Спершу запитаю вас обох про ваше дитинство в Норвегії і як ви пам’ятаєте його атмосферу, що тоді вас оточувало?
Лаккі: Я виріс на маленькому півострові недалеко від Осло, поза столицею, і ходив до школи, як усі інші в той час. Пам’ятаю, я хотів залишатися вдома і просто грати на гітарі, але батьки не дозволяли, тож мені доводилося йти до школи. Це був час до гаджетів та інтернету, тож нудьга була моєї великою мотивацією. Замість того, щоб нудьгувати, я грав на гітарі. Зараз замість того, щоб нудьгувати, люди йдуть у телефони, і знаєте, на щастя, у мене цього не було.
Я виріс у будинку, звідки можна було спостерігати за фьордом, куди заходили й виходили великі кораблі з Осло, і я сидів, грав на гітарі і замислювався, куди вони прямують, коли виходять, і звідки вони приходять, коли заходять. І мені доводилося домовлятися з мамою, бо вона хотіла, щоб я займався чимось іншим, а не тільки грою на гітарі. Тож, якщо я прибирав кімнату, наприклад, я отримував ще годину або дві. А якщо я стригся, то, знаєте, отримував ще багато годин (сміється).
А як щодо ваших батьків?
Лаккі: Моя мама була викладачкою фортепіано, тож музики було багато, і мій батько теж грав на фортепіано.
А як ви познайомилися з Ойстеном?
Лаккі: Отже, я виріс у музичній сім’ї. Але півострів, на якому я виріс, був дуже маленьким, тож я не зустрічав багато інших людей мого віку, які цікавилися музикою. Та коли мені виповнилося 17, я почав навчатися у музичній школі на іншому боці Осло, тож мені довелося переїхати і жити самому. І тоді я познайомився з цим прекрасним молодим чоловіком (показує на Ойстена). І ми, знаєте, одразу знайшли спільну мову і почали грати разом. І для мене це було величезним натхненням, бо там, де я раніше жив, не було нікого, хто дійсно цікавився тим, чим цікавився я. Я познайомився з Ойстеном, ми створили гурт, почали грати разом. І дуже скоро ми вирішили спробувати зробити альбом. У нас були деякі дуже оригінальні ідеї.
Ойстене, я читала, що ваш батько працював із народною музикою, і це, власне, цікавий факт, чи вважаєте ви, що це якось вплинуло на вас, на подальше формування?
Ойстен: Так, коли мені було 11 років, я поїхав з батьком у подорож однією з долин у Норвегії. Він був музейником і етномузикознавцем. Він багато років очолював Норвезький інститут народної музики. У нього був портативний магнітофон і камера, тато хотів записати старих скрипалів, гравців на хардинг-феле - у той час ми боялися, що це може зникнути. Бо це не записано, це музика, яка передається з покоління в покоління. У 70-х ситуація виглядала небезпечною для збереження цієї музики. Тож, він і ще кілька людей подорожували, реєстрували і записували музику та виконавців для великого архіву. Вони фотографували інструменти, вимірювали їх і багато іншого робили. Він написав кілька книжок про це. І це була частина мого дитинства.
Також, коли ви питаєте про атмосферу, про те, як було рости в Норвегії, то це був час “холодної війни”. Люди чітко усвідомлювали конфлікт між Сходом і Заходом і "залізну завісу" через Європу. Мій батько іноді бував на міжнародних конгресах у Будапешті, а також у Москві, де він міг зустрічатися з іншими хранителями народної музики. Вони зустрічалися, обмінювалися знаннями про ці речі, і для нього це було справді дуже важливо. Він хотів відчувати, що можливо побудувати міст через цю стіну.
Тож це була частина атмосфери. Коли ж стіну зняли у 1990 році, ми всі були дуже зворушені тим, що світ відкривається, і у нас було стільки надії на майбутнє. А зараз все виглядає зовсім інакше. Я не здаюся, але...
Серія 359 цього "серіалу"...
Ойстен: О так. Також я грав на піаніно з п’яти років. Моїм вчителем був тато, а у Лаккі — мама.
І мене не дуже цікавило слідувати класичному шляху, тобто вивчати всі твори, гамми — я знаходив свій власний шлях. І деякі люди казали мені, що я лінивий, але я відчував, що це не зовсім те, чим я повинен займатися, тож я просто продовжував свій шлях.
Нам потрібно більше таких лінивих людей, особливо в музиці ( усміхається). Але повернімося до вашого першого альбому “Visual”.
Лаккі: Ми хотіли поєднати класичних музикантів із тими, кого ми називаємо джазовими музикантами, або людьми, які більше звикли грати імпровізовану музику. І ми створили повністю акустичний альбом з струнним секстетом, мідним секстетом, ударними та контрабасом. Він грав на роялі, я грав на акустичній гітарі, і з нами також було три різних саксофоністи. І в цьому процесі ми писали всі аранжування разом. Він був тим, хто знав, як писати аранжування, і фактично саме він усе записував. Ми проводили години й години разом, готуючись до цього альбому.
Розкажіть детальніше про альбом “Visual”, як відбувався процес співпраці?
Oйстен: Добре, Лаккі розповів про перший проєкт, який ми робили разом. Ми почали у старшій школі і працювали сім років, що досить довго. Коли ти такий молодий, знаєш, потрібна була якась перерва - я займався своїми речами, а Лаккі своїми. Далі приблизно за 10 років ми знову зустрілися, щоб зробити перший спільний альбом “Visual”. Тоді я жив у старому дерев’яному будинку біля Ослофьорді (за 100 км на південь від Осло) і у мене було дуже гарне місце, я там побудував студію. На той час у мене був контракт з американським лейблом на кілька альбомів, що було для мене дуже великим досягненням, і третій альбом, який я планував зробити з тим лейблом, я хотів робити з Лаккі. Він трохи грав на попередньому альбомі, ми відчули, що чимало всього накопичилося, що потребує виходу, і альбом саме підходить для цього.
І що було далі?
Ойстен: Ми працювали у студії, робили багато імпровізацій, просто починали грати і вмикали запис, потім зупинялися — і це вже був один трек. Ми робили деякі треки таким чином, а всі треки базувалися на більш строгих композиціях. Більшість з них написав Лаккі, деякі — мої, а потім ми об’єднали все в альбом. Пам’ятаю, що американський лейбл, який мав світову дистрибьюцію на той час, був скептичний, мовляв, це дуже інтимний, стриманий альбом, вони не бачили, як він може стати комерційно успішним.
Класична ситуація про “не формат”...
Ойстен: І, знаєте, через 29 років у нас було шість мільйонів прослуховувань, тож іноді треба просто слухати своє серце.
Завжди..
Ойстен: Але іноді спокусливо слухати гучні голоси про те, що комерційно розумно, і, знаєш, зрештою, саме серце має вирішувати.
Але варто зазначити, що самі продюсери чи представники лейблів також мають ризикнути і дати волю митцю. Аби все не було лише по схемі, чи не так?
Oйстен: Вони хочуть назвати категорію і хочуть, щоб музика вписувалася в цю категорію. А я думаю, коли ми робимо музику, вона завжди стає новою категорією (усміхається). Коли вона ні в що не вписується, їм важко зрозуміти, як її продавати і куди її помістити. Тому вона має прокладати власний шлях. Але я завжди думав, що найважливіше для нас — це грати наживо, зустрічатися з людьми і грати перед ними, бо тоді вони розуміють, про що йдеться. І тоді це може відкрити шлях і для запису.
Мені дуже зацікавили промовисті назви ваших альбомів. Наприклад, як «Close Your Eyes and See» (“Закрий очі і побач”). Чи можемо ми сказати, що це частини, сходинки вашого людського, духовного шляху?
Лаккі: Це фантастичні назви. Та в нього всі такі.
Ойстен: До речі, “Close Your Eyes And See”— це єдиний мій альбом, де назва з’явилася за багато років до того, як я почав працювати з музикою. Тоді я жив у гірському селі в Італії, займався йогою щоранку і щовечора, харчувався дуже здоровою їжею і пив тільки трав’яний чай. Це був дуже особливий час повної ізоляції. І тоді ця назва виникла. Я зрозумів, що колись музика піде за нею. Потім я переїхав назад до Норвегії, поселився у будинку біля фьорду, побудував студію і почав працювати. А кілька років потому я почав займатися музикою. Але здебільшого музика приходить першою, а назва — потім.
Як цікаво...
Oйстен: Моя ідея щодо назв полягає в тому, що вони мають давати натяк, але не бути надто вузькими для слухача, щоб люди могли асоціювати їх так, як хочуть. І так, саме тому ми робимо інструментальну музику. Ми працюємо без слів.
Отже, назва — це єдине місце, де ми можемо використовувати слова, тому потрібно бути обережними.
Лаккi: Я думаю, у тебе дуже гарні назви.
У нього є альбом «Bridge» — це відкрита назва, але вона промовляє, про міст між чимось. І є «Link», що теж саме. Тож я думаю, що твої назви дуже хороші. Мені також подобається його сольний альбом для фортепіано. Ви чули його?
Так. Там так відчувається занурення в щось дуже внутрішнє.
Лаккі: Він називається «Based on a True Story». І мені дуже подобається ця назва. Ти розумієш, про що йде мова в цій правдивій історії. Я можу почути з гри, про що це. Тож, я думаю, так, назви принаймні дуже добре резонують зі мною.
До Києва на Bouquet Kyiv Stage ви привезли новий альбом “Visual 2”.Чому ви вирішили зробити його? Це як продовження, але одночасно ви абсолютно інші: минуло багато років, інший час, інша атмосфера.
Ойстен: Я думаю, ми говорили про новий альбом протягом 30 років. Потім життя йшло далі, ми робили різні речі. І я майже не займався музикою. Я працював над чимось зовсім іншим багато років, що забирало всю мою увагу. І приблизно кожні два роки ми обговорювали створення другого альбому.
Я завжди думав, що ми повинні робити його з тими самими інструментами, які ми використовували в першій частині. І щоб стиль був схожим. А потім Лаккі запропонував ідею: зробити його повністю акустичним. Коли він сказав це, мені знадобилося ще п’ять або десять років, щоб зрозуміти (сміється).
І забути про дедлайни (сміється у відповідь).
Лаккі: Так, і це насправді гарна ідея, бо у фортепіано своє звучання.
Ойстен: Крім того, музика інша. Сподіваюся, після 30 років щось має змінитися у розвитку музичної зрілості. А ще ми побачили як на стрімінгових платформах наш перший альбом звучить деталі частіше.. Після 29 років! Тож ми подумали, можливо, добре було б створити щось нове замість того, щоб постійно слухати старий альбом, і дати людям свіжий новий потік. Це була частина нашої мотивації.
Лаккі: Я думаю, ми також хотіли зробити щось повністю органічне, акустичне. Ойстен й так рухався цим напрямком — від цифрових інструментів до просто великого рояля. А я не грав на електрогітарі з підліткових років. Для мене існувала здебільшого акустика. Було питання лише в тому, як це зробити, і ми просто зробили. Тож, насправді, нам довелося писати музику для цих двох інструментів, що ми і зробили.
Ойстен: Так, і я все більше занурювався у світ класичної музики. Я писав музику для симфонічних оркестрів і дуже це люблю — давати повну партитуру диригенту, де кожна деталь записана. Це те, що я справді люблю. Одночасно мені подобається можливість імпровізації. Поєднання цього дуже приємне. І концепція, яку ми робимо, поєднує повністю відкриту імпровізацію і дуже строгі композиції та все, що між ними. Це широкий концепт.
Ойстене, це ваш не перший візит в Україну, ви вже були на Bouquet Kyiv Stage 6 років тому. Як ви відчуваєте Україну зараз? Чи вам не було страшно приїжджати? Все-таки ситуація постійно змінюється, можуть бути атаки.
Ойстен: Коли ми отримали запрошення, і ще до того, як вирішили, було трохи сумнівів, чи зможемо ми вкластися у календар та інші справи. Але до того, як було ухвалене рішення, я вже відчував цей потяг.
А після того, як рішення було ухвалене, я відчув: добре, поїхали. Ми в Україні на кілька днів і потім повернемося до мирної Норвегії. Ви живете тут постійно.Тож питання чи їхати для нас не стояло. Мені здається дуже змістовним бути тут і грати для вас. Це має великий сенс для нас. Знаєте, у музикантів є виступи, які мають більше сенсу, ніж інші, і це один з таких.
І ми також записуємо цю розмову в Софії Київській, у місці, яке дуже пов’язане з історією цієї землі, з історією вашої землі, фактично з історією цілого континенту. Мені цікаво, чи важлива для вас енергетика місця, простими словами: вам важливо, де грати?
Лаккі: Так, абсолютно. І, звісно, найважливіше — це аудиторія, щоб ми могли комунікувати з нею. Але якщо ми у неправильному місці, тоді дуже важко взаємодіяти з аудиторією. Та Софія — ідеальне місце для нашого виступу, хоча на відкритому повітрі зазвичай досить складно, бо деякі люди ходять, а деякі так далеко, що не можуть добре чути. Але я думаю, що тут добре грати. І я вірю, що аудиторія тут — правильна для нас.
Ойстен: Так, я грав тут шість років тому з дружиною. І це було дуже приємно. Ми відчули контакт з аудиторією.
Ойстене, я також хочу запитати про майбутній альбом “Lacrimosa”. І, як ми знаємо, за традицією назв ваших альбомів, чи можна сказати, що це реквієм по нашій реальності, по цьому світу? Тобто це ваше відчуття?
Ойстен: Так, ви абсолютно праві. І я не знаю, чи ви бачили обкладинку, але я взяв її з NASA. Це знімок планети, зроблений із приблизно 600 000 кілометрів. І він виглядає як сльоза, як крапля води. Тож я подумав: добре, “Lacrimosa” — гарна назва для цієї обкладинки. Я люблю цю планету. І мені здається таким сумним той факт, що людство не здатне об’єднатися. Багато руйнувань.
Так, у багатьох напрямках насправді. Природа страждає, насамперед.
Лаккі: Природа — це велика річ.
Пам’ятаю, я читала щоденники Тура Хіердала. І це було наче чорний гумор, коли він описує Норвегію у післявоєнний час як ту, що шалено змінилась, індустріалізація, все вже не те...
Лаккі: Він написав це у своїй першій книзі «Фатухіва». Він сказав, що людство зробило неправильний поворот, коли дійшло до розвилки, де потрібно було не продовжувати брати більше з природи, тоді вона могла б відновлюватися сама. А люди, коли ставали фермерами, вирощували монокультури та забирали більше з природи, вона не могла відновлюватися сама. І я думаю, він має рацію щодо цього.
Презентацію “Lacrimosa” ви плануєте восени?
Ойстен: Вона вийде 5 вересня на всіх платформах. І у нас буде великий концерт-презентація в Осло з восьмома музикантами на сцені, я чекаю з нетерпінням і трохи переживаю. Я задоволений цим альбомом. Він включає повний оркестр і дуже висококваліфікованих класичних та джазових музикантів, які працюють разом.
І ті, і ті знають щось про світ один одного. Це справді ще один міст.
А чи вдалося вам познайомитися з музикою когось із українських композиторів: сучасних чи попередніх поколінь?
Ойстен: Коли я востаннє був тут у 2019 році, це була композиторка, яка написала хорову музику.
Вікторія Польова?
Ойстен: Так, це було дуже добре.
Вона мені здається певною мірою близькою до вашої музики.
Ойстен: І це трохи схоже на Альбукерке (композитор), тільки трохи більш плавно. Бо Альбукерке, який є чудовим композитором, іноді занадто жорсткий, дуже суворий. Дуже духовний, але дуже суворий.
А вона має такий плавний спосіб мислення, лінійний.
Так, вона також дуже аскетична.
Ойстен: Пригадую, це був твір для восьми співаків. Вони ніби проводили один одного, стоячи в колі. І це було дійсно щось особливе.
Насамкінець: чи відчуваєте ви, що ваш візит — це акт культурної дипломатії?
Лаккі: Так, думаю, можна так сказати, бо, як казав Ойстен — це, мабуть, найважливіше, що ми робили як артисти — приїхали сюди, грати в Києві, бо ми великі прихильники України і вважаємо, що боротьба, яку ви ведете, це боротьба за вільний світ, за весь вільний світ від нашого імені. Ми хочемо виявити нашу повагу до українського народу, тому ми тут. Дехто каже, що для нас це сміливо приїхати, але для вас сміливо бути тут постійно і боротися з цим божевільним сусідом, який без жодної причини вбиває людей.
Так, усе вбиває — природу, дітей, нашу спадщину...
Лаккі: Я думаю, що цивілізований світ повинен робити значно більше для України, ніж він робить зараз. НАТО мало бути тут спочатку і зупинити це до того, як все почалося, бо значно легше було б запобігти війні, ніж зараз вигравати її. Тому мені соромно від імені НАТО і всієї Європи та США.
Тому ми тут, в Києві, і я сподіваюся, що наш невеличкий внесок зможе подарувати трохи світла посеред темряви. Зрештою, ви переможете у війні, і тоді життя повернеться до свого нормального ритму, але знадобиться багато часу, щоб впоратися з травмами на всіх рівнях.
Ви знаєте, якщо подивитися на нашу історію, видно, що ми — нація виживших. Ми завжди виживаємо в будь-яких обставинах.
Лаккі: Але одне, що ми бачили: ви усміхаєтесь, грає музика. Ми вчора прогулялися навколо готелю Radisson, де ми зупинилися, усі бари повні людей, вони гарно одягнені, веселяться, панує позитив, і видно, що люди мають плани на своє життя, у них щось відбувається. І я так вражений, що ви можете бути настільки позитивно налаштовані за таких обставин. Ви велика нація.