Четвертий сезон популярного шоу «Відьмак» концентрується навколо кількох книг Анджея Сапковського водночас: «Хрещення вогнем», «Вежа ластівки» і «Володарка Озера». Шоуранерка проєкту Лорен Шмідт-Гісріх уже котрий рік перетворює їх на власну версію «Відьмака».
Сюжет четвертого сезону розгортається серед війни на Континенті: армія Нільфгаарду наступає, окуповуючи все нові й нові землі. Геральт з групою різномасних персонажів (гном, дворфи, вампір, ельфійка та незмінний бард Любисток) намагаються знайти Цірі, яка прибилася до банди Щурів. У той час Єннефер збирає магів, щоб дати останній бій потужному чорному чарівникові Вільгефорцу.
Проблема, яка безперервно супроводжує серіал «Відьмак» з моменту його появи 2017 року — це фанатське обурення кастом. Раніше воно стосувалося переважно расової невідповідності персонажів книжки та фільмів — дісталося, наприклад, темношкірому Лоуренсу Фішборну, який грає блідолицого вампіра Регіса. Звісно, цю різницю помічали фанати всесвіту Білого Вовка, які читали першоджерело. Але в новому сезоні ситуація стала дивною і для тих глядачів, які ніколи не брали Сапковського до рук.
Коли виконавця головної ролі Генрі Кавілла раптом замінили на Ліама Гемсворта, Геральт утратив не лише фактурне підборіддя і тугодумну стриманість, яку Кавілл створював завдяки міміці та важким паузам. Зник і важливий принцип Геральта: «Між злом меншим і злом більшим я обираю не обирати». Геральт Гемсворта втрачає тонку філософічну роздумливість, він більше схожий на Конана-Варвара, який готовий вписатись у будь-який двіж, аби помахати мечем. А з огляду на те, що Гемсворту доводиться грати в команді надзвичайно фактурних персонажів, його Геральт іноді просто не встигає перетягнути на себе ковдру глядацької уваги.
Та загалом проблема значно глибша. Генрі Кавілл був, здається, єдиною людиною на знімальному майданчику, яка читала і справді вдумувалась у сагу Анджея Сапковського. Є версія, що актор пішов з проєкту саме через розбіжності оригіналу зі сценарієм, затвердженим шоуранеркою проєкту. Річ у тому, що літературний «Відьмак» вибудували як помхуре фентезі з алюзіями на історію Європи в міжвоєнний час. А серіальний всесвіт зосереджений на емоційних відносинах Геральта з Єннефер і Цірі — саме через них нам показують усі кошмарні зміни у їхньому світі. Дотепер серіальний всесвіт зберігав темну ауру літературного першоджерела та його ідею про невтручання й можливість поступитися принципами лише заради справедливості.
Натомість Лорен Шмідт-Гіссріх, здається, взагалі не розуміє особливостей саги Сапковського, перетворюючи її на нетфліксівську відповідь конкурентам з НВО з їхньою «Грою престолів». Однак що більше вона масштабує політичний фон Континенту з усіма його інтригами та війнами, то далі відходить від базової історії про сім’ю, яка не може бути разом. Десятки локацій перетворюють нового «Відьмака» на велику мозаїку політичних розборок, де не залишається місця тому, за що любили «Відьмака» старого, — боротьбі з монстрами й незвичній любові між героями.
Ситуацію не покращує і нагромадження нових сюжетних ліній і персонажів. Новими героями не встигаєш не те що перейнятись, а взагалі усвідомити, хто це і для чого існує в цьому сюжеті. Поява Регіса в четвертому сезоні стає саме таким моментом: замість роздумливості, яку вампір приносив у першоджерело, у серіалі він викликає хіба роздратування.
Що довше триває серіал, то більше він перетворює екранізацію культового фентезі-всесвіту на велике попкультурне фентезійне мило, де всього потрошку: війни, магії, монстрів, бійок, сексу та вже мемних осучаснень сексуальної орієнтації чи раси персонажів.
Новий сезон не став свіжим подихом в історії, що почала завалюватись ще півтора сезону тому. Він відлунює важким крехкотінням перед моментом, коли знущання із саги нарешті прийде до логічного фіналу.