Ми піднімали найвідвертіші теми. Про бізнес і особисте. Говорили про книги та життя, про маркетинг та цифрові формати, гендерність, вдячність, видавничу спільноту та безліч інших тем, озвучували речі, про які не запитують в інтерв’ю. І думаю, ця прозорість – ключовий позитивний індикатор готовності особистостей всередині індустрії до співпраці заради розвитку та популяризації книги в Україні.
Я не змогла втриматися, щоб не зробити рев’ю нашою зустрічі для тих, хто любить читати, цікавиться життям видавництв та не є байдужим до того, у який бік розвивається українське суспільство.
Скажу відразу: години спілкування з читацьким ком’юніті у діджитальному форматі нам не вистачило.
Цікаво, що коли отримала пропозицію щодо ефіру, спочатку автоматично погодилася, перш за все тому, що запросила людина, яку я поважаю. І вже потім, увечері, дочиталася, про що це. І тоді ще раз підтвердила намір участі. Виявилося, що кожного разу в гостях у Анни – саме жінки-видавниці. Я стала ювілейною гостею.
Свої live-нотатки з ефіру для зручності виклала за допомогою головних думок та тематичних блоків, що їх розкривають. Цей жанр дозволяє максимально відтворити "ефект присутності" та наші емоції.
«Є книжки, до яких українське суспільство ще не готове»
Мені імпонує, коли ми торкаємося неприємних питань. Про книги, які не стають популярними, про справжність, про неготовність суспільства до деяких тем. Дійсно, є багато цікавих книг, які ми не видаємо, тому що читачі до них доки не готові. Наприклад, ми видали книгу Рупі Каур "Молоко і мед". Ми одразу розуміли, що ця книга не матиме попиту, але ця книга з категорії "потрібно видати". Але бувало й так, що, коли ми видавали книгу за внутрішнім поривом, бо вважали, що так правильно, і вона досить несподівано «заходила» читачу і мала попит…
Мене бентежить, що іноді слова "ви бізнесмени, маркетологи" звучать як докір на нашу адресу. Дивно було б, якби я сказала - та ні, ну що ви! Ми не такі. Але, з іншого боку, скільки б ми не прораховували, як відповідально не підходили б до вибору літератури, але ніколи не передбачиш – «зайде» книга або ні. Я спілкувалася з масою великих видавців за кордоном і мені, наприклад, досі незрозумілий успіх "50 відтінків сірого".
В кожному видавництві є хіти, є середня маса, а є позиції, які за умов однаково активних способів просування чомусь не приймаються читачем. У нас так само. Проте ми намагаємося, щоб кількість «хітів», переважала.
Досвід моєї співрозмовниці пані Анни підтвердив мою тезу щодо моральної неготовності суспільства до деяких книжок. В ефірі Анна розповіла, як своїм коштом “Артбукс” надрукував 5000 книг про коронавірус. “Така сума зараз в жодному видавництві не зайва, а в маленькому – тим більше, оскільки у нас йде рахунок не на мільйони, а на тисячі”, - підкреслила вона. Це книги, які видавництво поширює з кожним замовленням. Україна взагалі стала першою країною, в якій її вирішили надрукувати, а не просто викласти в онлайн. Цікавість до книги у світі - дійсно велика. У Великій Британії за 2 тижні її завантажили близько 1 млн разів. В Instagram книга мала безліч гарних відгуків. Проте у Facebook-товаристві з'явилися питання до видавців: «чому ви випустили книгу з цієї теми, а не про грип, рак» і так далі? Ці питання поставили команду видавництва у ступор. Бо вони чекали на вдячність, натомість отримали дуже несподівану реакцію.
«Видавництво повинне йти за читачем, чи пропонувати нові теми на «подумати»?
Ми з Анною міркували про те, що таке видавництво - місія або бізнес? Ми виховуємо смак читача або читач виховує нас?
Наприклад, у нас була книга про те, як правильно проживати з тяжкохворими їх останні дні. Тобто - це книга про смерть. Я її прочитала, вважаю, що вона дуже важлива і потрібна людям. Вона не лише про онкохворих, вона торкається будь-яких термінальних стадій. Але ця книга у нас абсолютно не має попиту. І це не питання вартості, справа в тому, що на цю тему в Україні ще не готові говорити. І тут виникає питання: (і на це питання у мене доки немає відповіді) ми як видавці повинні упереджати запити наших читачів або ми як видавці повинні пропонувати нашим читачам різні теми на "подумати", розвивати читача?
Ми дійшли висновку, що із новими незвичними темами читачі зростають. Тож розвиток – наше завдання.
Ми у Vivat визначили свою пропорцію. Близько 10% книг ми друкуємо, бо вважаємо, що в нашому видавництві ці книги мають бути. І ми заздалегідь розуміємо, що вони не принесуть фінансового успіху. І продаємо їх нижче за їхню розрахункову вартість, але нам здається, що ці книги повинні жити. Бізнес видавництва сьогодні влаштований таким чином, що я, як директор, маю можливість погоджувати свої дії з власником і дозволити собі це.
«Зараз – час вдячності»
Торкнулися теми "чітерства". Так, воно існує, і треба привчити себе не реагувати на нього. Я доки в процесі. Якщо озирнутися назад, ми видали 14 млн книг за 7 років. 40 мільйонів людей живе в Україні. Це означає, що практично у кожного третього українця є книга нашого видавництва. Це при тому, що ми не видаємо підручники, не видаємо книги, обов'язкові до купівлі. Абсолютно трейдовий бізнес. Хочеш – купуй, голосуй своєю гривною за книгу, хочеш – не купуй. По суті читач голосує своїми грошима. І мені здається, що видавництво Vivat зробило свій внесок в культуру України, у формування книжкової спільноти. Але, варто обмовитися в інтерв'ю, висловитися якось неоднозначно - і все те, що ти хорошого зробив, вмить нівелюється, роздувається якась така бульба … і мене дуже засмучує бажання деяких людей поширювати негатив.
Моя ж співрозмовниця розповіла, аби уникнути поринання у негатив, вона з самого початку карантину, відчуваючи напруженість у колективі і попереджуючи можливі непорозуміння в родині, де двоє маленьких активних дітей, домовилася з оточуючими про терпимість. Пані Анна каже, що зараз “час вдячності”.
«Видавці – друзі чи конкуренти?»
Говорили і про конкурентів. Ну що. Я була відверта. Я дуже люблю конкурентів. Це абсолютно практична любов. У гонці за лідера ти завжди демонструєш кращий час. Тому чим крутіші наші конкуренти, тим кращими стаємо й ми. Мені подобається спостерігати за розвитком видавництв. Говорю собі, що я б і цю книжку хотіла в себе у видавничому плані мати, і ось цю… І в мене у бібліотеці багато книг, які я купую в інших видавництв, хоча могла б використати своє становище і ще на етапі продажу авторських прав викупити ці права. Тому так, я дуже люблю спілкуватися і дуже вдячна Анні за цей діалог, тому що мені здається, що видавці між собою зовсім не спілкуються і, наскільки я знаю - вона взагалі перша, хто подібне організувала. Це геніальна ідея - створювати таку спільноту всередині видавничого бізнесу, в якому слухачі можуть поспілкуватися, з'ясувати, які проблем можуть бути всередині. І мені хотілося максимально чесно відповідати на її питання, незважаючи на трохи напружуючий фльор прямого ефіру.
Говорили і про те, що мало хто з читачів, коли купує книгу, навіть не знає, від якого вона видавництва. І в Україні видавництво сприймається читачем як посередник між автором та читачем, аніж як законотворець книжкових трендів.
«Книжкові новинки у карантин»
За 2 місяці у Vivat вийшло близько 35 книг, але це не «карантинні» книги як такі. Ми їх здавали у друк на початку лютого і отримали вже під час карантину. У квітні ми не здали жодної книги і тільки зараз – у травні, - плануємо здати в друк вісім.
У свою чергу “Артбукс”, за визначенням самої засновниці, називають “психами”. За квітень вони видали 3 книги, одна з них - вищеназвана книга «Коронавірус». “Знову ж таки, в нас були книги, які мі друкували в Польщі, тому що це co-edition. І ми повинні були їх забрати. І дві книги, які мі сьогодні отримали з друкарні, ми їх чекали - це "Хроніки Вудсфорту" і "Майнкрафт". Ми дуже щасливі, що нам наш син підказав купити ці ліцензії і ми прислухалися. Але іноді це - лотерейний білет”, - підкреслила пані Анна Похлебаєва.
Але абсолютно точно, що із "Майнкрафтом" вони витягнули абсолютно виграшний лотерейний білет. І у карантин ці книги добре продаються.
“Я часто думаю про інші невеликі видавництва, як вони вистоять в цю кризу. У нас хоча б "Майнкрафт" продається. У декого зараз взагалі практично немає продажів. Не можу не думати про це, тому що, повторюся, зараз час взаємопідтримки, терпимості й доброти” - такими роздумами поділилася ведуча ефіру.
«Правила жіночого бізнесу»
Глядачі запитали - чому видавничий бізнес в Україні є жіночим? Але ж чоловіків-видавців чоловіків значно більше. А щодо «правил жіночого видавничого бізнесу» - я їх не знаю. Я не ділю бізнес на жіночий і чоловічий. Мені здається, що жінки спокійніші та конкуренція між нами не настільки яскрава. Моя стратегія - домовлятися, дружити, розповідати щось, ділитися. І мені здається, що це абсолютно правильно. Днями я писала статтю про Маркетинг 4.0., і в цій моделі стрижневими є поняття ком'юніті та колаборації. Це майбутнє бізнесу. Конкурентна стратегія втрачає свій сенс. Для мене дужим важливим став цей ефір. Те, що одна видавниця запросила іншу на бесіду у прямому ефірі. На жаль, зазвичай у нашому суспільстві чоловік чоловіку зі значно більшим задоволенням і бажанням допоможе, ніж жінка жінці.
Не пам'ятаю, де почула, але я згодна з фразою про те, що "тільки жінка з великим серцем і правильним розумним підходом до життя може допомогти своїй подрузі, витягнути її з якоїсь ситуації й поставити її інтереси поперед своїми. У чоловіків, мені здається, це легше відбувається. Мені не дуже подобаються ці гендерні штуки: «жіноча дружба» – «чоловіча дружба». Вже щодо питань з жіночої логіки ми перемогли. Тому я дуже люблю жіночі колаборації, коли жінки можуть спокійно спілкуватися, радитися, допомагати одна одній, і це нормально!
«Біографія – це книга одразу у трьох жанрах»
Я дуже люблю читати біографії. Тому що там відразу три жанри: і художня книга, і бізнес-книга, і біографія. Для мене кумиром є Черчилль, і я, напевно, прочитала все, що тільки можливо, про його життя. В Лондоні я була в його маєтку, листівки собі купила. І коли з'явилася книга Бориса Джонсона, нинішнього прем'єр-міністра Великобританії, "Черчилль", ми одразу ж купили права. Мені здається, книга дуже хороша вийшла.
«Я ніколи не писатиму книгу»
Ніколи в житті! По-перше, попри те, що ми видали неймовірну кількість книг, я зовсім не вмію писати, я дуже рідко пишу навіть пости до власного Facebook. Тільки коли якийсь інсайт і мені треба про це обов'язково розповісти - пишу. І те. Це дуже складно. По-друге, я читаю дуже багато рукописів, ви знаєте, сюжети незавершені… Дивлюся, спочатку у головної героїні двоє дітей, а через 2 сторінки вже четверо, або на початку книги головна героїня – блондинка з блакитними очима, а через декілька сторінок вона вже «поправила своє волосся, темне, як вороняче крило». І все це помічаю, і сама написати вже не зможу.
Я дуже поважаю працю авторів. Автори можуть мені написати о 5 ранку або подзвонити о 12 вечора, і моя родина вже навчилася спокійно до цього відноситься. Я дуже ціную, бережу цю іскру натхнення. І мені здається, це мої місія як людини, як видавця, коли людина взагалі не припускала, що може бути автором, а потім я пропоную їй написати книгу, і тему ми придумуємо разом, і потім виходить книга і вона нескороминуща, немає ситуації, при якій «прочитав, і забув», а її можна поставив на полицю, де вона гідно виглядає і через три роки залишається актуальною... Для того, щоб написати таку книгу, її треба прожити. І я настільки віддана цьому всьому, що я сама - ніколи!
«Альтернативні способи «споживання» книг»
Електронні книжки практично не читаю. Завжди намагаюся купити друкарську версію. Я настільки втомлююся від взаємодії з електронними гаджетами, що ще і книгу електронну читати - для мене це "too much". Аудіокниги я слухаю, і досить багато. Мені хотілося б слухати аудіо і бізнес-літературу, але коли я слухаю, в мене кудись думки йдуть, тому в форматі аудіо я слухаю біографії, життєписи, історичні книги або детективи - під настрій.
«На виставці в Китаї я не могла відірватися від дитячої електронної книги»
Я хотіла б сказати, що дитячої електронної книги на вік 6-7 років не існує. Але коли я була в Китаї, я побачила такі класні енциклопедії, а мене енциклопедії дуже хвилюють, тому що ми видаємо велику кількість енциклопедій. І я бачила в Китаї такий чудовий планшет і там настільки ця книжка інтерактивна: показується картинка з тваринами, дитина обирає одну з них, потім обирає, що ця тварина може робити, де водиться, і так далі - питання за питанням. І все це у вигляді гри. Я стала і близько години замість того, щоб ходити виставкою, спілкуватися, а виставка – це важливий бізнес-інструмент, я стояла, а маленькі китайські діти стояли біля мене. Не знаю, як діти, але я була в захваті.
«Раніше ніколи не замислювалася про гендерну нерівність та про те, який це жах»
Минулого року я у складі делегації відвідала офіс ООН. Я дуже багато дізналася про гендерну нерівність і зрозуміла, що ніколи навіть не замислювалася про те, який це жах. Я зараз не згадаю, з якої саме африканської країни була одна з учасниць делегації, але вона розповідала страшні речі. Виявляється, що жінки в цій країні не можуть їздити в громадському транспорті, тому що там дуже низький прохід, і коли жінка нахиляється, щоб увійти, вона може бути зґвалтована! Це жахливо! Я дуже багато дізналася про домашнє насильство. Це для мене були немов двері до незнайомої кімнати, яку я несподівано відкрила. Я тоді вперше побачила, як жінки можуть об'єднуватися, наскільки вони розумні, тямущі, наскільки вони прогресивні. Це дивовижний досвід. І я дуже задоволена тим фактом, що мені пощастило побувати у складі тієї делегації.
«Сімейні читання на карантині»
Карантин – це час на себе та на сім’ю. Це однозначно час читати. Для дітей хочу порекомендувати книгу "Програмування для дітей". Тут і про те, як зробити сайт, і як спроектувати гру, і як писати програму. Вона досить повна, там все покроково розписано, вона у нас в хітах.
Мамам – свою улюблену авторку Людмилу Петрановську. "Таємна опора", "Якщо з дитиною важко", тому що кожна мама стикається з такою проблемою. І ще одна книга Людмили Петрановської, до речі, дуже шкода, що відмінений "Книжковий арсенал", тому що ми домовилися з Людмилою про її приїзд, а це було не зовсім легко, так ось ще одна її книга - "Що робити, якщо". Зараз прекрасний час проговорити, змоделювати з дітьми заздалегідь якусь небажану ситуацію та окреслити норми поведінки дитини.