Етап 1. Лікуючий лікар
Першим дотиком пацієнта із новою системою є лікуючий лікар (для військових — голова ВЛК). Тобто лікар, який визначає в новій системі підстави скерувати свого пацієнта на оцінювання.
Саме лікуючий лікар разом з пацієнтом має обирати форму проведення оцінки, визначати медзаклад, куди скерують справу на оцінку.
А хто саме вважається лікуючим лікарем? На старті реформи не було чіткого визначення.
«Первісна ідея була, що направлення мали робити лише профільні спеціалісти або військові лікарі, а не сімейні. Причина відмови від такої моделі – кадровий дефіцит, особливо у зонах бойових дій. Наприклад, у Херсонській області певний час залишався лише один невролог, тому доступ до вузьких спеціалістів був вкрай обмежений».З інтерв’ю з представником уряду
Зазвичай функцію лікуючого лікаря виконує вузький фахівець, який веде пацієнта. В окремих випадках цю роль можуть брати на себе сімейні лікарі. Однак наразі система перекошена – є надмірне навантаження на сімейних лікарів і необґрунтоване «відфутболювання» пацієнтів між медиками.
Спеціалісти регулярно кажуть: «Це може зробити лікар первинної ланки», — і відмовляють у направленні. І тоді сімейному лікарю важко відмовити пацієнтові й він оформлює направлення замість спеціаліста, який мав це зробити. А це займає чимало часу — іноді до чотирьох годин.
Чому пацієнтів “футболять”? Зокрема: тому, що лікуючі лікарі не отримують доплат за скерування. Аби лікар міг скерувати на оцінювання, він має вручну занести в електронну систему масу даних пацієнта і оцифрувати його паперові потрібні матеріали. Пацієнтам місяцями буває важко знайти лікаря, який погодиться внести їх у систему і скерувати на оцінювання. Детальніше LB.ua писав у статті за підсумками перших трьох місяців реформи. Це ж підтвердило опитування “Здорових рішень”.
Коли це виправлять?
«Коли частка направлень лікарів-спеціалістів сягне 75–80%, можна буде повністю відмовитися від ролі сімейних лікарів у цьому процесі».
З інтерв’ю з представником уряду
Також на цьому етапі пацієнт мав би чітко отримати інформацію, що буде далі, яка процедура, чого чекати тощо. Але цього зазвичай не надають. Немає такого обов’язку в лікарів, каже експерт у галузі медичного права Олексій Головін. А це очевидна і важлива річ для прав пацієнта.
Етап 2. Електронна черга
Після того, як справа конкретного пацієнта надходить до лікарні, її вперше перевіряють адміністратори: чи є потрібний пакет документів, чи немає формальних помилок. Якщо все ОК, справа потрапляє до електронної черги.
Просування в черзі – окремий біль системи. У межах реформи створили мережу експертних команд у медзакладах. Станом на 26 вересня 2025 року в Україні діє 1368 команд, це 7215 лікарів, які мають обов’язки й поза оцінюванням.
Через електронну систему можна бачити в режимі реального часу, наскільки і де завантажені команди, які черги тощо.
З дослідження реформи ЕКОПФО
Але!
Тобто значення має не лише кількість команд, хоча вона важлива, але й відлагоджені процеси.
Формально визначено, що після подачі звернення команда має провести оцінку впродовж 30 днів. Але лише 47% пацієнтів, за даними опитування, отримали рішення у ці строки. Ще 42% чекали від одного до трьох місяців, 11% — понад три місяці.
Етап 3. Команди з оцінювання
Затягування термінів оцінки пов’язане насамперед із надмірним навантаженням на команди з оцінювання. У багатьох з них на початку роботи були ще й нерозглянуті успадковані справи ліквідованої МСЕК.
Наразі близько 10% усіх справ, поданих на розгляд, ще не розглянуті. Адміністратори сформували 386 745 направлень, ще понад 8 000 на модерації.
Таке навантаження створює ще й іншу проблему.
«Філософія реформи від початку передбачала залучення практикуючих лікарів — хто щодня бачить пацієнтів, веде діагностичний і лікувальний процес, а не фахівців, відірваних від реальної практики. Однак зараз бачимо іншу ситуацію», — говорить Інвія.
По-перше, у законодавстві немає обмежень щодо обсягу зайнятості лікаря у команді. Це означає, що лікаря можуть залучати на умовах повної зайнятості — наприклад, з понеділка по п’ятницю, з дев’ятої до п’ятої, — коли він повністю зайнятий лише розглядом справ і ухваленням рішень.
У такому випадку лікар фактично відсторонюється від практики. Так створюється ще один орган, відірваний від щоденного контакту з пацієнтами, новими протоколами, реальними клінічними випадками (як це було у ліквідованих МСЕКах).
«Якщо це лікар вузької спеціалізації — наприклад, онколог чи гематолог, — він поступово втрачає клінічну форму, і ми програємо двічі: на етапі лікування, і на етапі оцінювання, адже лікар, який не працює з пацієнтами, втрачає професійне чуття», — додає Інвія.
Тому команда, залучена до дослідження, рекомендує у порядку проведення оцінювання зафіксувати максимальний обсяг залучення лікаря до команди з оцінювання — наприклад, не більше ніж 25 або 50% від його основної зайнятості.
Етап 3.1 А що з цього медикам?
З початку реформи лікарням платили фіксовану суму на місяць з урахуванням кількості залучених до оцінювання команд. Це понад 90 000 грн на команду, але не більше 333 000 грн на лікарню. Потім відбулася зміна. І тепер Національна служба здоров’я оплачує за кількість ухвалених рішень. Одне рішення коштує близько 1847 грн. Це плюс, адже більше справ – більше коштів для лікарні, більша мотивація залучати ще лікарів до команд.
Але є недоліки.
-
Якщо заклад має багато складних справ, які потребують більше часу, то отримає менше коштів, ніж заклад із простішими випадками. Тобто ця модель стимулює кількість, не якість. Тому команда, що працювала над дослідженням, бачить сенс у запровадженні індикаторів якості.
-
Оплата праці лікарів залежить від внутрішніх рішень лікарні. І тут є проблема, бо платити медикам додатково чи ні і скільки, залежить від суб’єктивних рішень керівництва. Колективні договори, які мають працювати в лікарнях, зазвичай не мають положень про чіткі, справедливі механізми розподілу оплати, додають юристи.
За результатами дослідження, ефективність роботи лікарів у складі експертних команд значною мірою залежить від того, наскільки керівництво їхнього медзакладу спроможне правильно організувати цей процес.
«Там, де керівники шукали реальні шляхи, як грамотно вибудувати роботу, а не просто створювали команду наказом і говорили: «Ви тепер з цим працюєте», — бачимо значно кращі результати й відгуки», — каже Максим Дейнега.
Його колега Максим Інвія додає: «Ті заклади, які мали сучасні колективні договори та гнучкі системи оплати, змогли легко впровадити нову систему преміювання для членів команд ОПФО». У таких лікарнях медиків не потрібно було змушувати входити в нову систему — лікарі самі хотіли долучатися до команд, бо це – додаткова і офіційна оплата.
Етап 4. Оцінювання
Пацієнт дізнається про експертну команду, а команда — про пацієнта лише в день розгляду справи. Після цього ухвалює рішення. Це один із запобіжників корупції.
За новою системою, медики в команді з оцінювання мають оцінювати не лише стан здоров’я людини, а й умови, у яких вона живе, її середовище та можливості, які для неї створюють громада та держава.
Утім, за даними дослідження, наразі експертні команди все ще визначають наявність або відсутність інвалідності — повний перехід на нову систему ще не відбувся.
Досі невирішене питання множинності причин інвалідності — як визначати відсоток кожної причини в кінцевому рішенні.
Неврегульовані грошові виплати — адже набуття статусу інвалідності може як зменшувати, так і збільшувати витрати людини. Наприклад, необхідність користування соціальним таксі.
Неоцінені фактори середовища, які суттєво впливають на життя людини.
Також, за результатами дослідження, ефективність роботи лікарів у складі експертних команд значною мірою залежить від того, наскільки керівництво їхнього медзакладу спроможне правильно організувати цей процес.
«Там, де керівники шукали реальні шляхи, як грамотно вибудувати роботу, а не просто створювали команду наказом і говорили: «Ви тепер з цим працюєте», — бачимо значно кращі результати й відгуки», — додає юрист Максим Дейнега.
Етап 5. Невідомість
Перевантаження лікарів призводить до ще однієї критичної проблеми — браку часу на пояснення пацієнтам. Часто фахівці настільки завантажені, що не мають ресурсу для якісної комунікації. І навіть коли є бажання — не вистачає часу.
Пацієнтів питали, чи отримували вони інформацію про свої права і роль у процесі оцінювання. 56% відповіли, що ні, 42% – що так. Чи відчували ви повагу до себе? 57% відповіли так. 41% зазначили, що поваги не відчули або відчули частково.
«Чи отримує пацієнт інформацію про те, що з ним буде відбуватися далі? Насправді так, але вже після того, як має на руках висновок команди. Тобто отримує інформацію, як можна оскаржити рішення», — каже Олексій Харитонов, експерт у галузі медичного права.
Дані показали, що лише 55% опитаних пацієнтів знали, чим завершився процес оцінки їхнього повсякденного функціонування — чи встановлено інвалідність, чи ні. 45% сказали: «Не знаємо, чим все закінчилося і що взагалі було».
«Коли майже половина людей не має чіткого уявлення про результати проходження оцінки, система не справляється з базовою функцією — інформуванням пацієнта про його ж правовий статус. Це серйозно, бо йдеться про права людини», — наголошує юрист із медправа Олексій Головін.
На думку робочої групи з підготовки дослідження, потрібно запровадити навчальні програми для лікарів, спрямовані саме на комунікацію. Медики повинні вміти простою мовою пояснювати людям, що відбувається, які в них права, які наступні кроки. Для цього важливою є зокрема стандартизація роз’яснень. Щоб прості умовні брошури про це були доступні всюди, де можуть стати корисними пацієнтам.
«Сьогодні формально існує вимога щодо щорічного навчання лікарів, організованого МОЗ, але такі курси ще не затверджені», — додає Максим Інвія. Вони у розробці. Через ці курси з точки зору юриспруденції держава фактично гарантує пацієнту фахівця, який розуміє, що і як робить. А коли немає курсів, стандартів, контролю за їхнім проходженням, система не може сказати пацієнту: «Так, цей лікар підготовлений, можеш йому довіряти».
Етап 6. Якщо не погоджуюсь із рішенням комісії
Можна оскаржити висновок або через Центр оцінювання, створений у реформі, або в суді. Ключовим є звернення саме до Центру оцінювання функціонування — єдиного органу, уповноваженого перевіряти висновки по суті. Якщо людина не звертається до Центру, то втрачає можливість перегляду рішення по суті, оскільки лише він має такі повноваження.
За даними Центру, у період з січня по липень 2025 року подано близько 7,5 тисячі скарг, розглянуто з них лише 2106. Головін підкреслив, що це не є ознакою відсутності динаміки, адже Центр досі працює із величезним обсягом справ, «успадкованих» від МСЕК.
Наразі ще приблизно 5–5,5 тисяч скарг залишаються нерозглянутими. Зі справ, що вже були опрацьовані, 1818 рішень залишилися без змін, у 354 випадках виявлені порушення, ще 34 рішення скасовані.
Один із лікарів каже, що багато людей звертаються до суду, сподіваючись на швидше вирішення справи.
Але, поясниє юрист Олексій Харитонов, це не пришвидшить роботу: «Від моменту подання адміністративного позову до фактичного вирішення справи по суті може минути півтора–два роки, інколи й більше… Щоб захистити свої права, все ж варто пройти всі адміністративні процедури — зокрема звернення до Центру оцінювання — і лише потім подавати позов до суду».
Суд не вирішує чи надавати людині статус інвалідності. Він може лише визнати дії незаконними та направити матеріали на повторний розгляд.
Важлива зміна, яка відбулася у вересні цього року, — запровадження критеріїв відсторонення. Вони набудуть чинності з лютого наступного року. За ними, якщо лікар має 25 або більше скасованих рішень протягом року, його відсторонять від роботи. Тобто якщо пацієнт незадоволений рішенням команди, в яку входив конкретний лікар, оскаржили його, і в лікаря назбирається 25+ таких висновків, він не зможе більше оцінювати людину в системі. Водночас є і ризики. Якщо лікар має невелике навантаження, але у нього високий відсоток рішень, які оскаржили успішно, він може продовжувати роботу.
«Ми пропонуємо або перейти на відносні показники, або запровадити градацію критеріїв. Наприклад, до певної кількості розглянутих справ застосовувати відсотковий показник, а після тисячі рішень — абсолютний, як зараз, 25 і більше», — додає Інвія.
Етап 7. Чи бачить система людину поза її медичним станом?
Найбільше занепокоєння у фахівців, залучених до дослідження, викликає те, що реформа досі обмежена лише медичним етапом. Після того, як людина отримала рішення про інвалідність, її подальший маршрут лишається невизначеним. Формально вона має право на соцвиплати, але чи знає вона, як їх оформити? Чи знає, що може претендувати на послуги, програми, підтримку?
Однаковий фізичний стан може по-різному оцінюватися залежно від умов проживання, скажімо, людина в київській багатоповерхівці з ліфтом має більше можливостей для соціалізації, ніж у селищі без ліфта. Тому важливо залучати громади до оцінювання цих чинників.
«Після встановлення інвалідності людині потрібно допомогти включитися в суспільне життя. І саме тут критично необхідна ефективна міжвідомча взаємодія — між медичною, соціальною, адміністративною системами», — наголошує Головін.
Юрист підкреслює, що соцпрацівники мають відігравати ключову роль у процесі. Саме вони можуть допомогти людині зорієнтуватися.
«Поки немає фінального бачення того, як система виглядатиме у завершеному вигляді — особливо поза межами медичної сфери: у соціальній, освітній, трудовій площинах. Передбачалося, що має бути розроблений законопроєкт, який би узагальнив усі ці питання. Наразі його немає. Якщо процес зупинити на нинішньому етапі, є ризик створити просто новий сегмент із іншою назвою, але тією самою суттю», — додає Головін.