«Грай, як випаде». Джоан Дідіон
Урбіно
Цей роман вийшов у 1970 році й потрапив до списку ста найкращих англомовних романів ХХ століття за версією журналу Time. Тепер знаковий текст американської письменниці та журналістки Джоан Дідіон нарешті виходить українською мовою.
Події розгортаються під сліпучим сонцем Каліфорнії наприкінці 1960-х. Акторка Марія Ваєт опиняється в психіатричній клініці після нервового зриву. Через спогади поступово проступають обставини й причини стану: крах кар’єри, болісне розлучення з чоловіком-режисером, вимушена розлука з хворою донькою, хаотичні зв’язки і токсичне середовище Голлівуду. Попри все, Марія тверезо оцінює абсурд довколишнього й усвідомлює власне повільне руйнування.
Дідіон переносить інструментарій журналістики в художню прозу й отримує дослідження вразливості людської психіки. Її стиль лаконічний, точний, майже кінематографічно відсторонений. У 1972 році авторказ чоловіком Джоном Грегорі Данном адаптувала текст для однойменної екранізації. Хоч роман написано понад пів століття тому, його інтенсивність досі гіпнотизує. Ця коротка книжка залишає по собі гіркий присмак і діє як потужний струс.
«Ціна солі». Патриція Гайсміт
Nebo BookLab Publishing
Цей роман про одностатеве кохання вийшов у 1952 році. Побоюючись суспільного осуду, письменниця не наважилася підписати книжку власним іменем і видала її під псевдонімом. Публічно Гайсміт визнала авторство лише в 1990-му. До появи цієї книги квір-проза мала переважно трагічний фінал, але Гайсміт порушила це правило і дала персонажкам шанс на майбутнє. А книжка здобула статус культової.
Молода сценографка Терез Беліве змушена тимчасово працювати продавчинею. Вона ненавидить цю роботу, ще й зустрічається з хлопцем, якого не кохає. Та одного разу до прилавка підходить Керол — старша, стримана й заможна жінка, яка переживає складне розлучення й бореться за опіку над донькою. Ця випадкова зустріч переростає у складні чуттєві стосунки. Однак у світі, де будь-які відхилення від норми жорстко засуджують, вони стають неабияким викликом для обох героїнь.
Тривожну атмосферу роману Гайсміт вибудовує через стримане, подекуди навіть холодне письмо, але саме так їй вдається досягти справжньої емоційної напруги. У 2015 році книжку екранізували під назвою «Керол» з Кейт Бланшетт і Руні Марою в головних ролях (стрічка здобула шість номінацій на премію «Оскар»).
«Бджолине жало». Пол Мюррей
Видавництво Старого Лева
Роман ірландського письменника Пола Мюррея, над яким він працював близько п'яти років, здобув звання «Книжка року» за версією An Post Irish Book Awards, отримав премію Nero Book Award за художню літературу і приз «Золотий Нерон», а також увійшов до короткого списку Букерівської премії 2023 року.
Події розгортаються в ірландській закутені після фінансової кризи 2008 року. У центрі сюжету родина Барнзів. Тривалий час взірець локального успіху, нині, коли автобізнес тоне в боргах, вона задихається від сорому й неословлених образ. Очільник сімейства Дікі вдається до сумнівних рішень; його дружина Імельда, колишня місцева красуня, потайки розпродає залишки розкоші на eBay; донька-відмінниця Кесс з амбіціями вступити до Триніті-коледжу, шукає розради в алкоголі; а молодший син Пі-Джей, захоплений відеоіграми і природничими науками, опиняється в небезпечній ситуації: місцевий хуліган вимагає в нього гроші, і хлопець виношує план утечі з дому. Тим часом на поверхню спливають старі родинні таємниці.
Через історію однієї дисфункційної родини роман говорить про загальну тривогу нашої епохи: екологічний песимізм, страх соціальної поразки та передчуття глобального зламу.
«Рід». Мілєнко Єрґович
Комора
Це монументальний сімейний епос і magnum opus надважливого сучасного балканського письменника Мілєнка Єрґовича. Через історію власної родини він розгортає панораму балканської історії ХХ століття.
Текст побудований як мозаїка історій, де документальність переплітається з вигадкою. Єрґович показує, як великі історичні події вкарбовуються в приватне життя, перетворюючи сімейну пам’ять на дзеркало епохи. Водночас це історія пошуку ідентичності куферашів — вічних чужинців, чиє походження неможливо вмістити в одне визначення, паспорт чи прапор.
Перекладачка Ірина Маркова роками мріяла про українське видання цієї книжки й першу половину тексту переклала в шухляду, не маючи домовленостей з видавцем. Другу завершувала вже під час важкої хвороби, знаходячи в роботі точку опори. Але не дожила до омріяної публікації. Нині для українських читачів цей твір резонує досвідом розколотого світу, у якому історичні катастрофи отримують вимір особистих втрат.
«Нескінченний жарт». Девід Фостер Воллес
Видавництво Жупанського
Девід Фостер Воллес — один з найвпливовіших американських прозаїків кінця ХХ століття. Він серед перших запропонував концепцію нової щирості як альтернативу постмодерному цинізму. Його роман «Нескінченний жарт» (1996) має статус вкрай складного твору сучасної літератури. Цей текст закріпив за автором репутацію письменника, який поєднує інтелектуальну вибагливість з глибокою увагою до психології людини.
Події розгортаються в альтернативній версії Північної Америки, де США, Канада й Мексика об’єднані в державу ОНАН, а роки називають іменами корпоративних спонсорів. На тлі екологічної кризи та культури тотального споживання з’являється загадковий відеокартридж, перегляд якого викликає в людей фатальну залежність.
У тексті поєднані елементи родинної саги, соціальної сатири, філософського роману та чорної комедії. Серед персонажів — студенти тенісної академії, пацієнти реабілітаційних центрів і квебекські радикали. Через їхні історії автор аналізує механізми втечі від реальності: у наркотики, інформаційний шум, розваги чи власні нав’язливі стани.
Стиль Воллеса щільний і навмисно перевантажений деталями. Характерною ознакою роману є розлога система приміток, які утворюють окремий пласт оповіді і створюють ефект безперервного потоку свідомості.
Українське видання, над яким з 2018 року працювали перекладач Петро Таращук і редактор Максим Нестелєєв, вийшло у форматі двотомника з коментарями, який дбайливо відтворює структуру та масштаб оригіналу.
«Ангел і осел. З віршами про вогонь і воду». Василь Махно
ВСЛ
Задум цього роману виник у Василя Махна під час письменницької резиденції в Бучачі, а робота над текстом тривала п’ять років. У ньому автор, який вже понад два десятиліття живе в Нью-Йорку, поєднує три культурні досвіди: український, американський і близькосхідний.
Письменник Віктор Прейснер переїжджає до тихого містечка Рівергед на Лонґ-Айленді. Після розлучення він намагається почати життя заново і працює над романом про євангельські часи. Та буревій руйнує його будинок і перетворює рукопис на розмоклі аркуші.
Однією з ключових сюжетних ліній роману є симетрія доль Прейснера й нобелівського лауреата Шмуеля Йосефа Аґнона: обидва народилися в Бучачі над Стрипою, обидва шукали себе в Єрусалимі, обидва пережили втрату рукописів — Аґнон у вогні, Прейснер у воді. Це підкреслює композиція роману: два розділи «Вірші про воду» обрамляють розділ про вогонь, а четверта частина постає окремим додатком про останні дні Єшуа. Оповідь постійно зміщує фокус — від біографічного до біблійного, від приватного до універсального. У підсумку перед нами повільна, медитативна, притчева проза про крихкість буття, досвід вигнання і здатність тексту пережити фізичне зникнення.
«Вітер з Марса». Ліна Костенко
А-ба-ба-га-ла-ма-га
Це перша за довгі роки нова книжка Ліни Костенко і подія, на яку чекали багато читачів. Її перший наклад розкупили ще на етапі передзамовлення. Під обкладинкою зібрано тексти, написані протягом понад трьох десятиліть: від циклу 1993 року «Коротко – як діагноз» до рефлексій часів пандемії, повномасштабного вторгнення та найновіших віршів 2026 року.
Назва збірки народилася, коли Костенко почула аудіозапис марсіанського вітру й відчула в ньому щось зловісне — ніби застереження, звернене до всієї планети. Цей образ задає тон книжці, де нинішня війна постає водночас українською трагедією і симптомом глобальної небезпеки. Авторка міркує про перетворення населення на націю, українських військових, виклики штучного інтелекту. Водночас у збірці звучить лірика — інтимна, ніжна. Громадянський і приватний голоси доповнюють один одного, а застереження й надія існують поруч. У цьому одна з головних рис письма Костенко: бачити далі за інших і водночас залишатися разом з тими, хто тут.
«Будь ласка, не бійся». Павло Белянський
Vivat
Павло (Паштет) Белянський — український письменник, сценарист, військовослужбовець і цьогорічний лауреат Шевченківської премії. Його нова книжка — роман у новелах, що фіксує стан людей у перші тижні повномасштабного вторгнення. Окремі фрагменти складаються в картину оборони Києва, де поруч опиняються люди з різним досвідом, характерами й життєвими історіями. Достовірність і уважність до деталей виростають з особистого досвіду автора.
Столичний топменеджер Олексій Міліненко на позивний Автор у перші дні війни вступає до лав тероборони. Тим часом його заміський будинок за п’ятдесят кілометрів від Києва опиняється в окупації, а дружина Тетяна і донька Маруся заблоковані за ворожими блокпостами. Олексій мусить знайти спосіб урятувати рідних. Поруч з ним у романі з’являються інші персонажі: дядько Коля, який вирушає на збірний пункт у випадково куплених на ринку піксельних штанах; отець Іоанн — колишній партійний функціонер і комерсант, що лише на війні починає по-справжньому переосмислювати своє життя.
Герої Белянського далекі від образу ідеальних захисників. Вони панікують, помиляються, сваряться, жартують і вчаться існувати в новій реальності, де війна стирає колишні статуси і щодня змушує робити складний вибір.
«Т-щастя». Артем Чапай
Видавництво ХХІ
Артем Чапай — один з найвиразніших голосів сучасної української прози, чиї тексти цінують за глибину й гостру соціальну рефлексію. Новий роман поєднує психологічний реалізм, химерну фантастику, антиутопію і розповідає про спробу втечі від реальності під час великих потрясінь.
Головний герой Віктор живе відлюдником у засніженому глухому селі, ховаючись від загадкових «людоловів». Попри виразну атмосферу саспенсу (особливо на початку), основне джерело напруги тут криється не в зовнішніх загрозах, а у внутрішньому конфлікті героя. Щоб втриматися в реальності, Віктор чіпляється за фізичні дії: рубає дрова, доглядає собаку, ходить до лісу. А ще він має доступ до того самого таємничого «Т-щастя» (що це, читач дізнається ближче до середини книжки).
Роман побудований на підкресленій тілесності; наратив постійно пульсує між займенниками «я», «ти» і «він», точно передаючи розщеплення ідентичності під тиском травми. Як зазначає сам автор, частина матеріалу виросла з особистого травматичного досвіду, пережитого ще 2014 року й багаторазово переосмисленого.
Роман не пропонує приємного читання — це текст, який навмисно виводить із зони комфорту, аби поставити одне з найскладніших питань: що таке щастя насправді і що обере людина, опинившись між болючою реальністю та солодким забуттям.
«Вибір Елоїз». Олена Мулик
Beagle
Дебютним романом Олени Мулик «Вибір Елоїз» нове незалежне видавництво Beagle відкриває серію «Свій берег», присвячену сучасній українській прозі.
Двадцятирічна львів'янка Елоїз вирушає до альпійського курорту Вальхензее без зворотного квитка. Проте швидко наштовхується на незручну реальність: змінити країну значно легше, ніж позбутися багажу пам'яті.
Роман розгортається на перетині двох часових вимірів: європейське сьогодення вступає в діалог зі спогадами про львівське дитинство героїні. Мулик уважна до психології дрібних жестів і внутрішніх зламів. Вона показує, як відсутній батько та складні стосунки з матір'ю формують викривлене уявлення про близькість і змушують героїню раз у раз потрапляти в пастку власних травм. Це ніжний, місцями болісний текст про ранню дорослість і той хаотичний стан юності, коли кожна помилка здається катастрофічною, а з перших розчарувань народжується власне Я. Це розмова про сміливість долати повторювані сценарії та потребу шукати точку опори не в іншій людині, а в собі.
«1913. Літо століття». Флоріан Іллієс
Лабораторія
Німецький письменник, журналіст й історик мистецтва Флоріан Іллієс у своєму бестселері розповідає про західне суспільство напередодні Першої світової війни, фіксуючи пульс цієї епохи.
Стиль Іллієса тримається на балансі між ерудицією, легкою меланхолією та іронією. Він вибудовує текст як монтаж сотень біографічних фрагментів — іноді розгорнутих на кілька сторінок, іноді майже афористично коротких. Оповідь рухається помісячно, від січня до грудня 1913 року. Читач уже знає, чим усе завершиться, але герої книжки ще безтурботно сміються на вечірках, закохуються, сперечаються про мистецтво й будують плани.
У готелі іспанської Ронди Райнер Марія Рільке розмірковує про красу і страждання, поки Марсель Пруст у звукоізольованій квартирі в Парижі працює над романом «У пошуках утраченого часу». Франц Кафка потерпає від творчих криз і пише нескінченні листи до Феліції Бауер, а Казимир Малевич створює ескізи декорацій з чорним квадратом для футуристичної опери. У Мюнхені молодий Адольф Гітлер продає акварелі з краєвидами міста, а парком палацу Шенбрунн у Відні прогулюється Йосип Сталін. Тим часом дванадцятирічний Луї Армстронг у виправному закладі отримує першу трубу, магазин капелюшків Коко Шанель створює фурор, а Чарлі Чаплін підписує перший контракт із кіностудією. Вони страждають від ревнощів і комплексів, нервують через рецензії, сваряться і миряться — водночас змінюють траєкторію культури ХХ століття.
«Кайданів нема». Борис Джонсон
Vivat
Мемуари колишнього прем'єр-міністра Великої Британії почали активно обговорювати ще до виходу з друку. Перед читачами постає жвава, подекуди хаотична розповідь про британську політику, далека від стриманого канону мемуарів державного діяча.
Книжка охоплює шлях політика від перемоги на виборах мера Лондона 2008 року до відставки з посади прем'єр-міністра. Джонсон розповідає про роботу уряду на Даунінг-стріт на тлі ключових подій останніх років: процесу Brexit, пандемії Covid-19, смерті Єлизавети II та початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Текст містить багато деталей, зокрема, про жучки в міністерській вбиральні, перебування в ковідній реанімації та спроби відмовити принца Гаррі від еміграції.
Стиль мемуарів не суперечить публічному образу Джонсона: він пише так само, як і виступає — із самоіронією, експресією, використанням класичних алюзій і свідомим ігноруванням звичних цензурних фільтрів.
Українське видання доповнене вступним словом Валерія Залужного — посла України у Великій Британії, головнокомандувача ЗСУ у 2021–2024 роках.
«Деколонізація. Есеї з України» (упоряд. Любов Терехова)
Комора
До збірки есеїв увійшов двадцять один текст від двадцяти українських авторів: письменників, журналістів, філософів, істориків і громадських діячів. Їхня спільна мета — дослідити неочевидні механізми колоніального впливу, які десятиліттями залишалися поза увагою.
У книжці імперія постає як система, глибоко інтегрована в найрізноманітніші сфери. Автори аналізують використання Росією мови, релігії та мистецтва як інструментів м'якої сили, щоб поневолити сусідні народи. Три розділи збірки вибудовують послідовний наратив: осмислення історичних травм, аналіз сучасних викликів, дискусії про те, як інтелектуально звільнитися від нав'язаних міфів і чи взагалі можливий діалог з агресором.
Есеї створили на основі циклу публікацій для платформи Фонду Гайнріха Бьолля та ресурсу sharethetruths.org у 2022–2024 роках. Тексти позбавлені академічної відстороненості, вони фіксують безпосередній досвід і пропонують нову оптику для пояснення війни. Завдяки паралельному виданню українською, англійською та німецькою мовами книжка працює як інструмент культурної дипломатії. Вона спрямована на міжнародну аудиторію, яка часто й досі послуговується чужими інтелектуальними картами. Автори аргументовано відповідають на поширені запитання західних інституцій: деконструюють міф про «велику російську літературу», розглядають межі «політично нейтрального» мистецтва й обґрунтовують суб'єктність України у світовому просторі.
Збірка наголошує на важливому аспекті: справжня деколонізація не завершується зміною державних символів. Вона починається тієї миті, коли суспільство повертає собі право писати історію власним голосом.
«Анна Стен. Невідома історія першої української зірки Голлівуду». Наталія Васюра
Видавництво Stretovych
Ім’я акторки Анни Стен більшості зараз невідоме, хоча в 1930-х її ставили в один ряд з Ґретою Ґарбо й Марлен Дітріх. Американська преса називала її «знахідкою на мільйон», продюсери прагнули зробити з неї нову сенсацію Голлівуду, а студійні міфи поступово витісняли справжню історію жінки, яка народилася в Києві під ім’ям Ганна Фісакова.
Кіностудія Samuel Goldwyn Productions так і не змогла визначитися, який образ запропонувати публіці: «російської інтелектуалки», «пристрасної селянки» чи «гламурної діви з екзотичним минулим». Сама ж Стен дедалі впевненіше опиралася нав’язаним сценаріям. Переживши голодні роки в Києві, вона відмовлялася виснажувати себе дієтами; маючи статус голлівудської зірки, власноруч доглядала сад і готувала борщ для гостей; а згодом повернула собі природний темний колір волосся — як жест незалежності від диктату продюсерів.
Книжка Наталії Васюри повертає Анну Стен у культурний контекст, із якого її десятиліттями вилучали, — український. Дослідниця роками працювала з матеріалами про акторку, крок за кроком реконструювала її шлях: 1920-ті в Києві, перші театральні спроби, робота офіціанткою, європейський кінематограф, голлівудські павільйони, каліфорнійські вілли. Перед читачами постає складна біографія людини, яка змінювала країни, мови й амплуа, але вперто не дозволяла остаточно переписати власне Я.