Розповісти те, чого не скажеш рідним
«Треба цінувати кожну хвилиночку, бо не знаємо, що буде завтра. Тому не гаємо часу на думки і страхи. Відпочиваючи, ми тут малюємо картини з кави, вчимося спицями й гачком робити дитячі іграшки. Хочемо зробити виставку, усе продати й кошти передати на благодійність. Будемо ходити сюди, позитивно заряджатися і продовжувати жити», — розповідає Марія Матвієвська про роботу Центру життєстійкості в Городні. Він є частиною Центру надання соцпослуг міської ради.
Марія відвідує його вже місяць. Для психологічної підтримки мешканців тут пропонують спілкування, нові знайомства й навички, перезавантаження.
Жінка приходить не лише на заняття чи в тренажерний зал, але й поговорити: «Бо часом те, що не можеш сказати вдома рідній людині, можеш тут незнайомій. Це простіше».
«Щодня є якісь клуби за інтересами, вони від буденності допомагають», — каже Людмила Петлай, соцпрацівниця Центру надання соціальних послуг міської ради.
Скажімо, о 8:30 на стадіоні група скандинавської ходьби. На 10:00 запланували психоемоційне розвантаження. А на 11:00 — оздоровчу фізкультуру. Є ще танцювальний і вокальний гуртки, виїзні екскурсії, інформаційна грамотність — учать працювати з гаджетами і як не потрапити в пастки шахраїв.
«Гурток “Сад-город” у нас потужний, бо тут сільськогосподарська місцевість і ми шукаємо щось цікавеньке по рослинах», — продовжує перелік послуг для психоемоційної розрядки Петлай.
Загалом у центрі соцпослуг 12 видів різної допомоги. Наприклад, для батьків дітей до шести років тут проводять заняття з батьківства без стресу, консультують індивідуально, якщо є питання.
На 65 працівників центру соцпослуг — близько 3000 підопічних. Мобільні бригади за запитом виїжджають у населені пункти громади. Керівниця центру Наталія Семенова каже, що потреба в послугах для ментального здоров’я людей нагальна. Наприклад, є жінка, в якої одночасно загинули чоловік і син. Аби якось зайняти руки, вона захотіла плести гердани, просила центр показати, як це робити. Тепер уже знову хоче спілкуватися з іншими.
«Тут випадкових людей немає, вони не затримуються, — каже Петлай. — Енергетично ввечері розумієш, що вичавили тебе. Віддавати — це важка робота».
Інших людей у нас немає, треба підтримувати своїх: історії з «військового» містечка Звягеля
Прийти в бібліотеку не тільки по книжки
«Людям книги треба. Бібліотеки навіть під час окупації тихенько працювали, бо книга заспокоювала, відволікала. Як ліки для ментального здоров’я», — розповідає директорка бібліотеки Ганна Щербакова. Пригадує, як одна відвідувачка розповідала про період окупації: згадала себе маленькою і читала з ліхтариком під ковдрою.
У бібліотеці помітно багато нових книг. Це невгамовні бібліотекарки беруть участь у різних проєктах. То виграли полицю англомовних книг. То міськрада сучасну літературу закупила. Окремо зробили полицю з книгами з психології. Але, каже директорка, «однією книжкою не виживемо». Тому бібліотека націлена на те, аби людям цікаво було сюди приходити.
Працівники проходять і курси, і тренінги. І постійно щось вигадують, аби люди психологічно розвантажувалися. Такі активні, що стали одними з п’яти кращих бібліотек в Україні. Тут є не тільки інтернет і безкоштовні курси англійської та української, плетіння сіток війську, але й, наприклад, спортзал, літературні читання, гуртки й майстер-класи.
Молодь збирається у нас футбол дивитися. Пиво не можна, чипси — так, — сміється директорка. — Кіно показуємо.
Є тут і ще одна нетипова річ для бібліотеки — шафа речей. Тут безкоштовно можна взяти необхідне в недовге користування. У громаді є багато ВПО, які не мають коштів купити секатор, наприклад, чи дриль. Або мама з малюком приїхала в місто маршруткою, а тут можна взяти візок і потім повернути. Тож на подібні речі є навіть лист очікування.
Ідею шафи запозичили в колег з Берліна, куди як одні з кращих бібліотекарів країни їздили по досвід. Заповнюють полиці здебільшого самі працівники, рідше городяни. Специфічні речі на кшталт милиць інколи фонди дають.
Здається, таємницю успіху цієї бібліотеки можна пояснити фразою її директорки: «Давайте робити людям не складнощі, а простіше». Наприклад, існує правило, що в бібліотеці не можна тримати тварин.
«Але це теж антистрес! Не кожен може вдома тваринку завести. У нас раніше хом’яки були, черепаха, папуга. Зараз кролики лишилися, білка дегу й шиншила. Можна погладити, вони лагідні. Це як пункт перетримки, люди приносять», — каже директорка.
Не дивно, що бібліотека з такими підходами, почала долучатися і до проєктів психічного здоров’я. Тепер тут проводять скринінги на психологічний стан, міряють тиск і навіть анонімно тестують на ВІЛ. Якщо стринінги сигналізують про проблеми, бібліотекарі радять сходити до сімейного лікаря.
Також бібліотека щотижня запрошує з Чернігова фахівця на безкоштовну арттерапію. Заняття чергують. Може бути для садка або школи. Або для дорослих.
«Люди приходять, бо спеціалістів такого профілю в громаді дуже мало», — каже директорка.
Відзначає, що мешканці все ще бояться психологів, але розуміє, що допомога їм потрібна. Тому зараз отримує другу освіту — психолога: «Багато ВПО в нас, безробітних, є сім’ї загиблих. Хочемо робити місце, де можна заспокоїтися, відволіктися. Стараємось тут зробити релаксаційний центр».
Відпочити у школі
Діти відчувають небезпеку через життя у прифронтовій громаді, повітряна тривога їх пригнічує, як і те, що довго доводиться бути в укритті, розповідає практична психологиня Городнянського ліцею № 2 Світлана Панасевич.
«Батьки періодично просять про індивідуальні корекційні заняття для дітей, звернення почастішали», — розповідає фахівчиня.
Аби діти трохи розвантажувалися, для початкових класів у ліцеї проводять арттерапію. Працюють з пластиліном, глиною, пісочною терапією та малюванням. Або учні можуть подивитися мультфільм.
«Їм треба відновлення, щоб жити і, зокрема, вчитися, запам’ятовувати матеріал», — пояснює психологиня. І додає, що важлива й увага до підлітків. Після повернення в офлайн з довгої дистанційки підлітки мають проблеми комунікації з однолітками й учителями, виникають конфлікти. На уроках ментального здоров’я школярів знайомлять з техніками стабілізації, вчать, як покращити свій емоційний стан. Учителям також проводять психологічні перерви й тренінги.
Після вторгнення побільшало дітей, які потребують корекції логопеда, розповідає Лариса Атрошенко, фахівчиня-консультантка Інклюзивно-ресурсного центру, який працює на базі Городнянського ліцею № 2: «З’явилися запинки мовлення, заїкання. У дітей з тяжкими порушення мовлення стан погіршився».
У центрі при ліцеї працюють також педагоги, консультанти, практичний психолог, дефектолог і реабілітолог. Їхня основна мета — максимально допомогти й соціалізувати дітей з особливими освітніми потребами. Зокрема, працюють з дітьми, які отримали психологічну травму, з ВПО.
На корекційних заняттях працюють над мовленнєвим, фізичним і когнітивним розвитком. «Також підтримуємо батьків, пояснюємо, як жити з особливостями дитини, як організовувати тепер життя», — каже фахівчиня-психологиня центру Наталя Антонович.
Допоможи собі — поговори з медсестрою
57-річна жінка не могла вночі спати. Відчувала тривожність. Прийшла до Наталії Гончар, завідувачки фельдшерсько-акушерського пункту села Смичин, яке належить до Городнянської громади. Та протестувала її на рівень стресу. Підвищений. Скерувала до сімейного лікаря, а той — до психіатра. Адже стан жінки потребував медикаментозного лікування.
Саме за такою схемою працюють скринінги в Городні. Таких пунктів у громаді вже 12, переважно в селах. Медсестри роблять жителям перевірки на неінфекційні хвороби й рівень стресу. «Пропонуємо дізнатися тиск, рівень глюкози, холестерину. Проводимо опитування для визначення ризиків колоректального раку, раку молочної залози, шийки матки, передміхурової залози тощо. Якщо бачимо симптоми, то направляємо до сімейного лікаря», — розповідає Гончар.
Так виявили вже кілька випадків неінфекційних хвороб. Наприклад, 61-річна жінка скаржилася, що постійно хотіла пити. Після скринінгів виявили, що в неї рак. Вона вже прооперована, проходить хіміотерапію.
За словами Наталії Гончар, скринінг виявляє багато людей з підвищеним цукром у крові. Спочатку медсестри пробують упоратися самі. Підказують людині, як скоригувати харчування та спосіб життя. Якщо показники кращають, продовжують працювати так. Ті самі або гірші — скеровують до сімейного лікаря.
Також проводять серед пацієнтів психологічну просвіту. Наприклад, вчать їх дихати, щоб заспокоїтися. Показують різні вправи, щоб подолати стрес. Кожна третя людина з тих, кого обслуговує ФАП Наталії, уже пройшла первинний огляд (117 із 364 мешканців).
Окремо ще мобільні бригади обстежують людей по місту, скеровують чоловіків до проктолога, наприклад. Але більшість, кажуть медики, до нього не доходять.
Це стосується також і психічного здоров’я. Загалом на пункти тестування громади звернулися 2500 людей, але дійшли потім до лікаря лише 67, каже Юлія Швець, головна старша медична сестра КНП «Городнянський центр ПМСД»: «Люди не готові звертатися по психологічну допомогу. Думають, що це зразу психіатрія. Не вірять, шо розмови допоможуть. Не хочуть приймати потім виписані ліки, бо бояться звикання. Подолати це важко».
При цьому лікарі відзначають тих, хто потребує більшої підтримки: дружини, матері воїнів ЗСУ, адже вони постійно у стресі. Також родини загиблих. І сім’ї з дітьми, які живуть близько до кордону.
І фіксують багато звернень про розлади сну у дітей. Якщо вони легкі, сімейні лікарі справляються. Складніші випадки скеровують до невролога чи психіатра. За потреби консультують людей також психологи вже згаданого Центру життєстійкості Городнянської міської ради.
«Коли ми почали з цим працювати, звернень було більше, — каже головна старша медсестра. — Зараз побільшало інформації, як справлятися зі стресом. Люди вже навчилися трохи з ним жити».
Текст підготували завдяки щирій підтримці американського народу, наданій Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) шляхом фінансування проєкту «Підтримка зусиль у протидії туберкульозу в Україні».
Зміст тексту є відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду Сполучених Штатів Америки.