Інтелігенція проти КДБ
У середині червня Будинок кіно в Києві вщерть заповнили люди: митці, активісти, правозахисники, дипломати — десятки заінтригованих очей очікували показу фільму. На сцену піднявся представник Посольства Франції в Україні Олів’є Жако.
«У той час влада не проявила себе достатньо активно у цій справі (Плюща), мабуть, тому, що тогочасні керманичі моєї країни боялися Радянського Союзу. І друге, найважливіше — це те, що громадянське суспільство може творити великі й потужні речі, коли всі об’єднуються навколо спільної мети, і саме це показано в цьому фільмі, що завдяки громадянському суспільству багато речей стали можливими. І я ще раз хочу віддячити всім, хто працював над цим фільмом», — заявив він.
Режисер Матьє Шварц помітно хвилювався, перш ніж піднятися на сцену. Його фільм не просто кіно на якусь відсторонену тему, а сімейна історія, в якій його двоюрідний дід Лоран Шварц разом з колегами змінив хід світових подій.
Справа була в 70-х роках минулого століття. Тоді радянська влада вирішила розправитися з надто говірким математиком Леонідом Плющем, який до того ж вважав себе марксистом. І оскільки кинути в табір якось не пасувало, режим придумав гіршу розправу — відправив у психлікарню. Як пізніше скаже сам Леонід — для «знищення духу». Плющ став тією людиною, якого каральна психіатрія планувала перетворити на неповносправного, безпечного для режиму, щоб прибрати з очей.
У Франції тоді ж існувало об’єднання математиків, яке плекало науку і не втручалося в політичні справи. До арешту Леоніда Плюща. Про те, що два математики — Леонід Плющ і Юрій Шиханович (народився в Києві, працював у Москві) — ув’язнені КДБ за «антирадянську» пропаганду в 1972 році та їхньому життю загрожує небезпека, Захід дізнався від російського фізика, лауреата Нобелівської премії Андрія Сахарова. Від нього про це почула французька психологиня російського походження Таня Матон, яка звернулася до Лорана Шварца, уже відомого на той час. Тоді французькі математики включилися в майже нереальну кампанію звільнення українського колеги. Вони створили Комітет зі звільнення Леоніда Плюща на чолі з Лораном Шварцом, Анрі Карпаном і молодим Мішелем Бруе.
Спроба діяти офіційно, через радянське посольство, провалилася — там вдали, що не знають, про кого мова.
Режисер Матьє Шварц довго не знав історію двоюрідного діда. Але після його смерті, досліджуючи сімейну історію, Матьє вийшов на справу Леоніда Плюща — і пазл почав складатися. Так він дізнався про героїчну дружину Леоніда, Тетяну, яка фактично самотужки воювала з КДБ за свого чоловіка.
Тетяна Плющ і виїзд на Захід
Отже, Тетяна Плющ домоглася візитів до чоловіка. На неї постійно тиснули — погрожували збільшити дози препаратів Леоніду, якщо вона не підпише паперів, що Плющ божевільний. Вона однозначно відмовилася.
Тим часом у Франції вже працює Комітет за звільнення Леоніда. Під час Міжнародного конгресу математиків у Канаді французькі науковці організовують мітинг на підтримку Плюща. Одна за одною виходять публікації в пресі. У цьому процесі велику роль грає Лоран Шварц як знана фігура в науковому світі. Фактично вся Франція об’єднується заради звільнення українського вченого. Про цю кампанію дізнається Тетяна Плющ. Вона пише на Захід, просить і до радянську владу випустити її чоловіка й дати змогу покинути СРСР.
Без жодних соціальних мереж й інтернету за Плюща вступається чимало спільнот у європейських країнах. Тепер за нього і фізики, і психотерапевти, і правозахисники.
Коли справа доходить до Комуністичної партії Франції, та тримається поза процесом, поділившись на умовні два табори: одні вважали, що не можна за жодні погляди поміщати людину в психлікарню і знищувати ментально й фізично, а інші не хотіли сваритися з Радянським Союзом.
Та коли Тетяна написала листа лідерові французьких комуністів Жоржу Марше й таким чином дала ляпаса СРСР, офіційна Москва хоч відреагувала негативно, проте Брежнєву не лишалося нічого іншого, як відпустити Леоніда Плюща.
Нарешті родина виїхала спочатку до Австрії, потім до Франції, де Леонід потребував достатньо тривалої реабілітації, оскільки почувався надзвичайно слабким. У Франції він припинив математичну діяльність і з такою ж точністю взявся за літературознавство, психологію, вивчав шаманізм і відкрито називав себе містиком.
Сімейна історія і новий дім Плющів
Роботу над документальним фільмом Матьє Шварц почав шість років тому. Кадри — фотографії, архівні відео, публікації в тодішній пресі. Матьє вдалося взяти інтерв’ю в Тетяни Плющ, вона вже дуже хворіла, але продовжувала відвідувати могилу свого чоловіка. Кадри з цього інтерв’ю також увійшли до фільму «Математики, які "нагнули" Кремль».
Леонід Плющ написав автобіографію «У карнавалі історій», яку вперше опублікували в 1979 році. Причому одразу п’ятьма мовами: українською, англійською, французькою, італійською та російською. А у 2018-му «Комора» перевидала її.
Культурна дипломатія
Щоб фільм приїхав до України, працювала велика команда людей, творячи культурну дипломатію власними руками. Серед них письменниця Оксана Забужко, яка довго дружила з Плющами, багато написала, проводила спільні зустрічі, кінематографіст і засновник асоціації PROSVITA Олександр Кришталович, родина Тараса Шамайди та Ліліани Вежбовської, кінематографісти, приватний бізнес, а також Посольство Франції в Україні.
Після показу фільму була розмова режисера Матьє Шварца, письменниці Оксани Забужко, кінематографіста Олександра Кришталовича під модераторством директорки кінотеатру «Ліра» Ірини Плехової. Серед усього постало й питання майбутнього прокату. Бо фільм, який створили для західної аудиторії, виявився не менш потрібним й в Україні, адже передовсім йдеться про нашого дисидента Леоніда Плюща. Уже згодом письменниця Оксана Забужко напише:
«З приводу фільму Матьє Шварца про справу Плюща, вчора з великим успіхом (5 хв. стоячої овації!) показаного в Київському домі кіно: тут було багато запитань про те, коли цей фільм буде в українському прокаті. На це можна відповісти так: коли який-небудь український дистрибутор купить на нього права. Річ у тім, що продюсерами фільм "Математики, які нагнули Кремль" до показів за межами ЄС не призначався — у Франції він демонструвався по ТБ і звідтоді (в оригінальній французькій версії) доступний на ютюбі — а от субтитрована на українську версія, яку бачили вчора кияни, щоб потрапити в кінотеатри українських міст або на ТБ, має бути спочатку офіційно в Україні ПРИДБАНА. І нема на те ради. (Не знаю, чи були вчора в залі потенційні "покупці", але принаймні я зробила все від мене залежне, аби цей фільм побачило якнайбільше тих, кого він, за родом занять, мав би зацікавити)».
Історія Леоніда Плюща і ця важлива перемога громадянського суспільства несправедливо пропущена в нашому досвіді, а, враховуючи нинішню війну та загалом політичну картину, знову актуальна.
«Бо це не тільки французька, це й українська історія — той розділ нашої спільної з Францією історії ХХ ст., котрий ми за СРСР пропустили і звідтоді дотепер так і не надолужили: історія звільнення в 1975–76 рр. лівими рухами Заходу українського (тоді) математика (пізніше філософа й літературознавця), дисидента Леоніда Плюща з радянської психушки. Докладно відтворений головний політичний детектив 1970-х, з якого почалось падіння Берлінського муру, але також і урок сьогоднішньому людству, як можна — і треба! — спільним зусиллям рятуватися з психушки, в котру стрімголов затягують нашу цивілізацію слуги зла.
Знати цю історію конче треба. Пізнати її за неповну годину одним цільним, як блискавка, естетичним ударом (фільм М. Шварца — це ще й просто дуже добре кіно), а потім ще й поставити режисеру питання, — привілей, який дарується киянам один раз», — написала Оксана Забужко.
Перед тим, як рушати до України, деякі друзі в оточенні Матьє Шварца відмовляли, мовляв, там же війна. "Мій двоюрідний дід би поїхав". —відповів їм режисер.