Причини демобілізації різні – важке поранення, стан здоров’я, сімейні обставини. Кожного тижня з фронту повертаються по декілька людей.
За всіма ветеранами закріплені робочі місця, замість ліквідованих посад обов’язково пропонуються інші з не гіршою оплатою та умовами. Без роботи ніхто з фронтовиків не лишається. Але повернути робоче місце – половина справи. Маємо повернути ветеранам повноцінне життя, що значно складніше.
Чоловіки часто соромляться говорити про травми. Вважають, що жалітися – не чоловіча справа. Справжній чоловік має бути сильним, не розкисати, терпіти. Лісівники взагалі народ небагатослівний. Але приховані проблеми мають тенденції з часом погіршуватися.
Стара травма хребта поступово перетворює молоду та сильну людину на інваліда. Психологічні розлади, які «знеболюють» алкоголем, з часом руйнують стосунки з близькими, забирають улюблену роботу.
Ми починали формувати корпоративну програму для демобілізованих із матеріальної підтримки. Ветеранам ДП «Ліси України» нараховується 20% доплати до заробітної плати. Колективним договором учасникам бойових дій передбачена щорічна премія до 15 тисяч гривень. Підприємство компенсує родинам ветеранів дрова для опалення.
Але після багатьох зустрічей із демобілізованими прийшло розуміння, що лише матеріальної підтримки недостатньо. Чим допоможе надбавка до зарплати, якщо молодий хлопець звільняється з роботи, не пропрацювавши і двох місяців? Після важкого поранення складно ходити, швидко втомлюється, відчуває, що не витягує. Пройшов реабілітацію – не допомогло. Тепер соромиться власної немічі. Не знає, що робити, сльози на очах.
Наша задача створити для таких людей спеціальні робочі місця. Знайти формат застосування для людей із фізичними обмеженнями. Це не так просто, як здається, бо йдеться про звичайних робітників без освіти. Економічна доцільність таких робочих місць – не пріоритет, головне, щоб людина відчула себе потрібною, корисною, задіяною.
Ми також запровадили для ветеранів додаткові оплачувані відпустки. Працюємо над тим, щоб поєднати їх із реабілітацією та санаторним лікуванням. Можливості для реабілітації є, багато хто з ветеранів просто про це не знає.
Ведемо перемовини з профільними навчальними закладами щодо програм дистанційного навчання. Якщо так склалося життя, що людина не змогла отримати освіту – пропонуємо це зробити зараз. Навчання – це чудова психологічна реабілітація, відновлює цікавість до життя.
Часто чую заклики більш активно призначати захисників на керівні посади. Так, стимули потрібні, але для кар’єрного зростання потрібна освіта! Постійно про це говоримо на зустрічах із демобілізованими.
Ще одна важлива задача – підтримати родини ветеранів. Надійний та стабільний сімейний тил – затишок, добробут, любов – фундамент, на якому тримається все інше. Тож працюємо над запуском кредитування під житло для молодих родин, гарантуємо профільну освіту для дітей, які мають залишатися в країні, підтримувати батьків та продовжувати їхню справу.
Ветерани – це часто люди з дуже загостреним почуттям справедливості, з бажанням активно включатися у наведення ладу у власній громаді, у господарстві. Тому ми не лише підтримали ідею створення Спілки воїнів-лісівників України, але й всіляко сприяємо її роботі. Спілка має можливість долучатися до кадрового відбору на керівні посади, у ветеранської спільноти є інструменти для громадського контролю за діяльністю підприємства.
По всій Україні ми провели десятки зустрічей та особисто поспілкувалися з кожним ветераном.
Анкетування, гарячі лінії, представництво через ветеранську спілку або профспілку – це добре, але краще іноді просто подивитися людині в очі.
Раджу всім, хто лише починає роботу з ветеранами, не забувайте це робити!