Що таке туберкульоз
Туберкульоз — інфекційне захворювання, яке спричиняють мікобактерії туберкульозу. Існує поширена думка, що туберкульоз зачіпає лише легені. Однак він може вражати будь-яку систему організму, окрім волосся та нігтів. Просто легені – найчастіше.
Інші форми зазвичай є вторинними та поєднуються з туберкульозом легень, хоча існує чимало й ізольованих випадків.
«Під час війни кількість позалегеневих форм туберкульозу зростає і продовжуватиме зростати — так було після Першої та Другої світових війн. Особливо це стосується туберкульозу кісток. Загалом війна є потужним і серйозним фактором ризику», — каже фтизіатр Ростислав Любевич.
Які симптоми захворювання
Пульмонолог Олександр Іващенко пояснює, що специфічних симптомів, за якими можна одразу й безапеляційно встановити туберкульоз, не існує. Проте є низка ознак, які потребують уваги — особливо тоді, коли вони з’являються не поодинці, а у комплексі:
- тривалий кашель більше 3-ох тижнів або наявність крові у мокротинні навіть при нетривалому кашлі;
- підвищена температура, навіть в межах 37,2-37,5, що турбує більше тижня;
- безпричинна втрата ваги чи зниження апетиту;
- підвищені слабкість та втомлюваність;
- нічна пітливість;
- біль в грудній клітці та ускладнене дихання.
«Туберкульоз не має чіткої системи стадіювання. Оцінюють лише відносну важкість і поширеність процесу. Наприклад, у легенях зміни можуть варіювати від невеликого осередку ураження до формування порожнин розпаду, розвитку рубцевих змін і дихальної недостатності», — додає Ростислав Любевич.
Що відбувається в організмі при потраплянні мікобактерії туберкульозу
Ростислав зазначає, що після контакту організму з мікобактерією можливі кілька варіантів розвитку подій:
- Якщо експозиція бактерій невелика, а організм здоровий, імунітет може і самостійно подолати збудник, особливо якщо він «знайомий» із ним завдяки вакцинації в дитинстві, проте ефект від вакцинації все ж не вічний Саме тому для дітей іноді характерне самовиліковування.
- Коли імунітет не може одразу знищити бактерії, вони переходять у сплячий стан — латентне туберкульозне інфікування. Це ще не активне захворювання, але під впливом певних чинників (зниження імунітету, хронічні хвороби, імуносупресивні препарати, ВІЛ) хвороба може активуватися. Інфіковано понад третину людства, проте лише близько 10% випадків переходять у активний туберкульоз.
- Та навіть за доброго імунітету, але за значної та постійної експозиції бактерій (наприклад, тривалий домашній або виробничий контакт), людина може захворіти, оскільки імунна система не встигає впоратися з великою кількістю мікобактерій, навіть якщо частина з них переходить у сплячий стан.
Як людина заражається туберкульозом
«Туберкульоз оточує нас щодня й майже всюди, проте це не означає, що ми обов’язково захворіємо. Нас захищає імунна система. Лише у випадку, коли вона з тих чи інших причин не може протистояти мікобактеріям, може розвинутися захворювання», — каже Олександр Іващенко.
Основний шлях зараження — повітряно-аерозольний, тобто від людини до людини під час кашлю, розмови, чхання чи сміху. Краплі аерозолю, що містять мікобактерії, можуть довго залишатися у повітрі, осідати на поверхнях і повторно підійматися при русі повітря. «У літературі це інколи називають “повітряно-пиловим механізмом”, проте він не є класичним пиловим шляхом, характерним для спороутворюючих мікроорганізмів», — додає Ростислав Любевич.
Іващенко каже, що теоретично заразитися можна, проїхавшись у переповненій маршрутці або посидівши в укритті поруч із людиною з відкритою формою туберкульозу, але ризик залежить від кількох чинників. Передусім — від того, яку кількість мікобактерій виділяє інфікована людина, а також від стану імунної системи того, хто потенційно контактує з нею. Тому сам факт перебування у переповненому транспорті чи укритті не є гарантією чи одразу високим ризиком інфікування.
«Хвороба відлюдників»
Ставлення до туберкульозу за десятиліття суттєво не змінилося — він досі лякає, бо в давні часи був вироком. Та, на відміну від радянських часів, уже є доступ до якісної діагностики та сучасного лікування, яке повністю фінансує держава.
Радянська модель створила туберкульозу стійкий образ «хвороби відлюдників», яких у віддалених санаторіях фактично ізолювали від суспільства. Насправді ж туберкульозом може захворіти кожен — від малозабезпечених до заможних.
Міф про те, що туберкульоз нібито «притаманний» лише вразливим соціальним групам, надзвичайно стигматизує захворювання. Насправді ці групи просто частіше мають додаткові фактори ризику: обмежений доступ до меддопомоги, зловживання алкоголем чи наркотиками, погане харчування, високий рівень стресу та можуть мати ВІЛ-інфекції. Усе це послаблює імунітет, але не означає, що туберкульоз загрожує тільки їм — ніхто не застрахований.
Ростислав Любевич каже, що люди до лікарів часто приходять у стані стресу — через стигму, несподіваний діагноз, страх ізоляції. Нерідко пацієнти кілька разів відмовлялися від лікування, і це призводило до великих уражень та формування резистентності до препаратів.
Є й ті, хто дізнається про хворобу вже через серйозні ускладнення: легеневу кровотечу чи ураження центральної нервової системи. «Найболючіше — слухати історії людей, яких через стигму покинули друзі чи родина. Вони залишаються сам на сам із діагнозом, тоді як саме підтримка й стабільний психологічний стан допомагають досягти хороших результатів лікування», — додає Любевич.
За його словами, лікування триває протягом 4–6 місяців, раніше було рік і більше. Пацієнти постійно повертаються на контрольні огляди, і фтизіатр фактично стає для них другим сімейним лікарем. За час терапії життя людини може кардинально змінитися, і майже кожна історія має свої драматичні повороти. Колись пацієнти місяцями перебували в стаціонарах, і там народжувалися навіть нові сім’ї серед тих, хто боровся з хворобою разом.
«Я завжди кажу своїм пацієнтам, що туберкульоз — не вирок, а сигнал про те, що варто зупинитися, переглянути темп життя, дати собі відпочинок, інколи — змінити сферу діяльності чи оточення. Бо саме під час хвороби часто стає очевидно, хто поруч із тобою по-справжньому», — говорить Любевич.
«А що, як хтось дізнається про мій діагноз?»
Психологиня Віта Климович працює безпосередньо з людьми, які мають туберкульоз. Вона говорить, що попри колосальну просвітницьку роботу, яку багато років поспіль проводять в Україні на всіх рівнях, упередження та стигма щодо туберкульозу і досі успішно існують.
«Коли ми чуємо фрази на кшталт «хвороба в’язнів, злочинців і наркоманів» або «хвороба бідних», варто розуміти, що в певний період часу та у конкретному соціальному контексті такі твердження не були повністю безпідставними, — каже психологиня. Стиль життя справді позначається на імунітеті, а він визначає, наскільки часто хворітиме людина.
У радянські часи цієї примітивної логіки було достатньо, щоб сформувався «жахастик» про туберкульоз, який інколи навіть використовували як метод боротьби з так званим соціальним паразитизмом. Мовляв, хворіють лише ті, хто зловживає алкоголем чи наркотиками, або ж безпритульні. Випадки захворювання серед «добропорядних громадян» тоді просто замовчували.
До того ж, до появи сучасного, якісного лікування, яке нині доступне й безкоштовне для всіх пацієнтів, процес терапії був набагато складнішим, а смертність — значно вищою.
«Згадайте, як у дитинстві хоча б раз чи два доводилося чути від батьків або бабусь цікаві історії з приблизно такими діалогами:
- Чули, помер сусід через дві хати.
- Та ти що! А чого?
- Як чого? У нього ж туберкульоз був.
- Та ти що! А де він його взяв?
- Та де… серед таких самих, як він…»
Саме такі історії формують обмежене і стійке уявлення про хворобу, вважає Климович. А коли на людей накладаються тривога і страх за власне здоров’я, психіка часто вмикає захисний механізм: «Я ж не такий/така — значить, не захворію». А реальність інша.
Через ці страхи, упередження та стереотипи люди, які хворіють на туберкульоз, нерідко звертаються до психолога з питаннями: «А що, як хтось дізнається про мій діагноз?», «А що, як мене звільнять?», «А що, як я інфікую своїх близьких?» Це посилює рівень тривоги, впливає на психоемоційний стан і навіть може призвести до депресії. Тому психологічне пропрацювання обов’язково включає психоедукацію.
Чому Україна досі залишається в антилідерах по захворюваності
Україна досі залишається серед країн із найвищою захворюваністю на туберкульоз насамперед через значну поширеність резистентних форм. Олександр Іващенко говорить, що частина пацієнтів свого часу починала лікування, але не завершувала його, або приймала препарати нерегулярно, і мікобактерія швидко «запам’ятовувала» ці помилки та передавала стійкість наступним поколінням.
Тому резистентний туберкульоз — вже не індивідуальна проблема, а виклик на рівні держави, і саме тому лікарі постійно наголошують на неприпустимості безконтрольного прийому антибіотиків.
Ситуацію додатково ускладнюють воєнні дії та втрата доступу до повноцінної меддопомоги, коли люди не можуть пройти повний діагностичний маршрут і вчасно отримати лікування. І, зрештою, потужним бар’єром залишається стигматизація, яка змушує людей боятися діагнозу й відкладати звернення до лікарів, що лише погіршує перебіг хвороби.
Чому флюорографія більше не доказовий метод скринінгу
Історично в Україні всіх направляли на флюорографію для масового скринінгу туберкульозу. Проте з часом від цього підходу відмовилися, каже Іващенко, оскільки він виявився недостатньо доказовим.
Флюорографія — не повноцінний рентген, а його спрощена, менш точна версія, розрахована на швидке обстеження багатьох людей. Вона давала багато хибнопозитивних та хибнонегативних результатів і не дозволяла якісно виявляти ранні зміни в легенях.
Сьогодні ситуація інша: класичний рентгенологічний знімок є базовим, надійним методом обстеження, а за потреби його доповнюють більш деталізованими дослідженнями, наприклад, комп’ютерною томографією.
Сучасна діагностика туберкульозу включає цілий спектр методів. Це мікроскопічні дослідження мокротиння, посіви, рентген, КТ, молекулярно-генетичні тести, а також імунологічні методи — зокрема, квантифероновий тест, який виявляє латентне туберкульозне інфікування, тобто імунну відповідь на Mycobacterium tuberculosis у крові.
Що таке квантифероновий тест і для чого він
Квантифероновий тест — відносно новий метод діагностики латентного туберкульозного інфікування, набагато сучасніший за відому пробу Манту. На відміну від проби Манту, дає набагато менше хибних результатів та базується на дослідженні крові, коли фіксується реакція певних клітин імунітету у відповідь на мікобактерію туберкульозу. Показаний для діагностики латентного туберкульозу у груп ризику (ВІЛ-інфіковані, пацієнти із хворобами, котрі є кандидатами на імуносупресивну або імунобіологічну терапії тощо).
Кому і коли треба проходити перевірку на ТБ
Дорослим рекомендовано проходити перевірку на туберкульоз раз на рік. Найпростіший і найефективніший спосіб — рентген органів грудної клітки.
Для людей із груп ризику таке обстеження можуть рекомендувати двічі на рік. Тим, хто планує починати імунобіологічну або іншу імуносупресивну терапію (наприклад, у ревматології), перед стартом лікування зазвичай призначають квантифероновий тест, щоб виключити латентну туберкульозну інфекцію.
Якщо результат квантиферонового тесту позитивний, подальші дії залежать від того, кому саме його проводили та з якою метою.
Для пацієнтів із груп ризику позитивний тест є прямим показанням до профілактичного лікування. Вона не має активних симптомів, однак у людей із підвищеним ризиком може перейти в активний туберкульоз, тому терапія є необхідною. Вона зазвичай коротша та менш інтенсивна, ніж лікування активної форми, але її проходження суттєво знижує ймовірність розвитку захворювання в майбутньому.
Який маршрут пацієнта з туберкульозом
Іващенко пояснює, що пацієнт зазвичай спершу звертається до свого сімейного лікаря, оскільки на початку він не знає, що викликає симптоми. Лікар збирає анамнез, аналізує скарги й результати базових обстежень та, за потреби, призначає додаткову діагностику або направляє людину до фтизіатра.
«За оновленими нормативами, пацієнт може звернутися до фтизіатра як із направленням, так і без нього. Якщо діагноз туберкульоз підтверджується, схему лікування визначає саме фтизіатр, однак контрольні візити, спостереження та супровід терапії можуть здійснювати і сімейні лікарі», — додає лікар.
За словами Любевича, нині туберкульоз лікують швидко та ефективно. Ключову роль відіграє чутливість ліків до мікобактерії туберкульозу. Існують препарати першого та другого ряду. Бактерія може ставати стійкою до ліків через спонтанні мутації або через неправильне чи перерване лікування людини, яка її виділяє.
Якщо мікобактерія чутлива до препаратів першого ряду, лікування триває 4–6 місяців і включає комбінацію з чотирьох антибіотиків у таблетках із наступним скороченням схеми до 2-3 препаратів. Стійкі до препаратів першого ряду штами, а також деякі стійкі до препаратів другого ряду, сьогоднівдається вилікувати за ті ж 6 місяців завдяки сучасним схемам із трьох-чотирьох таблетованих антибіотиків.
Лише у випадку критичної резистентності доводиться застосовувати більш складні режими — 5–6 препаратів, іноді з використанням ін’єкцій.
Втім, існують клінічні форми туберкульозу, які не можна лікувати короткими схемами. Це передусім туберкульоз центральної нервової системи та кісток — у таких випадках лікування триває в середньому близько року й може включати ін’єкційні препарати, гормони та інші додаткові засоби залежно від форми захворювання.
«Повне вилікування означає повне очищення організму від мікобактерій. Проте навіть після успішного лікування людині варто регулярно обстежуватися та дотримуватися здорового способу життя, адже можливість повторного зараження все одно існує», — говорить Ростислав Любевич.
Які прогнози для людини, в якої виявили туберкульоз у 2025 році
Любевич каже, що загалом прогноз є позитивним, якщо хворобу виявлено вчасно, пацієнт регулярно приймає ліки, дотримується призначень лікаря та не має тяжких супутніх ускладнень.
Виходячи з досвіду європейських країн, які перемогли туберкульоз, суттєву роль для успішного результату лікування відіграє соціально-психологічна підтримка, ментальне здоровʼя хворого і підтримки близького оточення.
Однак ситуація може бути складнішою у разі туберкульозу центральної нервової системи. Така форма розвивається повільно, підступно, а ускладнення (наприклад, кома) можуть виникати раптово.
Туберкульоз легень часто виявляють випадково — під час флюорографії чи планового обстеження. Але МРТ головного мозку чи аналіз спинномозкової рідини ніхто профілактично не проходить, тому туберкульоз центральної нервової системи зазвичай діагностують уже на етапі виражених уражень.
«Війна є значним фактором ризику як для військових, так і для цивільних. Перенавантаження, стрес, погані умови проживання та харчування, тривале перебування у сховищах і бліндажах сприють реактивації або зараженню туберкульозом. Тому за будь-яких насторожливих симптомів звертайтесь до лікарів, проходьте обстеження й не займайтесь самолікуванням», — додає лікар.
Чи існує профілактика ТБ?
У дитячому віці проводять вакцинацію БЦЖ, яка не забезпечує повного захисту від інфікування, проте знижує ризик розвитку тяжких форм туберкульозу, зокрема туберкульозного менінгіту та міліарного туберкульозу.
У спеціалізованих медзакладах профілактика включає професійні системи вентиляції та використання індивідуальних засобів захисту.
Для дорослих специфічної профілактики немає, і вакцина БЦЖ не призначена як основний метод запобігання захворюванню в дорослому віці.
Є лише загальні рекомендації: уникати по змозі стресів, забезпечувати повноцінний сон, дотримуватися збалансованого харчування та контролювати хронічні захворювання. У разі контакту з людиною, в якої діагностований туберкульоз, необхідно звернутися до лікаря за рекомендаціями щодо подальшого дообстеження.