Громадянин-історик: Операція “Військовий щоденник”
Коли починаєш розглядати заходи Сторіччя Першої світової, вражає перш за все системність і багаторівневість зусиль, у яких зрештою була одна загальна мета: встановлення особистого, безпосереднього, емоційного зв’язку з темою війни.
Так, був офіціоз – і спеціальні урядові групи, й покладання квітів, і дзвоніння в дзвони, й традиційні червоні маки на лацканах. З нагоди сторіччя ВВС запланувало близько 2500 годин радійного та телевізійного ефірного часу протягом чотирьох років – документальні й художні фільми, музичні та історичні програми, спеціальні програми для дітей та школярів. Але було також безліч освітніх проектів, у центрі яких був контакт “людина – людина”: людина з часу війни й людина-сучасник. Це й дослідження локальної історії, сімейної історії, забезпечення онлайн-доступу до музеїв та архівів, відновлення та збереження військових меморіалів та історичних артефактів.
Характерний приклад – спільний проект Національного архіву, музейників та волонтерів “Операція “Військовий щоденник”, який триває й досі. Він передбачає оцифрування військових щоденників Британської армії. “Стань громадянином-істориком” – закликають автори проекту. “1,5 мільйона сторінок військових щоденників чекають, щоб їх прочитали. Допоможіть відкрити історії тих, хто змагався у глобальному конфлікті, який сформував наш світ, у якому ми живемо сьгодні”.
Мистецькі інтервенції в громадському просторі: “І залила кров червона і землю і море”
Відмітна риса Сторіччя – інсталяції в публічному просторі, які через яскраві й потужні візуальні символи говорять про неймовірні масштаби втрат, підкреслюючи при цьому цінність і крихкість кожного окремого людського життя. Тут перш за все згадується інсталяція ландшафтного художника Пола Каммінза й театрального сценографа Тома Пайпера “І залила кров червона і землю і море” біля лондонського Тауера у 2014 році, яку відвідали більше 5 мільйонів людей.
Назва інсталяції – перший рядок із вірша невідомого солдата з Дербіширу, який загинув на фронтах Першої світової (“The blood swept lands and the seas of red…”). Один із авторів інсталяції Пол Каммінз знайшов цей вірш, прикріплений до непідписаного заповіту, у дербіширських архівах.
Інсталяція складалася зі зроблених вручну 888 246 керамічних маків, кожна квітка – символ британця (з островів чи колоній), що загинув у Першій світовій. Червоний мак – іще один символ із вірша часів Першої світової, який тепер став символом ушанування усіх загиблих британців у всіх військових конфліктах. Маки вручну і поступово “висаджували” тисячі волонтерів. Місце інсталяції теж обрано не випадково: саме тут проходили військову підготовку лондонські призовники на початку війни. Попри деякі критичні відгуки про інсталяцію, вона стала одним із найбільших відомих мистецьких проектів про Першу світову. Після завершення частину маків передали в музеї, решту продали.
“Савани Сомми” і “Армія танучих чоловічків”
Схожі спроби візуалізувати кількість людських втрат через художнє висловлювання простежується в двох інших проектах – “Савани Сомми” художника Роба Герда і “Мінімальний пам’ятник” бразильської художниці Неле Азеведо.
“Савани Сомми” – зроблені вручну фігурки, загорнуті в савани, що вшановують 72396 британських військових, які загибли або зникли безвісти у Франції в битві на Соммі і місце поховання яких так і лишилося невідомим. Мета цієї роботи – перетворити цифру загиблих на фізичну сутність. “Легко промовити цифру, але зараз, через сто років, майже неможливо уявити реальність цих тіл і той вплив, який мали ці смерті на друзів та родини як кожного з цих солдатів окремо, так і колективно – на все суспільство в цілому”, – пояснює свій хід думок автор.
Свою знамениту інсталяцію “Мінімальний пам’ятник” із тисяч льодяних людських фігурок, які повільно й безслідно зникають, розтаючи на сонці, Неле Азеведо використовувала багато разів у різних контекстах. Зокрема, щоб привернути увагу до пам’ятників у публічному просторі в призмі сучасних комеморативних практик, а також до проблем зміни клімату. В рамках Сторіччя Першої світової Азеведо зробила 5 тисяч льодяних фігурок у Бірмінгемі, щоб вшанувати пам’ять цивільних жертв війни. “Мої скульптури пам’ятають тих, кого не пам’ятають інші пам’ятники”, каже Азеведо. Акція отримала гарячий відгук від бірмінгемців; деякі прийшли туди з квітами, стрічками й портретами загиблих століття тому родичів.
Сторітеллінг: “Ми тут, бо ми тут”.
Цікавий і дуже людяний приклад інтерпретації спадщини, присвячений знову ж таки битві на Соммі. Його придумали художник Джеремі Геллер, володар премії Тернера, і режисер Національного театру Руфус Норріс.
Проект-реконструкція залучив більше 1500 людей – від професійних акторів до волонтерів, які 1 липня 2016 року, в день сотої річниці битви на Соммі, з'явилися по всій Британії на вокзалах і на вулицях у військовій формі того часу. Кожен із них репрезентував солдата – реальну конкретну людину, яка загинула тоді. Вони не говорили з публікою і розповідали про своїх героїв не словами, тільки своєю мовчазною присутністю; могли дати зацікавленому перехожому картку з іменем і віком свого героя і номером полку, у якому той служив, і лише час від часу співали військову пісню того часу “We're here because we’re here”. Тонке і вдумливе нагадування про Велику війну і її жертви, без сентиментальності і маніпуляцій.
Відчувати контекст: “5 телеграм”
Единбурзький міжнародний фестиваль разом із програмою супутніх заходів Fringe, що тривають протягом місяця, є однією з найбільших культурних подій світу. У 2018 році фестиваль вирішив не залишатися осторонь від дати, яку вже чотири роки відзначала вся країна, і присвятив своє відкриття переосмисленню цієї теми у форматі музично-театральної відеоінсталяції.
Перформанс під відкритим небом називався “5 телеграм” і включав мистецьку рефлексію на п’ять реальних телеграм із фронту від молодих солдат, надісланих у 1918 році. Теми машин, кодування, цензури, пропаганди й примирення очима молодих людей, що надіслали ці телеграми, є актуальними і сьогодні.
Згадати всіх: пам’ятник “Тварини на війні”
І наостанок хочу згадати про меморіал, який стосується не тільки І світової, але який є важливим нагадуванням про ціну політичних рішень, яка виміряється життями не лише людей.
Один із найбільш зворушливих до мене пам’ятників Лондона – меморіал тваринам, які несли військову службу й загинули в найрізноманітніших кампаніях у найдальших куточках імперії. Його відкрили у 2004 році за гроші, зібрані з громадських пожертв (майже півтора мільйона фунтів).
Напис на стелі закликає пам’ятати важливу роль мільйонів тварин – від собак, коней до голубів до слонів – у справі “людської свободи”, в якій, утім, у цих тварин не було вибору.
***
Здатність пам’ятати є однією з найважливіших рис людини; вона формує нашу ідентичність і відчуття приналежності до спільноти. Що навіть більш важливо, здатність пам’ятати про минуле формує наші очікування від майбутнього. Яка форма пам’яті є найпродуктивнішою для нашого майбутнього, допоможе нам зробити його більш безпечним, справедливим, достойним?