У невідомому українському селі молодий хлопець Андрій (Іван Бліндар) разом із батьком Михасем (Захарій Новицький) та матір’ю Манькою (Марія Свіжинська) готується до приїзду своєї дівчини Маші (Дар’я Полуніна). Батьки вирішують, що Машу треба пригостити справжнім українським делікатесом – кров’янкою. Для цього вони заколюють свиню і починають приготування. Але Андрій нервує через те, що Маша – єврейка, і потайки розповідає про це батьку. Але як на цю новину відреагує мати Андрія?
У своєму режисерському дебюті Аркадій Непиталюк береться за одвічні теми і конфлікти: село проти міста, батьки проти дітей, старе проти нового. Стрижнем цієї історії є приготування тієї самої кров’янки, що зв’язує події стрічки воєдино. Хата в невідомому селі та її подвір’я стають головним місцем дії, що додає «Кров’янці» театрального флеру – досить легко уявити сюжет стрічки як п’єсу. До того ж не дарма що Непиталюк в дебюті фактично дослівно екранізовує Рушницю Чехова.
Сила «Кровянки» – безперечно, в яскравій фактурі. В одному з інтерв’ю режисер підтвердив, що описаний в стрічці епізод насправді трапився з ним у житті. Саме тому Непиталюк органічно вписує драматургію в контекст українського села. Приготування кров’янки, застілля, діалоги, понурі сільські пейзажі, стара хата, одяг головних героїв – все це виглядає дуже правдоподібно, оскільки для режисера цей матеріал по-справжньому рідний. Хоча деякі епізоди, на кшталт пиття свинячої крові батьками головного героя, можуть здатись дещо абсурдними і навіть огидними, однак, в пам'ять вони врізаються найбільш яскраво. Таким чином Аркадій Непиталюк однією короткою сценою ефектно проводить чітку грань між своїми героями – для сина, що пожив у місті, це вже якесь варварство, і тут можна задатись питанням, а чи не пив він так само свинячу кров до від’їзду? Такі сцени точно не роблять «Кров’янку» менш достовірною – навіть якщо Непиталюк описує епізод зі своєї молодості, в сучасній Україні досить легко уявити і більш скажені речі – достатньо відкрити будь-які регіональні новини. До того ж окрім «шок-сцен» в стрічці достатньо гумору, у якого, правда, двояка природа: з однієї сторони, комедійні епізоди народжуються у взаємодіях героїв і в них досить доброзичливий тон, а з іншої, «Кров’янка» стає сатирою на сучасне українське суспільство. Режисер показує суспільству його закостенілість і незграбність. І хоча місце дії стрічки знаходиться в селі, буде помилкою розглядати об’єктом сатири лише його – ціль Непиталюка все суспільство, адже антисемітизм, шовінізм всіх барв і відтінків можна і зараз знайти в будь-якому місті країни.
Гумор підкреслює головні конфлікти стрічки, а виконавці головних ролей тільки додають йому барв. Кожен з квартету блискуче втілює один з яскравих українських архетипів: вусатий і простуватий батько з вічною цигаркою в зубах; полохлива матір з купою забобонів; син, що повернувся додому, але вже дещо зневажливо ставиться до образу життя батьків; міська дівчина, яка ніколи не бачила справжню українську пічку. Проте це все ж не рятує драматургію – Непиталюк вдало розводить своїх героїв по позиціях, але в фіналі стрічки все ж не доводить конфлікт до якогось логічного завершення. Рушниця Чехова, яку він буквально застосовує в цій стрічці, очікувано вистрілює, але цей постріл в нікуди. Кульмінація стрічки ніяк не вирішує поставлені конфлікти. Звісно, це можна сприйняти як свідоме рішення – конфлікт між старим і новим, між селом і містом, між батьками і дітьми дійсно не вирішуваний. Однак, стрічка взагалі немов позбавлена будь-якого фіналу. Фінальний постріл хоч і є потужним, але залишає після себе лише порожнечу.
Автор: Кирило Пищиков.