Народ, відомий світові як пуерторіканці сам себе іменує ще й другою, індіанського походження назвою «борікуа» (варіанти її вимови можуть різнитися). Одного разу ми з приятелями розважали над тим, як слід розуміти офіційний статус острівної країни – «Free Associated State of Puerto Rico». Дійшли висновку, що… невідомо як, оскільки в сучасному світі нема інших територій зі схожим статусом, та й міжнародне право не подає тлумачення терміну «держава, вільно асоційована з іншою державою». Зазвичай у випадках приєднання нової території до певної країни законодавство останньої повністю поширюється на цю територію – у ситуації з Пуерто-Ріко таке поширення виявилося неповним і ніби не остаточним.
Нагадаємо, що після швидкоплинної американо-іспанської війни 1898 р. «трофеями» США виявилися іспанські колонії Філіппіни, Куба й Пуерто-Ріко. Імперія долара, яка щойно входила в зеніт своєї могутності плекала плани інкорпорації всіх трьох країн, однак із Кубою та Філіппінами в дядька Сема зрештою не склалося, а ось Пуерто-Ріко так-сяк удалося приборкати. Можливо завдяки тому, що на густонаселеному маленькому острові не було умов для розгортання партизанського руху… В 1952-му країна дістала статус добровільно приєднаної до США, в якому перебуває дотепер. З Великою Америкою вона має спільні громадянство, валюту й оборону, однак решту питань регулює спеціальний Акт про взаємні стосунки («Puerto Rico Federal Relations Act of 1950») й Конституція США поширюється на острів лише частково. Зовнішнім виразом самостійної суб’єктності Пуерто-Ріко є, приміром, та обставина, що на спортивних змаганнях він представлений власними національними збірними.
Втім, соціально-економічні та культурні реалії окреслюють осібність Пуерто-Ріко набагато виразніше, ніж правовий статус. Так, за рівнем економічного розвитку острів перебуває «посередині» між найбагатшими країнами Латинської Америки й найбіднішими штатами США. Явно виламуються за рамки американських «стандартів» пуерто-ріканські корупція, кумівство, казнокрадство, злочинність. Далекою від американської є й традиційна ментальність острів’ян, яким притаманні видима безтурботність, легке недбальство, схильність відкладати справи на завтра-післязавтра тощо. Та й у культурному відношенні країна безперечно належить до латиноамериканської спільноти, всередині якої є особливо близькою за своїми традиціями до Куби й Домініканської Республіки.
Осібність пуерторіканців дається взнаки не лише на терені їхньої маленької країни, але й у США, де мешкає не менше «борікуа», ніж на історичній батьківщині. Місця компактного поселення острів’ян тут видно, як мовиться, неозброєним оком: ресторани в таких районах пропонують специфічні страви, з усіх усюд лунає національна музика (нераз явно в позаурочний час), в громадських місцях збираються групи людей для спілкування, співу й танців. І, звісно, повінь пуерто-ріканських прапорів і прапорців – на кашкетах, автівках, у вікнах осель тощо. Пуерто-ріканське походження мають не лише чимало знаних правників, політиків, митців, спортсменів, а й, приміром, танцюрист Орландо Паган, художній керівник нью-йоркського українського (!) ансамблю «Сизокрилі».
Неврегульований статус Пуерто-Ріко створює чимало проблем, тому цим питанням активно займаються на самому острові, у Вашингтоні й навіть в ООН. Рух за повну незалежність країни нині тішиться підтримкою не більше ніж 3-4% борікуа, дарма що має давню й нераз бурхливу історію та диспонує пантеоном героїв та мучеників. Довший час ідея повноцінного входження острівної держави до складу США мала ненабагато більше прихильників, однак референдуми 2012-го й 2017-го рр. засвідчили нібито кількісне переважання останніх. Утім, сама метрополія, як виглядає, не сильно прагне прирости 51-м штатом – уже в «частково приєднаному» стані острів обходиться їй недешево й загроза перетворення його на щось таке для Сполучених Штатів, чим стала Греція для ЄС виглядає доволі реальною.
Додаткові проблеми спроможна породити та обставина, що це був би перший штат із однорідною більшістю неангломовного населення – приміром, довелося б шукати непростий компроміс між прагненням острів’ян здобувати освіту іспанською мовою й федеральними законами, за якими ліцензовані освітні послуги можуть надаватися лише англійською. Й, зрештою, за Пуерто-Ріко закріпилася сумнівна «слава» невичерпного джерела розмаїтих проблем та збурень. Ось останнє з них, яке деякі гострослови устигли вже охрестити Телеграмгейтом.
8 липня ц. р. стався витік інформації з групового чату в Телеграмі, де губернатор острова Рікардо Россельйо спілкувався з колегами. Опубліковані скріншоти чату містили вульгарні та гомофобні висловлювання на адресу низки політиків, елітаріїв та журналістів, зокрема колишнього спікера міської ради Нью-Йорку Мелісси Марк-Віверіто, охарактеризованої міцним іспанським слівцем зі значенням «повія». Також були висловлені бездоказові звинувачення деяких бізнесовців у підозріло «дружніх стосунках» із владними структурами.
Прямо скажемо, присутні в тих висловлюваннях вульгарності не вражають на тлі лексики, повсякденно використовуваної українськими політиками та «трудівниками пера», а в порівнянні, приміром, із тими виразами, якими оперує у соціальних мережах щойно прибулий політемігрант А. Портнов (плюс неприховані погрози фізичної розправи, чого й близько не було в пуерто-ріканського достойника) одкровення п. Россельйо взагалі можуть видатися теревенями шляхетної панянки… Однак перед Андрієм Володимировичем стелиться хрещатим барвінком ректорат столичного «універу», українські суди наввипередки задовольняють його «хотєлки», а в колах правлячої партії дехто планує працевлаштувати цього товариша очільником ГПУ. Натомість до губернатора тропічного острова Фортуна виявилася куди менш прихильною.
Для початку сеньйор Рікардо мусив перервати свою французьку відпустку, повернутися в офіс та провести прес-конференцію з визнанням автентичності своїх висловів, «щиросердними» вибаченнями й посиланнями на перевтому внаслідок 18-годинної праці без перепочинку. Дехто виявив готовність задовольнитися цими вибаченнями, однак низка впливових осіб усе ж зажадали відставки губернатора. 17 липня протести в столиці острова Сан-Хуані зібрали близько 500 тис. учасників (Майдан відпочиває… й то в несповна 4-мільйонній країні!). Потужне цунамі підтримки цих протестів прокотилося цілим світом, накривши собою ледь не всі значніші англо- та іспаномовні міста, а також Амстердам, Стокгольм, Париж, Відень і навіть маленьку Словенію. 24 липня законодавча асамблея острова оголосила про початок процедури імпічменту, після чого сам герой скандалу був змушений таки написати заяву на звільнення.
«Дивні діла Твої, Господи!» так і хочеться сказати з цього приводу. Брутальні, але зрештою суто словесні ескапади провінційного можновладця викликають в людей куди більш масову реакцію, ніж, приміром, агресія, війна та смерть тисяч людей в Україні. Але з другого боку… Як реагували українці, приміром, на Другу конголезьку війну, яка забрала 5 млн людських життів? А ніяк! І ще одне: лише на чистій сорочці добре видно окремі порошинки – на засаленій робі не помічають нераз і великої масної плями. Нації, звиклій до тотальної корупції, «підкилимного» правосуддя, нелегальних бурштинових копанок і рейдерських загарбань справді важко зрозуміти таке бурхливе несприйняття «простої» неперебірливості посадовця у висловлюваннях. Для неї це сюжет із іншого світу, до якого Україна вперто залишається непричетною – попри томос, «безвіз», ба навіть конституційно закріплений курс на НАТО та ЄС.