Що таке ДРТ?
Це сучасні методи лікування безпліддя і допомоги дорослим мати дітей. Фактично робота медиків з біоматеріалом, зокрема, створення з нього ембріонів поза тілом людини й імплантація їх у тіло жінки. Є різні форми ДРТ — від екстракорпорального запліднення до кріоконсервації (замороження біоматеріалу) та сурогатного материнства.
Хто і як користується ДРТ і які ціни
За офіційним звітом, 2023 року в Україні почали 33 364 цикли ДРТ (+41,7 % щодо 2022-го), унаслідок цього народжені живими 9 885 немовлят, повідомило МОЗ у відповідь LB.ua. Тобто попит росте. Які оцінки ринку? До великої вийни близько 47 центрів працювали з ДРТ. У межах держпрограми НСЗУ законтрактувала близько 38 закладів у 2025-му (більшість — 31 — приватники).
Якщо спробувати оцінити ринок, то МОЗ відповідає, що типове екстракорпоральне запліднення чи інтрацитоплазматичне введення сперматозоїда в Україні коштує приблизно €2,5–3,2 тисячі. Якщо помножити на 33 364 цикли, вийде приблизно €80–110 млн на рік без урахування сурогатного материнства. Воно — окремий сегмент, вартість якого складає орієнтовно €38–50 тисяч, до повномасштабної війни так народжували приблизно 1 500 дітей на рік. І це були, каже МОЗ, переважно іноземні батьки. З 2022 року — приблизно 600–800 дітей на рік, що дає орієнтовно €25–75 млн на рік залежно від періоду. Тобто разом це ринок із сумарним оборотом понад €100 млн/рік, який зростав у 2023–2025 роках і частково диверсифікується коштом держфінансування.
Законопроєкт підготували у МОЗі. Документ пройшов погодження й доопрацювання в Мін’юсті, Мінфіні, Мінекономіки, Мінсоцполітики, «інших заінтересованих центральних органах виконавчої влади».
За словами заступника міністра охорони здоров’я Євгенія Гончара, документ є частиною виконання зобов’язань на шляху до вступу в ЄС. У більшості європейських країн допоміжні репродуктивні технології врегульовані, існують чіткі правила доступу до процедур, донорства, права дитини й захист пацієнтів. А в Україні єдиним спеціалізованим нормативним актом є наказ МОЗ № 787 від 9 вересня 2013 року, який давно потрібно оновити з урахуванням нових медичних, етичних і правових реалій.
Ксенія Хажиленко на це каже, що «ще у 2022 році був схожий проєкт, але він отримав жорстку критику через велику кількість недоліків і його поклали в шухляду. Тепер маємо «ренесанс» фактично без правок. Ключова помилка — відсутність консультацій з фахівцями, які справді розбираються у сфері. Україна є членом Європейської асоціації репродуктологів та ембріологів, ми не формально там, а звітуємо і працюємо за міжнародними меддокументами. У нас є спільна термінологія з європейською спільнотою. А в законопроєкті її вигадали. Тобто взялися за добру справу й наробили помилок. Хочеться думати, що через недосвідченість».
За яких обставин жінка матиме право на ДРТ
Відповідно до проєкту, безпліддя є захворюванням репродуктивної системи: жінка не може завагітніти упродовж року після незахищеного сексу з чоловіком. За словами Ольги Малюти, це визначення не враховує, наприклад, вік. Не завжди безпліддя пов’язане із захворюванням.
Для жінки 35+ років термін, протягом якого настання вагітності не відбулося, скорочується до шести місяців.
Як пояснює Світлана Шиянова, фертильність жінки помітно знижується після 35 років, а після 40 стрімко падає. Зайве очікування в таких випадках може позбавити пацієнтку можливості завагітніти власними яйцеклітинами.
Також, кажуть фахівчині, безпліддя може бути первинним, коли жінка ніколи не була вагітною, або вторинним, коли мала вагітність, але не може завагітніти знову.
Міжнародні клінічні рекомендації, зокрема протоколи Європейської асоціації репродуктологів (ESHRE), визначають інші терміни для початку лікування безпліддя:
- після року безрезультатних спроб завагітніти для жінок до 35 років,
- після шести місяців для жінок 35–40 років,
- після трьох місяців для жінок від 40 років.
Це обґрунтовано фізіологічно, оскільки кожен місяць зволікання знижує шанси на успіх. У законопроєкті ж зазначено, що культивувати ембріони дозволяють лише після того, як вичерпали інші методики допоміжної репродукції. На що частина фахівців каже, що це не узгоджено з реаліями репродуктивного віку. Тому норму про трирічне лікування іншими методами перед ДРТ опитані LB.ua лікарі називають такою, що не відповідає доказовій медицині й потенційно може зашкодити пацієнткам.
Заступник міністра охорони здоров’я Євгеній Гончар відповідає, що вимогою «інших методів лікування» перед ЕКЗ хочуть забезпечити обґрунтованість меддопомоги. Безпліддя часто можна здолати медикаментозною терапією чи малоінвазивними процедурами, що безпечніше, ніж негайне застосування ЕКЗ. Однак посадовець визнає, що в деяких випадках затримка в лікуванні може призвести до втрати шансу зачати. І каже, що законопроєкт можна доопрацювати між першим і другим читаннями, щоб урахувати такі ситуації.
За законопроєктом, ДРТ дозволені до 49 років. Але можна і в старшому віці за умови позитивного висновку консиліуму з трьох лікарів після медобстеження.
Світлана Шиянова каже, що нині клініки орієнтуються на середній вік настання менопаузи — приблизно 50–51 рік, переважно програми проводять саме до цього віку: «Рішення ухвалює консиліум за участю акушер-гінеколога, терапевта або сімейного лікаря, заввідділення ДРТ. Ми аналізуємо супутні захворювання й загальний стан здоров’я, аби виключити потенційні ризики для пацієнтки. У нашій клініці внутрішня межа — 53 роки, якщо сімейний лікар (терапевт) за станом здоров’я дає дозвіл на виношування вагітності. Це базується на міжнародних даних: у більшості країн межа — 45–50 років, рідше — до 53, винятково — до 55».
Ольга Малюта каже, що фахова спільнота очікувала чітких вікових меж, а не широких винятків. Бо в нинішньому формулюванні залишається простір для суб’єктивного трактування: адже якщо навіть у 55 років консиліум визнає пацієнтку здоровою, це може створити підґрунтя для різночитань і маніпуляцій.
Відкладене материнство
Частину лікарів хвилювало, що в тексті законопроєкту не передбачено, що здорова жінка може заморозити власні яйцеклітини про всяк випадок, до часу, коли буде готова до материнства з різних причин. У документі така процедура дозволена лише «перед початком лікування захворювання, яке в подальшому може вплинути на якість репродуктивних клітин».
На що Гончар відповідає, що заморожування яйцеклітин уже дозволене проєктом для будь-якої повнолітньої жінки на підставі її письмової заяви та власним коштом: «Це виписано окремо в статті про кріоконсервацію (ст. 17 (2). Стаття про збереження фертильності лише додає спеціальну гарантію інформування перед лікуванням, яке може нашкодити фертильності (онкотерапія тощо), але не обмежує право інших жінок скористатися кріоконсервацією».
За його словами, проєкт звужує саме створення ембріонів до виключних випадків лікування безпліддя. І це окрема норма, яка не блокує відтермінування материнства через заморозку ооцитів: «Щоб зняти будь-які двозначності, між першим і другим читаннями ми запропонуємо доповнити нормою, що “кріоконсервація ооцитів може здійснюватися незалежно від наявності діагнозу безпліддя”».
Донація репродуктивних клітин
Чоловіки і жінки можуть стати донорами яйцеклітин і сперматозоїдів для тих, хто цього потребує. Донорські матеріали потрібні багатьом пацієнтам сфери ДРТ.
Донорами можуть бути лише фертильні молоді жінки. За законодавством України, каже Шиянова, вони обов’язково мають уже народити принаймні одну здорову дитину, і це має бути підтверджено: «Здебільшого молоді жінки погоджуються стати потенційними донорами лише за умови фінансової компенсації. В інших країнах Європи це регулюється по-різному: десь виплачують компенсацію, десь донорство має альтруїстичний характер. У запропонованих змінах чітко артикулюють заборону на такі виплати. Це вплине на те, що почнуть шукати приховані форми компенсації — це може піти в тінь. До того ж прописано, що розмір компенсації визначатиме міністерство, а не клініка чи інші установи».
На прикладах донації крові чи входження в реєстр донації кісткового мозку за потреби помітно, що охочих дуже мало, коли немає стимулів. На це МОЗ відповідає, що світовий досвід і українська практика свідчать: безоплатна модель — це не про нестачу донорів, а про довіру, безпеку й етичні стандарти: «Приклад системи донорства крові в Україні показовий: навіть у час повномасштабної війни наша країна не імпортувала жодної краплі донорської крові. Це означає, що потреби системи охорони здоров’я повністю забезпечуються завдяки добровільним донорам. Такий результат став можливим саме тому, що система побудована на принципах солідарності, а не комерції. По-друге, міжнародні організації, зокрема ВООЗ та Рада Європи, однозначно рекомендують відмову від фінансової мотивації у сфері донорства репродуктивних клітин. Оплата може створити серйозні ризики: тиск на вразливі групи населення, комерціалізацію людського тіла, недоброчесність у процесі відбору донорів. Безоплатне донорство натомість забезпечує етичність процесу, добровільність рішення та вищу якість матеріалу, оскільки донор керується усвідомленим бажанням допомогти, а не лише фінансовим інтересом».
Законопроєкт допускає як анонімне, так і відкрите донорство біологічного матеріалу, зокрема від родичів. Якщо жінка має хороший репродуктивний потенціал і готова стати донором яйцеклітин для своєї сестри, законопроєкт дозволяє це.
Однак важливо пояснити, що яйцеклітини можуть надавати лише жінки з боку потенційної матері, а сперму — чоловіки з боку батька. Це дозволить зменшити ризики, пов’язані з можливими генетичними ускладненнями, і дозволить запобігти інцесту.
У клініках також існує практика донорства ембріонів. Наприклад, пара використала донорські клітини, народила дитину і в неї залишилися якісні ембріони. Якщо вони не планують їх використати, можуть подарувати іншим.
Шиянова розповідає, що в багатьох клініках, зокрема в «Добробуті», майже завжди переносять лише один ембріон. Перенос двох застосовують лише у складних випадках. Лікарі кажуть, що донація ембріонів найчастіше допомагає самотнім жінкам, які не можуть інакше завагітніти. І саме цю процедуру законопроєкт забороняє. Усі якісні ембріони, які більше не планують використовувати, слід утилізувати.
Так документ обмежує багатьох людей, які стикаються із серйозними репродуктивними проблемами, зазначає Світлана Шиянова. За її словами, це особливо болісно для пар, де безплідні обоє партнерів, і одиноких жінок старшого віку, які потребують і донорської яйцеклітини, і донорської сперми. Ці пацієнти можуть утратити шанс на батьківство.
З нею погоджуються інші лікарки. Тоді як юристи дивляться на це інакше. За словами Скалецької, заборона на передачу біологічного матеріалу, навіть безкоштовну, спрямована недопустити ситуації, коли ембріони можуть стати товаром на ринку, що суперечить біоетичним засадам і повазі до людської гідності.
МОЗ теж говорить про ризики комерціалізації: «Розуміємо гуманний сенс ембріодонації: бажання дати шанс на життя й материнство. Водночас проєкт свідомо обирає медичну модель з обов’язковим генетичним зв’язком з одним з батьків, щоб захистити права дитини, уникнути спорів про походження й громадянство, запобігти комерціалізації та зловживанням, гарантувати повну простежуваність. Ми відкриті до дискусії про вузький, суто альтруїстичний коридор після оцінки етичних, правових і демографічних наслідків».
Чи може дитина претендувати на щось від донора? За словами Гончара, за Сімейним кодексом України, донор не набуває статусу батька чи матері. Ця норма чітко розмежовує біологічне походження дитини і її юридичне батьківство, захищає права всіх учасників процесу репродуктивної допомоги.
Приватні репродуктивні клініки можуть зникнути?
Документ каже, що використовувати репродуктивний матеріал людини й ембріони для будь-якої фінансової або іншої вигоди не можна. На що ембріологиня Ольга Малюта зазначає, що в багатьох європейських країнах існує практика компенсації ризиків для донорів. Це не оплата за біоматеріал, а відшкодування витрат і ризиків, пов'язаних з медпроцедурами.
Є положення Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину, додає Скалецька. Там зазначено: тіло людини та його біологічні матеріали не можуть бути джерелом фінансової вигоди. Це правило поширюється на донорів, сурогатних матерів і будь-яких інших учасників репродуктивних процедур.
«Багато лікарів сприйняли цей пункт як потенційну заборону приватної практики й націоналізацію сфери. Адже в Україні близько 95 % репродуктивної медицини — приватний сектор», — каже Ольга Малюта. «Ми читаємо це як помилку формулювання, бо інакше це просто унеможливлює роботу», — додає її колега Ксенія Хажиленко.
Гончар на це відповідає, що заборона фінансової чи іншої вигоди стосується репродуктивного матеріалу й ембріонів (продаж/купівля, торгівля, посередництво), а не оплати медпослуг.
Тобто саме донорство безоплатне, але донору відшкодовують витрати на транспорт, харчування, підготовку, відновлення, втрачені доходи, лікування в разі збитків здоров'ю, інші компенсації, визначені в нотаріальному договорі. «Оплачується не "дитина" і не "матеріал", а витрати/шкода й медичні послуги за договором і в межах етичних обмежень, — додає він. – Ні про яку “націоналізацію” мова не йде. Проєкт не створює держмонополії й не забороняє приватні програми, він задає однакові правила гри для всіх».
Українці надалі зможуть обирати, чи використовувати держпрограму, чи лікуватися за свій кошт. Загалом за держкошт від початку 2025 року послугу лікування безпліддя отримали вже 5 043 українки. Для порівняння, за весь 2024 рік таких жінок було 1 995. Лише за перше півріччя 2025 року завагітніли 1468 жінок. На реалізацію програми у 2025 році передбачили понад 380 млн грн. У проєкті держбюджету на наступний рік заклали продовжити програму ДРТ через НСЗУ.
Обмеження для передімплантаційної генетичної діагностики
Суперечливим пунктом законопроєкту є обмеження передімплантаційної генетичної діагностики (PGT). Тобто тестування ембріона до того, як його помістять у тіло жінки.
Документ дозволяє тестувати ембріон, лише якщо відомо про спадкові захворювання подружжя. Водночас пацієнтки старшого репродуктивного віку або ті, що мають повторні викидні, можуть утратити єдиний шанс народити здорову дитину.
За словами Ксенії Хажиленко, до 90 % хромосомних аномалій не спадкові, а виникають у результаті вікових змін або випадкових мутацій під час поділу клітин. Тобто навіть жінки, які можуть завагітніти природно, стикаються з повторними завмираннями вагітності через відсутність скринінгу ембріонів.
Передімплантаційна генетична діагностика, за словами Світлани Шиянової, потрібна і жінкам, які можуть завагітніти, але мають невиношування вагітності: у них відбувається завмирання на ранніх термінах, і без такої діагностики допомогти неможливо.
У таких випадках ЕКЗ з генетичним тестуванням — єдиний ефективний варіант, який дозволяє не лише досягти вагітності, а й зменшити ризик хромосомних патологій, викиднів і неонатальних втрат, кажуть лікарки.
За словами Ольги Малюти, у документі також немає згадки про моногенне тестування ембріонів — йдеться про виявлення специфічних спадкових мутацій, таких як муковісцидоз, спінальна м’язова атрофія, фенілкетонурія та інші. Тести дозволяють уникнути народження дитини з важким спадковим захворюванням у пар, які є носіями мутацій, навіть не підозрюючи про це.
Євгеній Гончар відповідає: «У тексті прямо вказано: "перед ембріотрансфером за показаннями може проводитися попередня діагностика ембріона… на наявність певних вад (хромосомних аномалій)", тобто PGT-A і PGT-M дозволені за медичними показаннями».
Посадовець додає, що заборонений лише вибір статі ембріона з немедичних підстав, крім випадків, коли це необхідно, щоб запобігти статево зумовленим спадковим захворюванням (наприклад, гемофілії чи синдрому Х-фрагільного гена). Саме цю норму про стать, за словами заступника міністра, іноді помилково сприймають як заборону на PGT загалом, хоча йдеться про різні речі.
Гончар каже, що жодної норми, яка змушувала б клініку переносити найімплантабельніший ембріон (байдуже, з яким генетичним станом), у тексті немає. Натомість пряма вимога інформованої згоди з описом ризиків, кількості ембріонів до перенесення та подальшого поводження з іншими ембріонами (кріоконсервація). Це означає: перенос будь-якого ембріона відбувається лише за поінформованим рішенням пацієнтки разом з лікарем; за відсутності показань до PGT відбір здійснювати немедично дискримінаційно не можна: «Практичний наслідок для кейсів на кшталт підозри трисомії 21 (синдром Дауна): якщо аномалія не підпадає під категорію тих, що роблять розвиток ембріона неможливим, проєкт не надає підстав для “обов’язкового” відсіву такого ембріона лише через генетичний стан, водночас і не зобов’язує клініку його переносити всупереч згоді пацієнтки. Клініка має право відкласти перенесення (кріоконсервація) та очікувати/відбирати ембріони за медичними показаннями, детально це можуть описати в підзаконних нормативно-правових актах».
Якщо документ ухвалять, що це ще означає для пар
Власниками ембріона людини визнають подружжя. Генетичне батьківство визначають два випадки:
- Подружжя чоловіка та жінки, з репродуктивних клітин котрих або одного з них сформували ембріон. Тобто дитина має мати генетичний зв'язок хоча б з кимсь із подружжя;
- Самотня людина, яка використала репродуктивні клітини донора для формування ембріона, і тут важливо, що ця самотня людина має мати з дитиною генетичний зв’язок.
Для самотніх документ передбачає можливість стати власником ембріона лише у виняткових випадках:
- якщо ембріон культивують після смерті іншої особи за заявою на розпорядження репродуктивними клітинами;
- або якщо є письмова заява другого з подружжя щодо розпорядження ембріоном після смерті одного з пари.
Важливий плюс документа — врегулювали використання біоматеріалів загиблих, зокрема військових. «Пам’ятаєте скандал 2023 року, коли хотіли автоматично утилізувати матеріал загиблих? Тоді ми добилися змін, але чіткої процедури так і не було, — каже Ксенія Хажиленко. — Зараз прописали механізм, на якій підставі дружина чи родина може звертатися до клініки, як юридично оформлювати подальші кроки. Це значний крок уперед».
Слід врахувати, що пара має бути офіційно зареєстрована. «Наразі норма передбачає юридичне оформлення прав на ембріон через сімейні або спадкові зв’язки. Обов’язковість офіційного шлюбу пояснюється необхідністю захисту прав усіх сторін, зокрема дитини», — каже Євгеній Гончар.
Однак якщо в подружжя після лікування відсутні гамети, а шлюбу понад три роки, тоді дозволяють імплантувати ембріон, створений від двох анонімних донорів, пояснює посадовець.
Що ухвалення законопроєкту означатиме для самотніх жінок
Законопроєкт не передбачає визначення безпліддя для самотніх жінок. Наприклад, коли у жінки немає партнера, але вона хоче дитину. Або коли вагітність не настає після шести спроб внутрішньоматкової інсемінації (ВМІ) з використанням донорської сперми.
Також ще раз підкреслимо, що одинока жінка, яка не має життєздатних яйцеклітин і хотіла б скористатися донорськими ооцитами й донорською спермою, не зможе увійти у програму, адже дитина не матиме з нею біологічного зв’язку.
Ксенія Хажиленко пригадує, що нещодавно до неї прийшла пацієнтка — військова, самотня жінка старшого віку. «Вона планувала програму з донорськими клітинами, яка коштує дорого. Я запропонувала їй використати "відказні" ембріони — розморозити їх і перенести, що коштує в рази дешевше. Це був би шанс для неї, і клініка з цього нічого не отримує. Тепер це буде заборонено. Така норма практично забороняє самотнім жінкам старшого віку мати дітей. А таких стає дедалі більше через війну. І замість того, щоб підтримати їх, держава ще більше обмежує. Це одна з найбільших катастроф у законопроєкті».
Чому уряд іде на це? «Одна з головних ідей — зберегти хоча б мінімальний генетичний зв’язок між дитиною та особою, яка ініціює ДРТ. Дозвіл на створення ембріонів без генетичного зв’язку відкриє шлях до комерційного використання технологій, наприклад, "замовлення" дитини без участі генетичних батьків або створення ембріонів для передачі третім особам. Такий сценарій розглядають як етичний і правовий ризик», — пояснює Євгеній Гончар.
Самотнім жінкам залишається:
- використати власні яйцеклітини (у поєднанні з донорською спермою, якщо потрібно);
- кріоконсервацію власних ооцитів на майбутнє — за письмовою заявою.
Гончар додає, що усиновлення зостається повноцінним механізмом для тих, хто не має можливості реалізувати батьківство через ДРТ: «Ми поважаємо вибір кожної жінки і маємо забезпечити безпечний, етичний і справедливий доступ до ДРТ. Тому в проєкті закладено медичну модель як перший крок: ДРТ як насамперед лікування безпліддя, а не як конструктор батьківства».
Сурогатне материнство не для іноземців
Документ визначає поняття сурогатної матері — жінки, котра виношує чужий ембріон, а після пологів передає дитину законним батькам. У тексті це звучить як замінне материнство. Тут також обов’язковий генетичний зв’язок ембріона хоча б з одним з батьків. Це практика багатьох країн ЄС, зазначає МОЗ.
Важливо, що документ змінює одну з ключових речей у сурогатному материнстві — є вимога, щоб подружжя або хоча б хтось із пари мав громадянство України. Тобто після ухвалення документа українська жінка не зможе стати сурогатною матір'ю для пари іноземців.
А це, судячи з даних МОЗу, основа сурогатного материнства в державі. До повномасштабної війни, 2019 року, Мін’юст зафіксував 1499 народжень через замінне материнство, з них 1 418 (приблизно 95 %) — у батьків-іноземців. Паралельно галузеві/міжнародні оцінки говорили про 2000–2500 дітей на рік (різницю пояснюють неповнотою реєстрації та різними визначеннями).
За перші 18 місяців повномасштабної війни народилося понад 1 000 дітей через сурогатне материнство, тобто приблизно 600–800 на рік, і знову більшість для іноземних батьків. Нині програми частково відновлені в безпечніших регіонах, але до довоєнних максимумів країна ще не повернулася.
Чому уряд іде на такі кроки?
За Конвенцією Ради Європи про права людини і біомедицину, зоборонено використовувати людське тіло та його матеріали для фінансової вигоди. Зоряна Скалецька каже, що це правило прагне уникнути експлуатації осіб, які перебувають у матеріально вразливому становищі: «Коли людина використовує своє тіло для отримання грошей, часто це пов’язано з її вразливістю. Їй потрібні кошти вирішити свої проблеми. Якщо допускаємо комерціалізацію, то створюємо механізм експлуатації людей, які перебувають у скруті».
За словами Євгенія Гончара, у Директиві (ЄС) 2024/1712 додано експлуатацію сурогатності до переліку форм торгівлі людьми. Резолюція Європарламенту також називає сурогатне материнство однією з форм експлуатації, що охоплюються законодавством ЄС про боротьбу з торгівлею людьми. Вказано, що транскордонні домовленості про сурогатне материнство можуть призвести до торгівлі людьми та продажу дітей. Тобто експлуатація сурогатного материнства чітко визначена як форма торгівлі людьми. Але лишається ряд проблем, які і в ЄС ще не розв'язані. Наприклад, що вважати торгівлею людьми, а що ні.
Європейський суд у справах людини у справі Mennesson v. France і в Консультативному висновку (P16-2018-001) вказав на обов’язок держав забезпечити механізм визнання правового зв’язку дитини з батьками, що підсвічує правові колізії в транскордонних угодах. На рівні приватного міжнародного права Гаазька конференція веде окремий проєкт батьківства/сурогатності через ці колізії.
Аналогічний тренд існує в інших країнах: Таїланд після скандалів 2014–2015 років заборонив комерційну сурогатність для іноземців (з 2015 р.), Індія протягом 2015–2021 років послідовно закрила комерційні й іноземні програми (дозволила лише альтруїстичні для своїх громадян).
«Україна пережила гучні кризи безпеки/документування: у 2020 році десятки немовлят застрягли в київському готелі через COVID-локдауни, а в березні 2022 року немовлята перебували в укриттях Києва, бо іноземні батьки не могли приїхати. Документ знімає з України тягар репродуктивного туризму в умовах війни. Це практичні підстави урядової обережності до міжнародної комерційної сурогатності», — додає Гончар.
Поговорюють, що заборона сурогатного материнства для іноземців знищить галузь репродуктивної медицини в Україні, яка сучасно розвивається.
Світлана Шиянова реагує спокійно: «Якщо ж в Україні введуть обмеження для іноземців, це вплине на фінансові надходження окремих клінік та агентств, які спеціалізуються на програмах сурогатного материнства. Адже такі програми дорогі, а іноземні пацієнти — значна частина їхніх клієнтів. Утім говорити про занепад галузі некоректно. Основна діяльність клінік ДРТ — лікування безпліддя українських пацієнтів. Сьогодні цю сферу підтримує держава: у рамках програми медичних гарантій Національної служби здоров’я України жінки до 40 років мають можливість отримати допоміжні репродуктивні технології безкоштовно. Саме цей напрям є ключовим і продовжить активно розвиватися. Тому навіть якщо заборонять сурогатне материнство для іноземців, глобально галузь не втратить розвитку. Можуть постраждати насамперед агентства й клініки, які спеціалізуються саме на цих програмах. Для решти основний вектор роботи залишиться незмінним: допомога українським пацієнтам з безпліддям».
Документ передбачає лише альтруїстичне (безоплатне) сурогатне материнство. Якщо в парі лише один українець, то для сурогатного материнства шлюбу має бути хоча б три роки. Так хочуть запобігти фіктивним одруженням.
Скористатися сурогатним материнством також не зможуть:
- подружжя, якщо один є громадянином України, а інший — громадянином держави, де сурогатне материнство заборонене;
- пари, де один є іноземцем, а інший — особою без громадянства;
- одинокі іноземці чи особи без громадянства.
Щодо коштів, то генетичні батьки зобов’язані утримувати жінку протягом усієї вагітності, виплачувати компенсацію за виношування й народження дитини в розмірі, що не менший за середній заробіток по Україні, компенсувати шкоду її здоров’ю, завдану вагітністю. Граничний розмір компенсації не визначений.
Відмова генетичних батьків від дитини в разі сурогатного материнства
Про цей страх: що робити з дітьми, якщо генетичним батькам щось не сподобається і вони відмовляться від них, тож ті потраплять у дитбудинки, — говорять роками. У законопроєкті така відмова визначена як юридично недопустима. Однак пані Скалецька зауважує, немає правового механізму, який визначає кару за її порушення. Чинний Сімейний кодекс дозволяє батькам відмовитися від дитини, зокрема через «Вікно життя».
До того ж Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, нагадує Зоряна Скалецька. Вона зобов'язує першорядно забезпечити найкращі інтереси дитини. А примушування людей залишатися батьками не відповідає цьому.
На це Євгеній Гончар каже, що ключовим для контролю є не нагляд за кожним кроком батьків, а юридична фіксація їхнього батьківства ще до або в момент народження дитини. Типова форма договору, що регулює такі ситуації, затверджується урядом і містить істотні умови й розділ про відповідальність сторін. На практиці після реєстрації батьківства будь-яка спроба залишити немовля буде кваліфікуватися не як відмова, а як кримінальне правопорушення. Це може бути залишення дитини в небезпеці (ст. 135 ККУ) або злісне невиконання батьківських обов'язків (ст. 166 ККУ). У таких випадках ситуація потрапляє в компетенцію правоохоронних органів, служб у справах дітей і суду, а не медустанов. Заява про відмову в пологовому будинку не має юридичної сили і не припиняє батьківських прав.
Заборона культивувати ембріони для досліджень
У фахівців є питання і до цього положення. Адже дослідження ембріонального матеріалу важливе, щоб удосконалювати технології, підвищувати ефективність програм ДРТ і знижувати ризики ускладнень.
Дивує також, що матеріал для досліджень дозволили передавати лише в установи Національної академії медичних наук України. Хоча саме приватний сектор останніми роками виконав більшість практичних наукових напрацювань.
«У проєкті заборонено культивувати ембріони для дослідних цілей — їх можна створювати лише з лікувальною метою, а перед перенесенням допускається генетична діагностика за медпоказаннями. Це зроблено з етичних міркувань — пріоритет інтересів дитини, повага до ранніх стадій людського життя, запобігання комерціалізації ембріонів. Ми хотіли чітко розмежувати лікування й експерименти», — наголошує Гончар.
Водночас законопроєкт не забороняє наукові дослідження в галузі репродуктивної медицини загалом. Дозволені дослідження яйцеклітин, сперми, тканин. Їх можна передавати не лише в установи НАМН, але й у заклади вищої освіти. Гончар каже, що перелік готові розширювати за підсумками консультацій з профільними фахівцями між першим і другим читаннями.
Кому ще не дозволять програми ДРТ
Законопроєкт передбачає, що до програм допоміжної репродукції не можуть бути допущені ті, хто:
- Позбавлений за рішенням суду батьківських прав, якщо права не поновлені;
- Має судимість за кримінальне правопорушення, якщо така судимість не погашена або не знята;
- Визнаний за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним;
- Має захворювання, що перешкоджають застосувати методики ДРТ, визначені МОЗом, і за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Це викликало занепокоєння в частини лікарської спільноти — як клініки перевірятимуть такі факти, якщо не мають доступу до відповідних реєстрів? Юристка Зоряна Скалецька каже, що це не функція медзакладу. Якщо вимога передбачена законом, то відповідальність за надання підтверджувальних документів лежить на пацієнтах. Тобто людина, яка йде по ДРТ, мусить надати витяг з реєстру судимостей або інші документи, що підтверджують відсутність юридичних обмежень.