Країна, що вгору йде

В незалежне плавання український корабель вирушав із повними трюмами надій на краще майбуття. Поважне підґрунтя тих надій становила, зокрема, та обставина, що молода держава була не якоюсь там «банановою республікою», а 7-мою індустріальною потугою світу, здатною виробляти практично всі види промислової продукції. Якість цієї продукції, економічна доцільність та екологічні наслідки її виробництва на українській землі, перспективи окремих підприємств за ринкових умов викликали нераз поважні сумніви, проте розв’язання цих проблем бачилося на шляху вдосконалення, й аж ніяк не тотального руйнування.

Фото: mvdlnr.ru

Але Україна обрала саме цей другий шлях! Промислове виробництво скоротилося в рази, тисячі заводів і фабрик припинили своє існування, трудові колективи розпалися. Держава, яка ще вчора контролювала кожний витрачений підприємствами карбованець і кожну закручену гайку, тепер робила вигляд, що всі ці процеси жодною мірою її не стосуються. Нікого не турбував той парадокс, що вчорашні «червоні директори», парторги й комсорги підозріло швидко й успішно знайшли себе в «ринкових» умовах, натомість висококваліфіковані верстатники, ливарники, гальваніки, термісти, інженери й конструктори враз опинилися без праці та засобів існування.

Цей безприкладний стрибок технологічно розвинутої нації у «третій світ» лишився майже непоміченим і не продискутованим у публічному просторі. Втім, адепти деіндустріалізації диспонували принаймні одним «залізним» аргументом. Полягав він у тому, що перенесення виробничих потужностей в Китай або інші країни Східної Азії перетворилося на світовий тренд. Якщо Європа, США, ба навіть такий наднадійний форпост модерної індустріалізації, як Японія позбулися значної частини свого промислового потенціалу, то що здатна була протиставити цій тенденції ринково недосвідчена, обтяжена пострадянськими хворобами українська господарка? На які взірці могла вона орієнтуватися в прагненні зберегти свій звичний господарський профіль?

Направду не є численними приклади країн, які вже за постіндустріальної доби спроміглися піднести свій добробут на шляху промислового розвитку, протиставляючись нестримній експансії східноазійських виробників. Але такі приклади існують! Причому деяким із новітніх індустріальних націй починати свій розбіг довелося з куди більш низького старту, ніж українцям.

Що ми знаємо про мексиканську господарку: агава, текіла, сомбреро? Хоча названі продукти продовжують виготовлятися на мексиканській землі, імідж країни на світових ринках вони давно вже не визначають. Натомість 30% мексиканського експорту нині становлять вироби електронної промисловості!

Років зо 30 тому мексиканська електроніка була представлена нечисленними, переважно складальними підприємствами, діяльність яких майже не позначалися на господарському профілі країн. Мексика мала тоді вкрай слабкі стартові умови для змагання з такими визнаними виробниками електронних приладів, як японці, корейці, американці тощо. Натомість Україна пишалася потужними підприємствами цієї галузі на кшталт львівського «Електрона» та володіла значним кадровим потенціалом, хоча якість використання того й другого викликала численні критичні зауваження.

Фото: надано Володимиром Вітковським

Протягом наступних років українці натхненно різали на брухт свої верстати й складальні конвеєри, після чого мусили розповзатися по сільських обійстях, базарних ятках і заробітчанських засвітах. Політики та адміністратори уникали коментарів із цього приводу, або ж натякали, що змагатися з японцями й корейцями нам не до снаги. Галузь сторазово (!) скоротила обсяги й нині представлена низкою переважно «відкруткових» виробництв, де українські робітники прикручують до імпортних корпусів імпортні ж кінескопи абощо.

Тим часом біля підніжжя Попокатепетля* відбувалися цілком протилежні процеси! Не злякавшись японців та корейців, мексиканці монтували обладнання, школили кадри, наполегливо шукали собі місце під сонцем світового ринку і... Нащадки майя й ацтеків вже півтора десятиліття втримують світову першість з виробництва телевізійної техніки! Певний час вони також були лідерами з комп’ютерів та стільникових пристроїв, але згодом «відкотилися» на третє місце по цих позиціях.

Коли автобус під’їздить до Пуебли, очікуєш зустрічі з величними католицькими соборами, вибагливою архітектурою середмістя, шедеврами народної творчості й численними пам’ятками старовинного міста, біля мурів якого мужні мексиканці дали чосу французьким воякам**. Пуебла не обманює цих очікувань, однак на в’їзді до неї першими кидаються у вічі все ж заводські корпуси. Німецький Volkswagen не лише повністю переніс сюди виробництво своїх славнозвісних автівок, а й дав життя цілому індустріальному кластеру підприємств-виробників деталей та комплектуючих. Знайомий автора цих рядків, дізнавшись про це лише саркастично всміхнувся – німці мовляв знайшли собі дешеві робочі руки, чим же тут пишатися спадкоємцям Хуареса й Панчо Вільї? Однак сучасний «жучок» на 70% складається з компонентів, не лише виготовлених, але й спроектованих самими мексиканцями!

Тут-таки в Пуеблі мають свої осідки Audi та Peugeot. А загалом нині важко назвати знаного в світі автовиробника, який ще не створив потужного виробничого представництва на мексиканських теренах. Суто національні компанії теж продукують якнайширшу гаму колісної продукції, від трейлерів до спорткарів, сертифікованої за світовими стандартами якості.

Фото: надано Володимиром Вітковським

На підйомі перебуває аерокосмічна галузь, зокрема гелікоптеро- та двигунобудування. Найпотужніші в світі нафтохімічні комбінати теж «прописані» на мексиканській землі. Країна є третьою світовою потугою з виробництва цементу, батьківщиною найбільших операторів на ринках харчових продуктів та алкогольних напоїв. До слова, Мексика продукує також значну кількість високотехнологічного озброєння, й при тому не є членом жодних проросійських політичних угруповань.

Стереотипи мають велику владу над людською свідомістю. Дотепер чимало українців сприймають Мексику як країну «третього світу»; джерело постачання американського ринку дешевою, нераз нелегальною робочою силою. Таке сприйняття не сприяє інтересові до осмислення мексиканського досвіду, але спробуймо-но подивитися на це дещо глибше. Так, Мексика залишається державою «третього світу», проте належить до його «еліти». В 2013-му душовий ВВП становив, відповідно, $10.307 в Мексиці й $3.900 в Україні, причому країна ацтеків стало збільшує свою перевагу. Так, чимало мексиканців і нині шукають працю по той бік Ріо-Гранде – донедавна їх батьківщина була одним зі світових лідерів не лише з телевізорно-автобусного виробництва, а й за темпами приросту населення. При тому в Мексиці перекази з-за кордону становлять трохи більше 2% ВВП, а в Україні – близько 8%, що навряд чи пояснюється надвисокими заробітками українських заробітчан. То чи є для нас корисним досвід мексиканців і чи варто взоруватися на їхній приклад?

Мексика вміло скористалася з ситуації, коли заможні країни згортають виробництво матеріальних благ, аж ніяк не скорочуючи їх споживання. Підписавши колективні та двосторонні угоди про вільну торгівлю з багатьма державами світу, вона перетворилася на державу з однією з найбільш відкритих економік, при тому майже не скоротивши традиційно великі обсяги соціальних зобов’язань – завоювання революції 1910-1917 рр. Лише між 1991-м і 2003-м роками сталося чотириразове (!) збільшення мексиканської зовнішньої торгівлі. Мексика обігнала Німеччину й навіть США за випуском інженерів з дипломами міжнародного зразка, при тому що вартість розробок і виробництва залишається тут відносно низькою.

Індустріальний злет країни ацтеків являє наочний приклад того, чим могла би – й то з набагато меншими зусиллями! – стати незалежна Україна, якби не пофігізм її еліт і, треба визнати, значної частини інтелектуалів та середнього класу. Обіцяним Краєм для світових брендів ледь не в усіх галузях виробництва, електронною метрополією, осідком інженерно-конструкторської думки… Й якби в такій країні з’явилися раптом ввічливі зелені чоловічки, то, певна річ, лідери Заходу не гаяли б довгі місяці на намагання «зрозуміти Путіна». Вони б зрозуміли все миттєво – й одразу надіслали всі досягнення своєї оборонної галузі для захисту власних багатомільярдних інвестицій, а відтак і самих українців.

* Попокатепетль – вулкан, друга за висотою гора Мексики (5426 м.), яку добре видно з основних промислових центрів цієї країни.

** “5 de Mayo”, дата історичної битви (1862 р.) вважається одним із головних національних свят.

Володимир Вітковський Володимир Вітковський , Інспектор з охорони довкілля
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter