Вказаний проект пропонує надати ВРУ можливість протягом першої сесії поточного скликання прийняти одне рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт усіх депутатів поточного скликання. Тобто «на майбутнє», без будь-яких для цього підстав і незалежно від того порушив хтось з них закон, чи ні. Що ж, це дійсно по-новому, але чи по-розумному? Відповідь напрошується очевидна.
Напевно, автори цього законопроекту подумали: навіщо розглядати питання про зняття недоторканності щодо кожного депутата окремо? Довго і не цікаво. Мовляв, всі вони і так вже винні без будь-яких доказів. І, якщо кримінального провадження щодо того чи іншого депутата немає, то це справа тимчасова, все можна виправити. А про те, що такі зміни суперечать Конституції і рішенням Конституційного Суду – автори подумати забули.
То я їм нагадаю, що відповідно до статті 80 Основного Закону народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Їх не можуть без згоди Верховної Ради притягнути до кримінальної відповідальності, затримати чи заарештувати.
Вказані норми Конституції отримали свою подальшу деталізацію в рішеннях Конституційного Суду. Зокрема, в рішенні №9-рп/99 від 27 жовтня 1999 р. КСУ зазначив, що депутатська недоторканність поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.
В іншому своєму рішенні від 26 червня 2003 року № 12-рп/2003 Конституційний Суд дійшов до висновку, що «депутатська недоторканність є елементом статусу народного депутата України і конституційною гарантією, яка спрямована на створення належних умов для безперешкодного та ефективного здійснення ним депутатської діяльності (депутатських повноважень). Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер. Її мета – не тільки убезпечити народного депутата України від незаконного втручання в його депутатську діяльність, а й сприяти належному функціонуванню парламенту».
Саме для виконання цієї функції в Регламенті Верховної Ради України і передбачена спеціальна процедура надання парламентом згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народних депутатів, яка передбачає розгляд цього питання спершу в профільному комітеті, а потім на засіданні ВРУ.
При цьому, чинний порядок надання ВРУ такої згоди повністю гарантує право особи на захист, що включає можливість захищати себе - як самостійно, так і за участі адвоката на всіх стадіях вирішення цього питання.
Окрім цього, постанова парламенту про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, арешт чи затримання народного депутата, яка приймається відповідно до чинного законодавства, є персоніфікованою. Тобто, в ній чітко вказано щодо кого саме вона прийнята, суб’єкт внесення відповідного подання і зазначається номер кримінального провадження, для розслідування якого потрібно надати таку згоду. Натомість, у разі прийняття запропонованих «великими реформаторами» змін – згода буде надаватися щодо всіх депутатів, без будь-якої конкретизації і вказівки на підстави, які зумовили необхідність прийняття такого рішення.
Якщо такі норми приймуть і почнуть застосовувати, то будь-який депутат, згоду на притягнення до кримінальної відповідальності якого нададуть на підставі однієї загальної постанови ВРУ, зможе оскаржити своє затримання чи арешт в суді. Як наслідок - отримає можливість уникнути відповідальності, навіть якщо і справді заслуговував найсуворішого покарання.
Окрім цього, відповідно до норм законопроекту, Верховна Рада лише «може», але не «зобов’язана», приймати постанову про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт усіх депутатів поточного скликання. Це означає, що її може і не бути, а тому коефіцієнт корисної дії від таких змін дорівнюватиме нулю.
За подібною логікою можна було б вже прийняти і закон про те, що всі громадяни України винні і мають, до прикладу, сплатити державі штраф, а вже потім правоохоронні органи почнуть досліджувати, чи справді були для цього підстави. А стаття 63 Конституції України, яка гарантує кожному презумпцію невинуватості, взагалі зайва в Основному Законі.
Нісенітниця?! Звичайно, що так. Адже в Конституції України немає неважливих норм! А тому порушувати будь-яку з них (чи то ту, яка стосується прав громадян, чи ту, яка регулює діяльність Верховної Ради) недопустимо.
Якщо потрібно прийняти рішення про скасування депутатської недоторканості, то відповідні зміни варто внести до ст. 80 Конституції України. Тільки в такому разі все буде правильно і законно. Не потрібно шукати в цьому питанні обхідних шляхів.
І на завершення. Протягом останнього часу Верховна Рада розглянула кілька подань Генерального прокурора щодо надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народних депутатів. В більшості випадків таку згоду надали. Варто зауважити, що час йде, а обвинувальних, чи виправдувальних вироків щодо народних депутатів українці так і не побачили.
Тому, шановні, не норми Конституції України про депутатську недоторканість є ключовою проблемою у відсутності покарань для народних депутатів, а бездіяльність правоохоронних органів, які зобов’язані зібрати якісну доказову базу, завершити досудові розслідування і передати матеріали до суду.
Отож, перед тим як проголошувати чергове законодавче ноу-хау, варто думати не про кількістю лайків в соцмережах, а, насамперед, про його якість, реалістичність і користь для держави.