У фільмі 2019 року красуня-білявка Грейс (Самара Вівінг) одружується з Алексом, спадкоємцем тяжко багатого роду Ле Домас. Однак частиною весільної церемонії є дивний опівнічний ритуал: наречена повинна витягти карту з таємничої дерев'яної скриньки і зіграти у вказану на ній гру. Грейс витягує «хованки», і це означає, що її можуть убити до світанку. Кістяки масово випадають із шаф: виявляється, Ле Домас своїм багатством зобовʼязані самому Сатані, з яким їхній далекий предок уклав прибуткову угоду. Тож наречену треба принести в жертву Люциферу. Інакше наслідки будуть фатальними вже для родини.
Другі «Хованки» починаються з того місця, де закінчилися перші. Грейс, котра вижила після пекельної ночі, непритомніє просто на ґанку палаючого будинку Ле Домас і приходить до тями у шпиталі. Лікарі знайшли і викликали її молодшу сестру Фейт (Кетрін Ньютон), яку Грейс покинула багато років тому — таку саму золотокудру і нарвану.
Беттінеллі-Олпін і Джиллетт масштабують проблему. Виявляється, Ле Домас були лише одним із шести кланів впливових дияволопоклонників, розкиданих по планеті. Головні в цьому клубі негідників — Данфорти, очолювані всемогутнім старим Честером (несподіваний, але дуже органічний і кумедний Девід Кроненберг), чийого слова достатньо, аби зупинити війну на іншому кінці світу. А втім, знищення Ле Домас запускає змагання за крісло очільника диявольської ради. І, звісно, заради цього треба знову вбити Грейс. Тож сатаністи зʼїжджаються до маєтку Денфортів, підписуються кровʼю і починають полювання. Ані Грейс, ані Фейт, природно, вмирати не збираються.
У цій мʼясорубці, до речі, є мотив цінностей — як не дивно, цінностей сімейних. Родина понад усе, родина робить тебе вразливим, родина тебе й рятує, причому (майже спойлер) у доволі парадоксальний спосіб. Фейт не може вибачити Грейс, що та поїхала, покинувши її 15-річну. Грейс не може вибачити Фейт, що та її ігнорувала і не відповідала на дзвінки. Тобто між розбризкуванням крові й інтенсивним мордобоєм вони встигають зʼясовувати стосунки.
Гічкок любив білявок, бо, мовляв, «з чорнявками і так усе ясно». Самара Вівінг могла б бути Гічкоковою білявкою, але в неї надто паскудний характер. Загалом Самара, з її вибуховим темпераментом, енергійною манерою гри, бійцівською харизмою і, нарешті, криком, яким можна ліс валити, якнайкраще підходить саме для таких забав, ще й робить їх більш осмисленими.
На «Хованки 2» уже зʼявилися рецензії в міжнародних медіа, переважно негативні, ґрунтовані на порівнянні з першим фільмом. Але, по честі, якщо уявити себе глядачем, який не бачив попередньої історії, то цей атракціон цілком працює. Майже кожне протистояння перетворюється на мінікомедію ситуацій зі знущально дібраною музикою (гітовий саундтрек) і нагромадженням убивчих нісенітниць. Усувати поганців не тільки криваво, але й смішно — те, чого прагнуть автори і що Самара Вівінг з Кетрін Ньютон ефектно забезпечують. Паралельно вдається позбиткувати, наскільки можливо, з багатіїв, з можновладців, з озвірілих патріахальних чоловіків, з жанрових штампів. Щодо останніх, то, наприклад, фінальна сцена — у готичному підземеллі, з масовкою в каптурах, зі смолоскипами й іншою гороровою мішурою — мене чомусь спонукали до думки, що отаким блазенським погромом мала б завершитися «Дитина Розмарі» в якійсь паралельній реальності.
Але ми живемо тут, де одного телефонного дзвінка вистачає, щоб закінчити чи розпочати війну, а мільйонам людей доводиться обирати між любовʼю і грошима. І де виходять фільми, в яких злу протистоять дівчата з іменами Благодать (Grace) і Віра (Faith). Тобто несподівано в Беттінеллі-Олпіна, Джиллетта, Бусіка і Мерфі вийшло цілком собі традиційне мораліте. Наче Середньовіччя й не минало.
Ну і наостанок спойлер, бо це дуже важливо: жодна коза не постраждала. Прогрес, на щастя, таки не стоїть на місці.