РУЙНІВНИКИ МРІЙ Є СКРІЗЬ, ЛЮДИ. Вони вигулькуватимуть серед друзів, у вашому ліжку та на родинних, хай їм трясця, зустрічах. Від них не втечеш, хоч як не намагайся.
Мій улюблений спосіб упоратися з такими бевзями — просто чітко й голосно відповісти: «Я впевнена, що ти не хотів висловитися так грубо, як у тебе вийшло. [мила посмішка] Дозволь, я перефразую». Вибий у них ґрунт із-під ніг, не намагаючись зникнути. Їхня головна мета — мінімізувати тебе, тож, переводячи це назад на них і привселюдно вказуючи на помилку цілковиту тупість їхніх поглядів, ти не наживеш друзів, але й у лайно не вляпаєшся.
Це дуже важливо: не вляпуватись у лайно.
Однак іноді тобі траплятимуться й доброзичливі руйнівники мрій: ті, хто дійсно про тебе піклується та щиро бажає тобі всього найкращого. Згадай: тато, який вважає, що тобі слід навчатися на юридичному факультеті, а не відкривати власну крамницю канцтоварів, або мама, яка турбується, що ти забиваєш на будь-яку важку роботу, будуючи повітряні замки. Ці руйнівники мрій приємніші на смак, адже принаймні ти знаєш, що вони це роблять із добрими намірами. І все ж, їхні коментарі різатимуть вухо — і дратуватимуть просто до нестями. Але, будь ласка, усвідом ось що: їхня критика не ознака того, що твої ідеї хибні, зазвичай вона означає, що хибне їхнє розуміння. Так само як не слід звертатися до флориста, коли вам потрібно замінити оливу, не варто запитувати в сестри-бухгалтера поради щодо кар’єри фотографа. Це просто не те джерело: Сестра Сара не може дати обґрунтованої поради, бо Сестра Сара ніколи цього не робила. І ЦЕ СЛІД ЗАВЖДИ ВРАХОВУВАТИ. Я розумію, що більшість із нас дуже поважає своїх друзів і рідних, але, як каже прекрасна Брене Браун: «Якщо ви не дістаєте на манежі по дупі, мене не цікавлять ваші відгуки». Крапка.
Відверто кажучи, я ненавиділа це усвідомлення. Ненавиділа, бо після нього здається, що не можеш довіритися людям, яких любиш, коли йдеться про те, про що дбаєш. Я пам’ятаю, як відчувала, що маю оберігати кожен міліметр своїх планів, але насправді не планам моїм потрібен був захист, а моїй упевненості. Бо, #СЕРЙОЗНО: ми віримо іншим людям. Хоч варто нам це робити, хоч ні — їхні насмішки та сарказм пробирають нас до кісток. Їхні коментарі знову й знову повторюються в наших думках. «А якщо вони мають рацію? А якщо я помиляюся?».
Дозволь мені дещо тобі сказати, ніжно обіймаючи тебе за плечі та виходячи разом із тобою на балкон (орендованого) маєтку в стилі Ґетсбі з виглядом на мармуровий басейн із доріжками: їхнє розуміння реальності обмежується їхнім досвідом у ній… А якщо в них немає досвіду в тому, що ти хочеш робити? Їхня думка хибна. (Але неодмінно поклич їх, коли настане час готувати хотдоги.)
Практика не лише допомагає досягти досконалості: вона приносить докази. Ти маєш бути достатньо безстрашна, щоб працювати щодня, працювати без перебоїв та з ясним і захопленим серцем. Ти маєш показувати себе щодня. Маєш вірити, що якщо проїжджати автомобілем по кілометру щодня — зрештою, потрапиш до Каліфорнії. Це проста математика, яку руйнівники мрій люблять ігнорувати:
Робиш по тридцять відтискань на день — стаєш сильнішою.
Довго малюєш аквареллю — стаєш художницею.
Багато разів подаєш руку — за неї звикають триматися.
Хоч би що ти хотіла зробити — можеш досягти цього за допомогою старого доброго ланцюжка «причина — наслідок». Коли йдеться про це, ми любимо говорити красиві слова: «ЦЕ МОЄ ПРИЗНА-А-АЧЕННЯ!», але реальність зовсім не така сяйлива. Нікому не подобається це чути, бо через це ми почуваємося не такими особливими. Це позбавляє нас значущості. Якщо ми просто щодня всаджуємо свою дупу на стілець і працюємо — це наводить на думку, що, можливо, ми зовсім не такі видатні, що, можливо, справжній герой — час.
Але зрештою все залежить не від удачі, а від витримки. Витримки, що допомагає продовжувати, навіть коли «розумно» було б учинити інакше. Ось один лайфхак для тебе: не зупиняйся, навіть коли порозтираєш руки до крові. Ось як я зростила власну впевненість: сідала й писала доти, доки вже неможливо було навести переконливих аргументів, що я не письменниця. Те ж саме стосується й тебе: зроби достатньо спроб — і ти зможеш бути будь-ким. Бо в якусь мить успіх більше не зможе від тебе втікати. Не тоді, коли ти повільно йдеш до нього з кинджалом у руці.