Мій основний інтерес, як співзасновниці small press, полягав у тому, щоб зрозуміти, яким чином малі видавництва за кордоном будують свою діяльність. Бо часто саме вони виступають активними агентами у культурному ландшафті, не лише друкуючи книжки, а й займаючись паралельно освітніми та активістськими проектами.
Діяльність малого видавництва в Україні досить ізольована — і глобально, і в самій країні. Книжкові презентації, освітні курси, вечірки та зустрічі — лише різні спроби, щоб виходити з цієї ізоляції хоча б тимчасово. Вони привертають увагу до автора та його ідей, уможливлюють встановлення зв’язків та передумовлюють появу нових проектів. З початком пандемії проведення подібних заходів стало неможливим, тож стан відділенності посилився ще більше. Увага до книжок суттєво впала, а історія з урізанням бюджету на культуру в цих умовах геть демотивувала. Втім, у найбільш критичні моменти спільнота показує, що зібравшись разом, ми можемо заявити про себе, висловити свою позицію та захищати її. З останніх прикладів, якому не завадив карантин — онлайн-мітинг проти вищезгаданого скорочення бюджету та збір підписів, до якого долучились не тільки діячі культури та представники креативних індустрій.
Повертаючись до книжкових ринків у Великій Британії та Нідерландах треба сказати, що вочевидь у цих країнах культура читання, кількість самих читачів, їх купівельна спроможність та вся книжкова інфраструктура дуже розвинені. Моїм здивуванням стало те, що іноземні малі видавництва мають з українськими багато спільного. У штаті теж працює 2-3 людини, а інші — на фрілансі, ЗМІ переважно ігнорують новинки через нішевість літератури, а самі видавці перебувають у перманентному пошуку фінансування, бо кількість проданих книжок покриває хіба що оренду офісу.
“Я відчуваю, що наше видавництво живе у бульбашці!”, — ділиться Астрід Востерманс, видавчиня Valiz (Амстердам), одного з найбільш прогресивних видавництв у полі осмислення сучасної культури, суспільства та міста. Видавництво на постійній основі проводить дискусії та лекції, має широку мережу дистрибуції, бере участь щороку у 20 книжкових ярмарках від Лос-Анджелеса до Мельбурну. “Ми майже ніколи не окуповуємо наші поїздки продажем книжок на стенді”, — продовжує Астрід, — “Але ми їздимо для того, щоб знайомитись з нашими читачами, будувати спільноту”. У цьому випадку йдеться про міжнародні аудиторії, для яких видавництво стає місцем зустрічі та точкою перетину. Так формування кола читачів проявляє себе, так би мовити, на макрорівні.
У той самий час Valiz працює зі спільнотою й більш локально. В один із вечорів під час мого стажування в офісі видавництва відбувся 4-х годинний захід для так званих Bookmarks. Bookmarks — це вмотивовані фанати Valiz, які раз на три місяці приїжджають з різних міст в Амстердам на зустрічі з командою. До кожної зустрічі видавці ретельно готуються: друкують список питань, запрошують когось зі своїх авторів, розповідають про свої плани та про книговидавництво в цілому. Всі сидять за круглим столом та обговорюють новини книжкового світу, а також що відбулось з Valiz з моменту останньої зустрічі: хтось домовився про дистрибуцію книжок у інді-магазині Роттердаму, когось видавці відрядили на ярмарку в Мадрид. Після цього засновниця Valiz приносить на той самий стіл величезну каструлю шпинатного супу і починається неформальна частина вечора.
Ще один приклад — мале видавництво Peiren з Лондона. Видавці самостійно влаштовують конкурс для перекладачів, зміцнюючи фахове середовище, а також з кожної проданої книжки віддають по 50 пенні на організацію мистецьких подій для інтеграції жінок-біженок у суспільство. Крім цього, видавництво має 1000 гарантованих підписників, що на рік передплачують усі книжкові новинки та мають ексклюзивний доступ до читацького клубу та текстових матеріалів онлайн. Відповідальні підписники знають, що своїм вкладом вони забезпечують сталість роботи видавництва, підтримують інноваційну літературу та беруть участь у соціальному активізмі.
Про що це усе? Чи не про здоровий обмін, відчуття причетності до справи, в яку віриш, увагу до деталей, а тому й піклування? Чи не про самих людей, які підтримують своїм ентузіазмом усі ці тисячі великих і малих справ у культурі, роблячи їх живими, значущими, рушійними?
З цими питаннями та отриманим досвідом ми зараз працюємо у IST Publishing. Протягом останніх трьох років ми переконались, що без спільноти та людей, що інвестують свій емоційний, часовий та фінансовий ресурс у появу інтелектуального нон-фікшену, ми б занадто далеко не просунулись. Досвід іноземних колег це підтверджує.
З початком кризи нас добряче розхитало. Ми оперативно почали вигадувати нові бізнес-моделі, взялися до написання маркетингових планів. А потім одного разу зідзвонились по скайпу і зрозуміли, що лише наші соціальні зв'язки з іншими завжди були і є тим буфером, що дозволяє не зійти зі шляху. Десь у той момент і виникла ідея Клубу книжкових амбасадорів.
Цей Клуб для тих, хто прагне дізнатись більше про життя малих видавництв та стати частиною спільноти, долучитись до її розбудови. Ми хотіли б створити умови для того, щоб учасники відчули себе причетним до видавничої справи та мали можливість познайомитись з представниками книжкового ринку. Учасник може вільно покинути Клуб, однак ми налаштовані на створення довгострокових стосунків, бо відчуваємо їх брак у часи прекарності, що необережно наклались на часи пандемії.
Сьогодні історія з Клубом видається нам доречною як ніколи. Адже сама ідея працює як символ того, що ми продовжуємо рух, хоч і правила було змінено.