Як на вас вплинув Андрій Тарковський?
На мене вплинув не лише Тарковський, але й американська наукова фантастика, де є ідея космосу як такої собі в’язниці.
Чого я боюся в американській науковій фантастиці, так це ідеї про підкорення космосу якимось героєм. В цьому сенсі мій фільм –антигероїчний.
У фільмах Тарковського мені подобається те, що там немає героїзму, що в них більше йдеться про стан свідомості, про те, на що ми здатні, щоб зрозуміти себе – на Землі і у всесвіті.
Дивне поєднання Тарковського і Роберта Паттінсона. Як у вас з’явилась ця ідея?
Радше з’явився Роберт, який дуже хотів знятись в моєму фільмі. Коли я знімала, подумала, що він навіть схожий на актора, який грав в “Сталкері”. Правда? Схожа краса, трохи відсторонена. Загадковий чоловік.
LB.ua: Але спочатку ви хотіли взяти на голову роль Філіпа Сеймура Хоффмана, він зовсім інший.
Так! Герой в моєму сценарії був людиною, зневіреною у всьому. Я подумала, що Роберт [Паттінсон] занадто молодий для того, щоб це зіграти. Але він мене переконав.
Ви починали працювати над сценарієм із Зеді Сміт (відома британська письменниця, найвідоміший роман якої – “Білі зуби” – прим.), чи не так?
Ні, ми почали писати сценарій з французським колегою (Жан-Пол Фарго, з яким Дені співпрацювала на “Шоколаді”, “35 стопках рому” і т.д. – прим.) в Парижі. Потім, коли сценарій був готовий, його переклали англійською.
Я сказала своєму англійському продюсеру, що хотіла б залучити до сценарію англомовного письменника, щоб оживити діалоги. Він познайомив мене з Зеді, але я зрозуміла, що ми не зможемо разом працювати. Було б нецікаво.
Чому?
Не знаю, адже працювати разом – це особлива творчість. Я думаю, ми просто одна одною не зацікавились. Це була хороша ідея, але вона не спрацювала. Я нічого проти неї не маю, але Зеді, певно, захотіла б змінити сюжет.
В вашому фільмі багато чудових акторів, але є окремий персонаж – це тиша, яка грає особливу роль. Можете розповісти, як ви працюєте з тишею в сюжеті, особливо, якщо дія фільму відбувається в космосі?
Я подумала: на такому маленькому кораблі, як цей, мешкають десятеро людей, і після стількох років разом вони особливо не мають що одне одному сказати. Вони живуть своїми паралельними життями. Окрім того, їм не можна вступати в сексуальні стосунки. Тому я не думаю, що вони б починали кожен день з “Як твої справи, як спалося?” Навряд чи.
І вирішила, що розмови в цьому фільмі – не головне. Головне – життя на цьому кораблі і самотність. Кожен герой самотній по-своєму. Я подумала, що почувалась би так само, якби мене засудили на смерть.
LB.ua: Розкажіть, будь ласка, по вашу роботу з Олафуром Еліассоном (шведський сучасний художник, який допоміг з вирішенням фінальної сцени – прим.)?
Олафуру завжди були цікаві чорні діри і феномен космосу. Я бачила дві його виставки і знала, що він може мені допомогти. Був момент, коли Олафур хотів, щоб ми зняли сцену в його власній студії. Я сказала, що вона недостатньо велика для зйомок. Але це було б чудово, звісно.
LB.ua: Чому ви обрали жовтий колір для фіналу?
Коли я дивилась роботи Олафура, подумала, що жовтий колір у нього набагато сильніший за чорний. Він такий безкінечний.
В наукових роботах написано, що, можливо, якщо ви зможете потрапити в чорну діру, всі зірки і простір навколо сконцентруютьься в одній лінії, лінії світла. Тоді вона має бути білою. Але жовтий репрезентує безкінечність краще за білий колір. Тому жовтий.
LB.ua: Що вас так зачаровує в чорних дірах?
Вони всіх зачаровують. Література сьогодні повниться чорними дірами та антиматерією. Це все через розвиток астрофізики. Передостання Нобелівська премія була вручена тим, хто досліджує хвилі в космосі (в 2017 році премію отримали Райнер Вайс, Баррі Баріш та Кіп Торн за виявлення гравітаціних хвиль – прим.). Ці дослідження довелі, що чорні діри існують, що це не просто сон науковців, це реальність. І їхня енергія – дуже загадкова річ. Науковці намагаються зараз з’ясувати, яка там енергія.
Ви казали, що вас надихнула американська наукова фантастика, яка саме?
Найперша асоціація – фільм Кубріка. Коли я знімала фільм, часто ловила себе на думці “це я не можу робити, це вже було в “Космічний Одіссеї”. Я не можу просто взяти і зробити його рімейк.
Багато науково-фантастичних фільмів зараз зосереджені на ідеї підкорення космосу, розповідають про армії, які завойовують нові світи. Це мені, як я раніше казала, не подобається.
Але що я люблю в фільмі Кубріка, або Тарковського, або в творах Філіпа Діка – це ідею пізнання чогось більшого, намагання зрозуміти всесвіт. А завоювання – це така дурна річ, насправді.
Які письменники жанру вам найближчі?
Айзек Азімов. Коли я ходила до школи, читала його книжки, це було неймовірно.
Ваш попередній фільм, “Впусти сонячне світло” мав зв’язок з “Фрагментами мови закоханого” Ролана Барта. А яких філософів ви взяли з собою в космічну подорож?
Мене і мого сценариста найбільше надихнув молодий французький астрофізик Ауреліен Барро, який також займається і філософією. Він нам допомагав.
Завдяки йому я знаю, що сталося б, якби те, що відбувається в фільмі, було реальністю. З книг я знаю, що ви можете залишатись в космосі в межах Сонячної системи протягом 2-3 місяців без гравітації, але більше тіло не витримує. Тому якщо ви подорожуєте в космосі довго, вам необхідна штучна гравітація. А якщо є штучна гравітація, то вам потрібна і швидкість. А якщо вам потрібна швидкість поза Сонячною системою, вам потрібне легке пальне. Все це важливо, щоб зрозуміти, як все працює.
В цьому фільмі ви повертаєтесь до теми стосунків між батьком та донькою. Можете, будь ласка, розповісти більше про це?
Для мене найцінніша річ в цьому фільмі – що хлопець, який нічого і нікого не хоче, несподівано має відповідати за маленьку дитину. Можливо, він би хотів накласти на себе руки, але він не може – через дитину. І поступово щось між ними стається – і це стосунки. Любов.
Коли ми знімали дитину, стосунок Роберта з нею став основою фільму.
Як ви обрали учасника дуету Outcast Андре Бенжаміна на одну з ролей?
Андре – не лише співак, а й актор. Я бачила його в кіно. Outcast розпався багато років тому, а він дуже талантовитий. Зараз Андре створює нову музику, зовсім іншу.
Наш композитор Стюарт Стейплс, до речі, багато зробив для того, щоб у фільмі спрацювала тиша.
У вас є традиція в фільмах – переосмилювати присутність чорношкірих персонажів на екрані.
Я не знаю, це для мене нормально. Я не намагаюсь кому щось довести. Андре Бенжамін – дуже розумний чоловік. Він чудовий. Я подумала, що він ідеально підходить на свою роль.
Але я не намагаюсь довести комусь, що їм потрібно ставити чорних акторів на певні ролі. Я про це не думаю.
Це інтуїтивно відбувається?
Я була так вихована. Тому не замислююсь над цим окремо.
Проблема з ненавистю в Європі та Америці – проти мігрантів, проти різних людей – через бідність. Люди бояться щось втратити. Тому легко вдавати, що мігранти відрізняються від нас. Вважати їх небезпечними набагато простіше, мені здається.
Чудово бачити науково-фантастичний фільм, знятий таким гуманістичним режисером, як ви. Чому, як ви думаєте, наукова фантастика оповита такою кількістю упереджень? І що вас найбільше приваблює в цьому жанрі?
Я виросла з багатьома науково-фантастичними книгами і фільмами навколо мене. Як ви можете опиратись спокусі дізнатись про те, що за межами вашої уяви? Немає нічого більш захопливого, ніж нове знання.
Сайфай – не лише про жанрове кіно, але й про те, що ми, знаходячись на планеті в Сонячній системі, розуміємо, що поза нею лежить цілий всесвіт.
Вам подобаються “Зоряні війни”? Вони ж знаходяться на іншому краю жанрового спектру.
“Зоряні війни” не дуже наукові. Вони створюють інший всесвіт. Я люблю “Зоряні війни”, але вони нічого не розповідають про всесвіт. Їхня справа –створення нової казки. Вони прекрасні. Але за нашими дверима лежить справжній світ.