативне управління на місцевому рівні. Ми «вивели» перелік питань, які головою громади можуть розглядатися одноосібно. Та перелік питань, які він може виносити одноосібно з інформуванням голови військової адміністрації. Тобто на меті було скорочення строків прийняття рішень на місцевому рівні та спрощення самої процедури для оперативного реагування. Мова йшла про можливість одноосібного рішення переведення коштів громади на потреби Збройних сил України чи виділення коштів на роботу безоплатного центру юридичної чи психологічної допомоги громадянам, вимушеним переселенцям. У цій частині законопроєкту, думаю, в нас немає проблем. Уже окремо по цьому блоку ми зареєстрували 7269.
Мова йде про внесення змін до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» щодо функціонування місцевого самоврядування в період дії воєнного стану (7269 від 09.04.2022).
У чому його відмінність від закону 7153, який так і не підписано?
Новий законопроєкт 7269 якраз повторює всю частину про місцеве самоврядування в період воєнного стану. Ми виносимо його на розгляд засідання комітету, і сподіваюся, що найближчим часом ухвалимо.
Щодо не підписаного закону, то другий його блок стосувався питання державної служби в органах місцевого самоврядування. Усі прекрасно розуміють, що оголошення конкурсів і їхнє проведення в нинішніх реаліях просто неможливе. Тому на період воєнного стану нам треба передбачити позаконкурсну процедуру, призначати працівників, що законопроєкт і пропонував.
Третій блок у документі стосувався повноважень уряду на період воєнного стану. Ми запропонували, щоб рішення, які потребують урегулювання урядом оперативно, фактично прирівняли до законодавчої ініціативи. Але передбачили вичерпний перелік питань, щодо яких уряд не може приймати такі рішення. Це не може стосуватися, наприклад, питання зміни адміністративного устрою, безпеки та оборони, регулювання воєнного стану. Щодо оперативних питань економіки, гуманітарки, охорони здоров'я уряд такі рішення може ухвалювати, але за умови подання протягом двох днів відповідного законопроєкту до парламенту. Якщо Верховна Рада протягом місяця його не ухвалює, то таке рішення уряду втрачає чинність. Це механізми стримувань і противаг. Але, напевно, десь це ризикована модель.
Але закон президент так і не підписав.
На всяк випадок ми зареєстрували 7269, який повністю повторює блок щодо місцевого самоврядування. Є також комунікація з Міністерством юстиції про спрощення процедури призначення на держслужбу. Міністерство готове подавати правки до другого читання, щоб цим новим законопроєктом перекрили ці два блоки про місцеве самоврядування та держслужбу на період воєнного часу.
1 березня 2021 року уряд подав проєкт закону про внесення змін до Закону України «Про засади державної регіональної політики». 6 серпня 2021 року його проголосували за основу. Далі розгляд законопроєкту завис. Наскільки відомо, ви виступаєте за оновлення редакції цього проєкту. Яким має бути новий засадничий закон про регіональну політику?
Він готовий вже до повторного другого читання. Але ситуація полягає в тому, що зараз змінився сам підхід того, у якій країні ми живемо. Якщо раніше це був проєкт про засади державної регіональної політики, то тепер ми розуміємо, що мова має бути про відбудову та розвиток. Підпорядкованість і стратегія – усе це зберігається.
Однак тепер ми усвідомлюємо, що на рівні закону має бути закріплена нова типологія територій. У 2021 році була затверджена Регіональна стратегія до 2027 року. Вона вже не актуальна. Тому що типологія територій тепер має спиратися на контекст бойових дій. Принаймні на моє переконання та Мінрегіону.
Саме тому ми виписали чотири типи територій: тимчасово окуповані, де відбуваються бойові дії, опорні - умовно, це Одеська область, та території тилу, які забезпечують економічне функціонування. Від цього вже потім будуть виписані нові економічні та податкові відносини.
Наведу приклад. У суботу я повернувся із Сумщини. Тростянець, Охтирка, Суми вже фактично відновлюють функціонування. Але там постраждали виробництва. Дивімося тверезо на речі. Чи є у приватного інвестора бажання вкладати зараз кошти, десятки мільйонів доларів у відновлення своїх виробництв, якщо ці міста за 30 км від Росії? Це означає, що підприємства знову можуть бути зруйновані з «градів» навіть без прямого вторгнення. Звісно, інвестори цього побоюються. Бо це бізнесовий підхід.
Інфраструктурно ці території можна відновити досить швидко. А от з питаннями робочої сили, ресурсів є проблеми. Якщо ми зможемо переконати інвесторів у необхідності релокації підприємств, це збільшить кількість робочих місць і вливання в інші території. Це буде збільшувати податкові надходження в регіонах Західної України. Хоча у той самий час буде вихолощувати місцеві бюджети тих самих громад Сумщини. Це своєю чергою призводить до корегування адміністративного устрою та до зміни податкових відносин, усіх вирівнювальних програм, чинних субвенцій і дотацій.
Зміна адмінустрою однозначно буде потрібна після війни
Тобто питання зміни адміністративного устрою вже однозначно стоїть у порядку денному?
Я вважаю, що після війни воно однозначно буде. Тому що в нас є громади, які були під окупацією та вщент зруйновані. Є громади, які економічно зруйновані. Але з іншого боку, у нас є громади на Правобережній Україні, де зросла кількість населення. Збільшилося відповідно навантаження на бюджет, туди переїжджають підприємства. Далі постає питання: як їм жити за нових умов?
Наприклад, у трускавецькій громаді до війни населення становило близько 30 тисяч. Зараз воно вже 60 тисяч. Це нові виклики перед громадою. Тому попереду в нас титанічна робота. Необхідно буде дати оцінку кожній окремій громаді. Потрібен чіткий облік населення. У його демографічному розподілі, по сферах зайнятості і так далі. Кожну таку громаду треба буде досліджувати безпосередньо на місцях. Наразі дуже важко оцінити економічну руйнацію, соціальні зміни, переміщення робочої сили.
Новий адмінустрій потребуватиме змін до Конституції?
Думаю, для цього нарешті треба буде ухвалити закон, який унормує всі питання про адміністративно-територіальний устрій. Це можна регулювати шляхом внесення змін до законодавства. Без змін до Конституції.
Щодо змін до Основного закону, думаю, що в будь-якому разі вони неминучі. Хоча б у частині не декомунізованих Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Після такої повномасштабної війни цих назв нарешті треба буде позбутися. А якщо це вже робити, то проєкт змін має бути більш комплексним.
Це мають бути ширші зміни до Конституції. І це буде великий процес переосмислення того, що було останні 6-7 років. Перше переосмислення має бути набагато ширшим, ніж адмінустрій та місцеве самоврядування. Треба буде подивитися, де в нашій Конституції є прогалини, де вона не відповідає країні, в якій відбуваються бойові дії. Ми ж розуміємо, що умовний майбутній типаж України буде багато в чому схожий на Ізраїль, а не на країни Центральної чи Західної Європи. Сусіда не міняють. Ризики та загрози, які раніше здавалися поміркованими чи локальними, тепер уже повномасштабні. Відповідно, усе законодавство України має ґрунтуватися на факторі безпеки.
Нова типологія територій напрацьовувалася комітетом разом з урядом?
Ми разом дискутували з міністерством. У результаті отримали ідеальну модель, яка і має бути. Ця типологія вже потрапила в оновлену редакцію законопроєкту 5323 про засади регіональної державної політики.
Ми все це внесли законопроєкт, який зараз уже готується до розгляду в комітеті та сесійній залі.
Ви сказали про проблему обліку населення. В умовах бойових дій, збільшення кількості вимушених переселенців яким має бути дієвий механізм обліку? Ми не можемо чекати на закінчення війни.
Я вважаю, що це можливо через застосунок «Дія». Це єдиний механізм, через який можна здійснити облік. Бо обліки на рівні громад та обласних військових адміністрацій здійснюються через точки централізованого прибуття внутрішніх переселенців. Та це має дає досить відносний ефект. Через те, що в нас велика кількість людей, а в деяких регіонах їх до 70%, узагалі не звертається до таких центрів, вони не стають на облік. Звісно, потім усе це призведе до викривлених даних. Тому зав'язка має бути на Дію. Якщо подальша допомога буде залежати від реєстрації в додатку, це буде єдиним реальним способом для держави отримувати інформацію та будувати регіональну політику.
Але ж Дію не всі можуть установити.
Я це прекрасно розумію. Проте кращого інструменту я все одно не можу знайти. Коли ми говоримо про працездатне населення, то в понад 90% таких людей цей застосунок уже є. Зрозуміло, це не означає нівелювання офлайн-інструментів, але вони набагато складніші. Система ЦНАПів банально не витримує, постійно зависає. Через те, що кількість заявок на допомогу переселенцям за тиждень перевищує ту, яка раніше була протягом року. І так відбувається в кожній області, яка просто не готова обробляти такий потік інформації.