Особливо жалюгідно виглядає, коли керівники одних відомств (і я маю на увазі не Мінфін!) починають «порпатись» у видатках інших галузей, давати їм оцінку, карати і милувати.
Що Мінфін під час секвестру бюджету НЕ вміє запропонувати: зменшити відсоток на фінансування партій; не класти на лопатки місцеве самоврядування фактично скасувавши місцеві податки і пам’ятаючи, що на утриманні громад серед всього іншого – бібліотекарі, викладачі мистецьких шкіл, працівники театрів, музеїв, філармоній; зважити, що це те місцеве самоврядування, яке зараз один на один готується до викликів через пандемію і економічну кризу; врахувати уже взяті фінансові зобов’язання багатьох інституцій. Оце фіскали не вміють. А що вміють? Обрізати практично все!
Що мав би зробити Мінфін «здорової людини»? Звернутись до Мінкультмолодьспорт (чи Мінкультінфо і Мінмолодьспорт, чи лихий його знає, як воно там зараз) та МЗС і попросити колег переглянути бюджети видатків самостійно. Професійність, відповідальність і здоровий глузд усіх учасників процесу мають братись за замовчуванням, бо тут зарита довіра, співдія і професійність. Абсолютно переконана, що керівництво і Міністерств, і УКФ, і УІК, і Українського інституту свідомі викликів і в стані раціонально запропонувати перерозподіл. Але ж ні! Просто і тупо під ніж все! Залишити тільки зарплату і комунальні послуги! Але ці інституції створювались не для працевлаштування їх працівників, не для галочки, а для підтримки цілих галузей і сфер, які стагнували з часів СРСР.
Український культурний фонд не створює культурного продукту, але УКФ провів добір проектів, визначив ті, які будуть реалізовані по всій Україні, бо «проекти» – це не міражі, а живі люди, долучені до їх реалізації; це їх гонорари, податки, які вони сплачують; це залучені до виконання партнери. Український інститут книги через свої проекти підтримує видавців, бібліотечних працівників, перекладачів, письменників, працівників інших креативних індустрій. Переоцінити важливість для іміджу країни потужного і надпрофесійного старту Українського інституту складно. Усі ці установи не тільки каталізують сегмент творчих і супутніх професій, створюють передумови для інституційної спроможності досить ослабленої сфери культури, а й дають елементарну можливість заробити тисячам або й десяткам тисяч людей в Україні, ще й створити додану вартість (про «смисли» і «цінності» вже хто тільки не писав).
У креативних індустріях і культурних інституціях працюють люди, які теж хочуть їсти, платити за житло, лікуватись, і їм теж слід робити висновки. Де ваші «творчі спілки» зараз? Де ваші продані і перепродані профспілки? Де підтримка «широкими верствами трудового народу»? Де відповідь на це одвічне питання, яке я завжди ставлю: «Хто заплаче, коли вас «закриють»? Де розуміння тих «широких верств», що їх сусід зайнятий у масовці в кіно, чи озвучує мультик, чи монтує на сцені реквізит, звук, світло, проектує одяг для вистави, стоїть на риштуванні, реставруючи замок, чи працює у друкарні?
Це результат того, що ми не збудували мережі залучених, результат «міжсобойчика» та «елітарності», другий бік медалі «свій до свого по своє». І це треба змінювати вже вчора.
Уряди європейських держав створюють фонди для допомоги самозайнятим митцям, підприємцям зі сфери творчості та культурним інституціям, і ми захоплено про це читаємо. Але є одне але: скільки фрілансерів є у нас офіційно зареєстрованими? Як можна хоча б спробувати їм офіційно допомогти, якщо за них самих їх ніхто не «оформить», ніяка «держава»? Скільком дизайнерам одягу, керамістам, склодувам, вишивальникам, співакам, перекладачам чи письменникам ви можете перерахувати кошти на офіційний рахунок, з якого сплачуються податки? Це теж виклик, на який треба шукати відповіді разом, а не кивати на завжди не таку і не ту владу, бо політики змінюються, але політика має бути тяглою, зрозумілою для всіх і егалітарною.
Сподіваюсь, що це той час, коли усі представники культурної сфери – і масової, і високої – зрозуміють ще одне: демонстративна лояльність до влади, оці загравання, пролобійовані за державний (людський) кошт фестивальчики, концертики за кеш під час усіх виборів, чолобитні, відмивання мізерних бюджетних грошей через «спілки» чи ГОшки на безсенсовні «капусники», навіть безкоштовна торгівля лицем – одна з причин саме такого, як сьогодні, ставлення «влади» до усієї сфери. Ви робите культуру такою ж номенклатурною і кон’юнктурною, як партапарат. Світові зірки теж проявляють свою політичну і громадянську позицію, вільно висловлюються, демонструють прихильність до тих чи інших партій чи політиків, але неможливо уявити, що вони виступають на «підтанцьовках» у політиків і беруть за це гонорар, бо це, як мінімум, принизливо.
Погоджуюсь з думкою, що такого масштабу кризи дають можливість посилювати адміністративну вертикаль, централізувати владу, віддавати на відкуп олігархам цілі території, вводячи фактично паралельне управління, і згортати демократію.
Сподіваюсь, що культуру цей «стрес» тільки освіжить і посилить. Вірю, що ті, хто переживуть, стануть власне ланцюговими псами тої нещасної демократії. Культура має провокувати суспільство на думання, а владу тримати за барки, а не просити і улещувати. Тільки для цього треба самоочиститися. А їсти хочуть усі. Так.