Медвинська республіка
Медвинське повстання почалось у квітні 1919 року під проводом Григорія Пирхавки і прапорщика Коломійця (ім’я не встановлене. — Ред.): декілька тисяч осіб захопили Богуслав, ліквідували 50 червоноармійців, ще 40 осіб узяли в полон.
Придушили виступи за допомогою інтернаціонального полку угорця Рудольфа Фекете і батальйону Київського повітового військкомату. Кілька місяців Медвин був під контролем більшовиків, а з початку вересня 1919 року до січня 1920 року — у руках денікінців.
У червні 1920 року більшовики вже вп'яте увійшли в село й почали вимагати мобілізації молоді до Червоної армії, дуже великого продовольчого податку і «боротьби з місцевою петлюрівщиною».
Коли на сільських зборах 18 серпня 1920 року запровадили продрозверстку та мобілізацію до Червоної армії, повстання знову активізувалося. Очолив його отаман Хома (Лебідь) Сидоренко, начальником штабу був Микола Василенко, ідейним провідником — бандурист Антін (Петюх) Митяй.
19–20 серпня медвинці взяли у полон і стратили комуністів, які приїхали встановлювати свій лад, зокрема й учасників продзагонів.
Селяни проголосили республіку, для її оборони довкола села прикопали борони догори гостряками. Розраховували протриматися кілька місяців, поки надійдуть підмога із сусідніх сіл і військо Петлюри. Справді, невеликі загони прибували. Повстанці робили вилазки в найближчі населені пункти, де знищували мобілізаційні картки, забирали хліб, конфіскований у селян в рамках продрозверстки.
Але зброї повстанцям не вистачало. На тисячу захисників республіки було близько 300 рушниць і невелика кількість набоїв.
Після нападу на цукроварню, де повстанці роззброїли декількох більшовиків, про цю подію дізналися в Києві та Москві — там занепокоїлися, що виступи можуть поширитися.
Уже 28 серпня 1920 року регулярна армія Будьонного захопила Медвин — повстанці відступили в ліси й почали підпільну боротьбу. Будьонівці одразу влаштували розправу над мирним населенням, а 13 жовтня їхній каральний загін стратив близько 80 медвинських чоловіків у віці 18–30 років.
30 липня 1921 року отаман Цвітковський і його козаки здалися під совєтську амністію, тоді як повстанська група отамана Левченка діяла й у 1922 році.
Більшовистські окупанти тривалий час проводили репресії проти бунтарів, пік розстрілів припав на квітень-травень 1938 року. За деякими даними, загальна кількість репресованих сягнула декількох тисяч осіб.
13 жовтня 1941 року, коли Київщину окупували німці, місцеві мешканці вперше вшанували пам’ять страчених медвинців біля Ковтунового ліска.
Ще за життя Сталіна, 1952 року, у Нью-Йорку вийшла книжка спогадів Івана Дубинця «Горить Медвин». Її таємно привезло до села на початку 1960-х років подружжя Бражників.
13 жовтня 1989 року вшанування страчених будьонівцями відновили, а 20 серпня 2000 року в центрі Медвина відкрили пам’ятний знак до 80-х роковин розстрілу учасників Медвинського повстання.
У 2014 році вийшла книга спогадів «Медвинське повстання», упорядниками якої були Роман Коваль і Петро Гогуля, а в cерпні 2019 року побачив світ документальний фільм «Медвинське повстання» режисерів Наталії і Віктора Горянських. Прем’єра кінострічки відбулася 17 серпня 2019 року на першому фестивалі «Медвин. Повстання».
Фестиваль «Медвин. Повстання»: з чого все почалося
Створити фестиваль його організаторку — літературознавицю Марину Гогулю з Богуслава — надихнуло те, як Литва у 2018 році відзначала 100 років своєї державності.
Марина згадує, що Литва буквально на кожному кроці говорила про століття власної державності, а в Україні цей процес був слабше організований. Тому виникло бажання зробити щось подібне хоча б на місцевому рівні.
«Ми почали говорити про це на нашій сторінці про Медвинське повстання у фейсбуці. Я пішла в архів СБУ, там знайшла імена репресованих медвинських повстанців, почала публікувати матеріали про них. Родичі повстанців відгукувалися на це, висилали фото, і ми побачили, що в нас є матеріал на цілий фільм», — розповідає Марина.
Допомогла і книга Івана Дубинця «Горить Медвин», завдяки якій відшуковували місця, де відбувалися і трагічні, і героїчні події.
«Ми хотіли, щоб Медвин теж був місцем історичних паломництв, як Холодний Яр, щоб сюди приходили ті, кому потрібно надихнутися від наших повстанців на боротьбу за Україну, на віру в Україну», — пояснює літературознавиця.
Місцем фестивалю обрали Міністерську школу в Медвині, збудовану ще 1910 року. У часи повстання вона була культурним центром, у ній відбувалися вистави і концерти, зокрема ідейного провідника повстання Антіна Мітяя.
Перший фестиваль «Медвин. Повстання» провели до 100-річчя початку виступів. Він зібрав близько ста учасників.
Що буде на фестивалі цьогоріч
У програмі цьогорічного фестивалю — екскурсія місцями Медвинського повстання, благодійний ярмарок, кошти з якого підуть на підтримку Сил оборони України, гутірки з етнографами й істориками. На заході частуватимуть стравами місцевої кухні, наприклад кулішем. Працюватимуть фотозони, а для дітей проведуть майстер-класи та квести.
На фестивалі виступатимуть фольклорні виконавці, бандуристи. Хедлайнера оголосять пізніше. Торік це була «Хорея Козацька» з Тарасом Компаніченком.
Під час фестивалю оголосять переможців літературного конкурсу імені Івана Дубинця: щороку відзначають двох дорослих учасників, одного учасника до 18 років і один твір-фаворит від організаторів.
Фестиваль відкритий до співпраці
«Ми відкриті розширювати команду організаторів, якщо люди можуть запропонувати програмний блок, який відповідає ідеї фестивалю пам'яті про український визвольний рух, ми радо підемо на співпрацю», — каже Марина Гогуля.
Деколи потрібна допомога змонтувати відео, яких зняли вже чимало, а довести їх до ладу не доходять руки.
Крім того, організатори шукають підтримку від держави або меценатів, щоб видати майже зібрану книжку творів Івана Дубинця, які раніше публікували в газетах української діаспори і мігрантів.
«Також ми хочемо видати твори переможців і учасників літературного конкурсу імені Івана Дубинця, тому що там є достойні художні твори», — розповідає Марина Гогуля.
Організатори також запрошують свідомих українських артистів, які готові виступити на заході, якщо вони відповідають формату традиційної музики.
«Вірю, що наш фестиваль пам'яті може бути магнітом, що притягує освічених і молодих людей у громаду, розвиває туризм, допомагає долати російські наративи, зрощує локальний патріотизм, допомагає виявити творчі таланти серед місцевих, створює простір для спілкування і взаємопідтримки, підвищує громадський оптимізм в умовах війни», — каже Марина Гогуля.