Допомогти відчути безпеку
«Діти й дорослі опинилися в травматичній ситуації. А тут місце, де можна розслабитися, себе проявити, поділитися чимось», — розповідає Ярослава Чепьолкіна, кризова і травма-педагогиня Центру життєстійкості громади.
У Центрі працюють з кожним, хто відчув потребу в допомозі й готовий розмовляти з психологом, допомогти собі, своїй родині чи дітям.
Наприклад, щопонеділка та щосереди у Світлиці Ліберта при церкві Успіння Пресвятої Богородиці проводять арттерапевтичні заняття для дітей. Роблять щось руками або гуляють на вулиці.
Щовівторка організовують підтримувальні розмови й творчі заняття для жінок. Казкотерапію проводять теж щовівторка в бібліотеці для дітей.
Щосереди є кіноклуб з переглядами фільмів українських режисерів. Учасники обговорюють побачене з психологом.
Чоловіків планують залучати до активного відпочинку на природі. Зокрема, цьогоріч для ветеранів організували сплав Дністром з психологом центру.
Ярослава Чепьолкіна пояснює, що такі зустрічі не просто розвага, а можливість відчути себе в безпеці.
Це підтверджує Оля з Херсонщини. Вона переїхала до Городенки у 2022 році. Її дім досі окупований.
Спершу водила до центру своїх трьох дітей: «Нам важливо, щоб діти почували себе в безпеці. Ми бачимо їхні щасливі обличчя, і це є для нас підтримкою».
На одному заході старша донька Олі познайомилася з місцевою дівчинкою, і потім вони потоваришували у школі.
А потім Оля знайшла тут заняття і для себе — ходила на психологічні тренінги, арттерапію. Каже про громаду вже «у нас» і сміється, що розмовляє як нова мешканка.
Якщо не встигає відстежувати анонси, родину запрошують на події особисто.
«Ці зустрічі допомагають перезавантажитись, стимулюють набратися ще більше терпіння. Нині важко не тільки нам як ВПО, а й місцевим», — каже Оля.
Соціальна менеджерка центру Ірина Дмитрук розповідає, що вони стежать за різними групами у Viber, через які додатково запрошують на заходи центру. Після зустрічей уже традиційними стали неформальні посиденьки за кавою, чаєм і смаколиками. Фахівці бачать, як таке спілкування розслабляє і згуртовує тих, хто сюди приходить.
Аби мешканці громади дізнавалися про те, що може запропонувати їм Центр життєстійкості, фахівці виїжджають у старостати.
«Перш за все ми стараємося розповісти, що психолог має компетентність бути провідником чи опорою в різних життєвих ситуаціях, в аналізі подій, пошуку рішень і виходів, які можуть бути найбільш сприятливими. Комусь сумно, страшно, чи є тривожність», — каже Дмитрук. Такі поїздки дають результат. Наприклад, через рекомендацію старости до центру звернулася сім’я, яка потребувала підтримки.
Лялькові вистави в бібліотеці
Якщо в місті немає театру ляльок, його слід організувати власноруч. Так вирішили працівники міської публічної бібліотеки і виграли грант на «Лялькову бібліотерапію». Закупили меблі для лялькової зали, комп’ютер й іграшки для вистав.
Сценарії казок пишуть самі — про здоров’я, доброту, українську мову, ідентичність тощо. Аби діти знали, що треба любити й шанувати українське. Щотижня проводять по два-три покази, розповідає директорка Віра Гудзик: «Коли почалася повномасштабна війна, три місяці підряд у нас було дуже багато внутрішньо переміщених діток, тому щотижня показували іншу виставу».
У 2025 році тут планують організувати театральний гурток, аби діти теж брали участь у створенні вистав.
Родини не самі
«Певний період в мене було відчуття, що ми нікому не потрібні, бо у великому місті є більше умов», — розповідає Надія Головацька. Її 10-річна Софія має ураження опорно-рухового апарату, проблеми із зором і слухом.
«Ми їздили на реабілітацію до Львова, але з віком стає важче», — розповідає. Шість років тому в місті відкрили інклюзивно-ресурсний центр у приміщенні дитячої лікарні. Утім там було лише кілька маленьких кімнат, тож фахівці йшли назустріч і навідувалися до Софійки додому.
Кілька місяців тому центр переїхав у відремонтоване приміщення одного із садочків Городенки. Тут є логопед, дефектолог, практичний психолог. Реабілітолога ще шукають. І Софійка тепер може приходити сюди на заняття. Наприклад, сьогодні в неї логопедичний масаж.
Дівчинка відвідує центр тричі на тиждень. Щоразу з нею займаються різні профільні фахівці. Загалом тут допомагають 178 дітям з двох громад. 55 із них на інклюзивній формі навчання.
«Є відчуття, що ці діти потрібні», — усміхається мама Софійки. Також у центрі проводять раз на місяць Батьківську каву, де можна порадитися й підтримати одне одного.
Надія старається ходити на Батьківську каву щоразу, бо там може дізнатися щось корисне й отримати психологічну розрядку. Буває на зустрічах і тато Софійки.
«Психолог надає підтримку не тільки дітям, а й батькам. Ми часом лікарі їхньої душі. Вислухати, що турбує. Бо не кожен сприймає хворобу своєї дитини. Ми не дивимося на діагнози, приймаємо дитину такою, якою вона є. І стараємося витягнути батьків і дітей у соціум. Він уже більш готовий, зміни на краще є», — розповідає директорка центру Оксана Вінтоник.
Вона додає, що часом бувають ситуації, у яких фахівці безсилі. І саме на таких зустрічах, буває, батьки знаходять спільну мову й допомагають одне одному.
У школах громади також є ресурсні кімнати, де діти за потреби можуть відпочити й отримати додаткову підтримку.
«Асистент учителя завжди має бути готовим до різних ситуацій. Нещодавно центр провів воркшоп, аби допомогти вчителям освоїти методи роботи з дітьми, такі як нейроігри та масаж для зняття напруження», — каже Вінтоник.
Серед її цілей — створити сучасний інклюзивний дитмайданчик на території садка, аби всі діти могли гратися та взаємодіяти між собою.
Ветеранський простір
Ветеранський простір у Городенківській громаді очолює колишній військовий Андрій Томнюк. Послуги надає відділ соціально-психологічної роботи з військовослужбовцями та їхніми сім’ями.
Томнюк напряму спілкується з військовими за принципом «рівний рівному» і веде їхні справи. Його колега бере на себе роботу з родинами військових і загиблих: допомагає оформлювати документи на МСЕК, ВЛК і звільнення.
Відділ створили пів року тому. Починали з формування списків і поділу на категорії — скільки військових служить, скільки звільнилися.
Простір виходить на контакт з родинами, навіть якщо ті не зверталися по допомогу: розпитує про їхні потреб, пропонує варіанти підтримки.
«В одному місці цієї інформації не знайти. Ця робота триває, бо інформація змінюється щодня, — розповідає Томнюк. — До мене у відділ звертаються з різних питань. Насамперед це психологічна підтримка військовослужбовців і їхніх сімей. Людям просто деколи потрібно поговорити з людиною, яка розуміє їх. І вони вбачають в мені таку, бо я теж ветеран, рік провів на нулі, брав участь у бойових діях».
У просторі знайшла підтримку Оксана, дружина полеглого захисника Віталія Сливки, який загинув у липні 2023 року. Віталій служив у 63 окремій механізованій бригаді. З Оксаною виховував двох дітей — Андрія та Соломію.
«Ми його не забуваємо. Він частина нашої сім’ї, — розповідає Оксана. — Дуже бракує його слів і підтримки. Куди б не глянув, всюди були друзі, він спільну мову міг з усіма найти».
Після загибелі чоловіка Оксана постійно була на цвинтарі, не в змозі впоратися з болем втрати: «Перші три місяці я там днювала й ночувала. Моя дитина забирала мене. Син просив: ходи додому. Настільки біль поглинає. Ми заглиблюємося в нього і думаємо, що нікому не потрібні. Але коли ти з людьми спілкуєшся, можеш стільки підтримки отримати. Так, вони не в змозі зрозуміти все, тільки частинку, але я дякую всім, хто підтримав».
Оксана отримала роботу в центрі надання адмінпослуг громади, це стало для неї кроком до відновлення. А у ветеранському просторі здобула не лише психологічну допомогу, а й інформацію про права й можливості для родин загиблих військових, зокрема, як оформити документи для нарахування фінансової допомоги.
Тут також організовують регулярні зустрічі для ветеранів, родин загиблих і зниклих безвісти, проводять зустрічі із соцслужбою та з юристами, щоб родини могли як отримати відповіді на запитання, так і дізнатися про нові можливості.
Для дозвілля в центрі вже встановили повітряний хокей, мультимедійний стіл й екран для показу фільмів. Також проводять заняття для дітей від шести років з робототехніки й електроніки. На безплатне навчання вже набрали понад 70 дітей.
Голова громади Богдан Кобилянський каже, що взаємодія дітей і ветеранів у такому просторі важлива для громади: «Хочеться, щоб і діти мали можливість багато почути від ветеранів. І щоб ветерани могли розмовляти з дітьми, навчати їх».
Згодом планують відкрити ще й ветеран хаб, де військові зможуть спілкуватися, грати в шахи або більярд, просто відпочивати серед своїх.
За словами Кобилянського, громада стала першою, де в пам’ять про полеглих установили цілісний меморіал. Макет розробив місцевий коваль. Тепер такі меморіали встановлюють і в інших громадах. На фотографіях є QR-коди, за якими — відеоісторія воїна, фотографії, спогади.
«Люди не мають часу заглиблюватися у свої переживання»
Медсестра Рашківського ФАПу громади Ольга Ласійчук розповідає: «У нас сільська місцевість, люди змушені ставати і працювати, не мають часу заглиблюватися у свої переживання». Саме тому Городенківська громада йде зі скринінгами до людей.
Городенківський центр первинної медичної допомоги обслуговує всю свою громаду і сусідню — Чернелицьку. Тут 17 амбулаторій і 23 ФАПи. Охоплюють близько 41,5 тисячі пацієнтів.
«У нас радіус обслуговування — 35 км, і не кожна людина приїде сюди обстежитися», — каже головний лікар центру Василь Федорів.
Пункти скринінгу, які розкидані по громаді, допомагають виявити серцево-судинні, онкологічні захворювання, цукровий діабет, перевірити рівень стресу. На прийомі можна виміряти артеріальний тиск, рівень холестерину, глюкози в крові. Пройти огляд на візуальні форми раку, отримати рекомендацію щодо вакцинації, поговорити про ментальне здоров’я.
«Переважно люди звертають увагу, коли є значні скарги, а доступність скринінгу: швидке опитування, вимірювання, огляд — пришвидшує і спрощує цю процедуру. На рівень холестерину потрібно почекати всього дві хвилини, на рівень глюкози в крові — 5–10 секунд. Це легко, швидко й доступно. Пацієнти приходять, швидко отримують свої результати, а потім залучають родичів — приводять за компанію, або рекомендують і пацієнти звертаються самостійно», — розповідає Ласійчук.
Її ФАП обслуговує 800 мешканців: «Особливо зараз люди хочуть поговорити. Якщо залишаємося наодинці, людина розслабляється, іде на контакт, відкривається, довіряє — і працювати легше». Медсестра за спеціальною анкетою перевіряє і стан психічного здоров’я. Якщо за результатами пацієнт потребує додаткової допомоги, скеровує до психолога в Городенці.
«Медичний працівник може сказати, що такий ваш стан ненормальний — попрацюймо і буде зовсім інакше, — розповідає Ласійчук. — Ми виявляємо посттравматичні стресові розлади, у нас багато військових, дружин військових, переселенців, які переїхали сюди з маленькими дітками, люди похилого віку. Найчастіше до ФАПу мешканці звертаються зі скаргами на розлади сну».
І вже під час розмов, часто кількох, медсестра дізнається причину і або пропрацьовує з ними проблему, якщо вона не настільки складна, або направляє до вузького спеціаліста.
Аби люди знали про можливість перевіритися, по громаді вішають оголошення на стендах у центрі села, повідомляють через соцмережі. Такою нагодою вирішила скористатися Світлана із села Серафинці — за 5 км від Городенки. Прийшла в поліклініку до стоматолога, а за порадою сусідки заодно заглянула і в пункт скринінгу: «Бачу, можна здати аналіз на холестерин, аналіз цукру, поміряти тиск. Це швидко і не треба до сімейного в черзі стояти. Мені все перевірили: тиск добрий, аналізи добрі. Пройшла тест на психологічний стан. Було цікаво. Дали зі собою брошурки. Будемо вдома переглядати і знайомим показувати».
Текст підготували завдяки щирій підтримці американського народу, наданій Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) шляхом фінансування проєкту «Підтримка зусиль у протидії туберкульозу в Україні».
Зміст тексту є відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду Сполучених Штатів Америки.