ГоловнаКультура

«Львів: кінець ілюзій» Ґжеґожа Ґаудена. Фрагмент книги

«Львів: кінець ілюзій» — це високофаховий історичний нон-фікшн, перше й унікальне за достовірністю та масштабом охопленого матеріалу дослідження погрому єврейського населення Львова, який у листопаді 1918 року влаштували польські вояки. Упродовж століття польська історіографія — зокрема з політичних причин — описувала цю трагічну подію як серію звичайних кримінальних злочинів, які у воєнному хаосі скоїли українські й навіть єврейські бандити та дезертири з австрійської армії.

Ґжеґож Ґауден кидає виклик такому трактуванню і переконливо доводить, що хвиля єврейських погромів, якою Польща привітала свою незалежність, була зовсім не випадковою.

LB.ua публікує фрагмент книжки.

Фото: Видавництво "Човен"

***

[…] На світанку 22 листопада 1918 року оборонці Львова вирушили до центру міста. У круглих легіонерських кашкетах з орликами й без солдати та офіцери краківсько-перемишльської підмоги, а разом із ними юрма поляків-львів’ян: жінки й чоловіки, люди прості й освічені, бідні й заможні, старі й молоді, містяни, залізничники, робітники, ремісники, крамарчуки, батяри, колишні австрійські та майбутні польські поліцейські, колишні австрійські та майбутні польські чиновники.

Натовп зібрався у найважливішому місці Львова, на площі Ринок. На ратуші вже майорів польський прапор. 

Зібрані святкували перемогу над українськими військами, які вночі відступили зі Львова. І з дедалі похмурішим збудженням чекали на сигнал, який ініціював би грабежі й насильство над євреями.

***

Вже кілька годин на площі Ринок перебували вояки з підрозділу поручника Абрагама. Перший удар вони спрямували на ювелірну крамницю Ціпера в кам’яниці на розі Ринку та вул. Шевської.

Напад на крамницю Ціпера став ідеальним детонатором погрому для з’юрмлених на Ринку львів’ян. 

У їхній свідомості жага помсти за уявну зраду євреїв, релігійна, етнічна та політична ненависть, яку роками втовкмачувала їм у голови польська націоналістична преса та Римо-католицька Церква, змішувались із жадібністю та уявленнями про багатства, які неодмінно мали би ховатися в цій величезній помпезній будівлі — єврейському Сезамі.

Увесь Львів знав кам’яницю і фірму Ціпера. Це була знана, заснована в 1882 році крамниця ювелірних виробів і годинників — найбагатша та найбільша у Львові, найвідоміша та найелегантніша на всій Галичині.

Ідеальна ціль для погромників.

***

Відколи я вперше 2001 року приїхав до Львова й відвідав площу Ринок, мою увагу незмінно привертав запустілий і почорнілий монументальний будинок із брудними вікнами та мертвими вітринами. Він був схожий на похмурий зруйнований замок, який, здавалося, приховував у собі якусь таємницю.

Неоренесансний фасад кам’яниці простягається на ширину двох тривіконних ділянок, визначених ще в Середньовіччі. З боку вул. Шевської (у ті часи вона називалася Трибунальською) будівля тягнеться на третину довжини вулиці.

Грандіозна кам’яниця мовби кидає виклик п’ятьма високими поверхами, величезними крамничними вітринами, що виходять на Ринок і вулицю Шевську, важкими неоренесансними балконами на третьому й четвертому поверхах, такими ж фронтонними виступами та парадним неоренесансним порталом у наріжнику. Вона стоїть на розташованій найнижче лінії фасадів Ринку, а попри це привертає увагу своїм масштабом.

Збудована в 1912 році, вона схожа на не надто вдалий, надмірний і малопривабливий нуворишівський палац.

***

Повна золота, коштовностей і годинників єврейська кам’яниця на вже кілька годин польському Ринку не могла не розпалювати емоцій польської католицької публіки у Львові.

Хто першим із погромщиків вдерся до крамниці? Погромщики — це термін, використаний у досьє погрому, відомого під назвою «Львів під знаком єврейських погромів. Документи моменту». Цей русизм не закоренився в польській мові, хоча нагод для його вживання згодом не бракувало.

Може, слід увести його в польську мову задля точнішого опису нашої історії? Я інколи буду ним користуватися.

***

«Біля крамниці Ціпера тоді вже стояла військова варта. В кінці Краківської вулиці було встановлено кулемет, поруч із яким стояли офіцер і шестеро вояків. У моїй присутності кулемет зарядили, тобто вийняли зі скрині стрічку з набоями і вклали до кулемета. У вояка й офіцера, якого називали «паном поручником», на раменах були пов’язки з черепом».

Так адвокат Макс Шаф описав сцену, що трапилася в п’ятницю вранці 22 листопада 1918 року.

Черепи на пов’язках не залишають сумнівів. Це поручник Абрагам та його бійці з Гори Страчення. Тільки це формування носило пов’язки з черепом. Вони були цілковитими господарями Ринку. Вони чатували біля крамниці.

Саме вони пограбували крамницю Ціпера. Люди в мундирах рознесли гранатами жалюзі, які захищали вітрини.

***

Пограбування цієї крамниці на самому початку погрому не було випадковим. Його організували особи, які прекрасно знали, що це найцінніший єврейський об’єкт у Львові.  Тож вони негайно заходилися його «охороняти», щоб ніхто інший їх не випередив.

За кілька місяців польська поліція знайшла в невеликому готелику на вул. Сенявській, 11 значну частину коштовних речей, викрадених із крамниці Ціпера. Господар готелика Дмитро Завада не зміг пояснити їх походження.

Речі призначалися для скупника краденого. Саме так діють організовані фахові злочинці. Виконавці злочину — професійні львівські бандити з підрозділу поручника Абрагама — віддавна чекали нагоди.

Раніше пограбувати крамницю було годі, оскільки цю частину міста контролювали українські війська. На відстані кількох сотень метрів, у Народному домі, містився штаб українських військ. Крім того, на цій території діяла єврейська міліція.

Того дня вранці не було вже ні українських військ, ні єврейської міліції, яка могла б зреагувати і спробувати захистити крамницю Ціпера, інші єврейські крамниці, помешкання, будинки. А передовсім — самих євреїв.

Після того, як польське військо зайняло місто, більшість міліціонерів були роззброєні.

***

Фірма Ціпера пережила погром. Починаючи з 1924 року, вона була єдиним імпортером швейцарських годинників Longines.

Кілька років тому будинок відремонтували. Сьогодні в ювелірній крамниці міститься величезний пивний заклад. Над входом до колишнього салону Ціпера на відновленому фасаді багатьма мовами — зокрема й польською — написано: «Театр пива».

***

Напад на крамницю Ціпера відбувся в головному пункті міста — під ратушею, під пильним оком міської влади, у присутності військового командира, поручника Романа Абрагама.

Акт насильства, який вчинили польські вояки на очах у натовпу, перетворив свавільні пограбування, які вже відбувалися в різних місцях єврейської дільниці, на захід, що схвалило командування.

Це був публічний, символічний акт легалізації насильства над львівськими євреями. Це була офіційна інавгурація погрому. […]

***

Ґжеґож Ґауден
Фото: localhistory.org.ua
Ґжеґож Ґауден

Ґжеґож Ґауден народився 1953 року в Познані. За освітою юрист та економіст. На початку 1980-х років був журналістом самвидаву й активістом незалежної профспілки Solidarność у рідному місті. За опозиційну діяльність 13 грудня 1981 року — інтернований. У 1984–1992 роках перебував на еміграції у Швеції. Там організував та очолив шведський комітет підтримки Solidarnośćі.

Повернувшись до незалежної Польщі, видавав друковані медіа. У 2004-2006 роках — головний редактор однієї із найвпливовіших щоденних газет Rzeczpospolita. У 2008–2016 роках керував Інститутом книжки у Кракові. Нині — незалежний публіцист. Мешкає у Варшаві та Стокгольмі.

У 2020 році книжка «Львів: кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918 року» перемогла в конкурсі «Історичні нагороди» від впливового польського журналу POLITYKA в номінації «Науково-популярні та публіцистичні книги».

Переклав із польської Андрій Павлишин, літературне редагування Олександра Бойченка.

Переклад та публікацію цієї книги підтримав Європейський Союз за програмою «Дім Європи».

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram