Це ж яким недолугим державником треба бути, щоб за тридцять років незалежної від кремлівської влади історії не спромогтися:
- по-перше, реформувати мережу закладів для старшої ланки як незалежну від 9-річки за наступної кількості випускників 11-х класів (див. таблицю);
- по-друге, відчути сором/страх за те, що третину століття поспіль середній бал ЗНО у тих, на кого витрачаються кошти платників податків є таким плачевно низьким (див. таблицю);
- по-третє, мати транспортну інфраструктуру та шкільні автобуси хоча б на рівні країн Африки (див. фото та згадку одного з учнів, якому випало у свій час там у побувати)?
Таблиця значень середнього балу ЗНО обласних центрів за результатами ЗНО - 2020
Про мережу закладів освіти для старшокласників
У 14 з 22-х обласних центрів кількість випускників 11-х класів від 2-х до 4-х тисяч. Якщо врахувати, що там стільки ж було учнів 10-х класів, то це від 4-х до 8-ми тисяч.
У країнах Африки, які ще не так давно були не набагато краще розвинуті у соціальній площині ніж Україна кількість учнів профільного (академічного/професійного) ліцею - плюс/мінус одна тисяча.
Просто нашій владі тільки й треба було, що організувати:
- в обласному центрі всього-то 4 – 8 (не мова про міста-мільйонники, бо там з цим ще простіше) профільних ліцеїв ( 2/4 академічного та 2/4 професійного освітнього спрямування);
- у сільському районі один академічний та один професійний ліцей більш-менш сучасного формату (хоча б як в Африці).
Щоправда може причиною є не стільки організаторська неспроможність очільників місцевих органів влади, як скоріше їхня пряма антидержавницька, щодо розвитку України у бік сучасної європейської держави, орієнтація? Бо ж демократія західного зразка і місцевий/відомчий неофеодалізм – це несумісні цінності?
Про рівень підготовки випускників школами І-ІІІ ступеня
Зрозуміло, що цифри у таблиці показують рейтингові бали, але при цьому:
- наприклад, 130 рейтингових балів витікають з такого обсягу правильно виконаних завдань, за який учень у школі за чесного, тобто без списування, виконання мав би – 6 балів за 12-бальною шкалою, а у ній 3 бали означають, що учень знає про що йде мова, але нічого з того виконати правильно не вміє, 4 – 6 балів є індикатор деяких простих вмінь у сегменті академічно орієнтованої навчальної програми.. При цьому у нас досі на ЗНО працює можливість до «сліпого вгадування»;
- ті ж «середні» 130 балів складають всього лише 29% правильно виконання від усього завдання у той час, коли у закордонних системах профільної освіти (завдання помітно складніші ніж у нас) 50% правильного виконання є лише прохідною межею (у нас цього року вона, наприклад, для математики – 14%).
Про підвезення учнів до освітніх закладів
Є більш ніж зрозумілим, що без служби спеціального шкільного транспорту системно ефективної освіти у старшій ланці досягти неможливо. Бо як потрібний для їх навчальних програм рівень вчителів, так і матеріального забезпечення у маленьких населених пунктах не забезпечити навіть найбагатшій країні. А ще більшість вчителів країни мають мати власний автотранспорт, бо мобільність є першою характеристикою успішного сьогодення у чи не кожному сегменті суспільної діяльності і освіта тут не зможе бути виключенням.
Для порівняння рівня владної турботи про своє підростаюче покоління: в Алжирі у 80-х роках ХХ століття учнів радянських спеціалістів-контрактників до школи, організованої радянським консульством, з Аннаби та Ель-Хаджара возила та ж алжирська транспортна служба, що обслуговувала й всі свої шкільні заклади.
Ось згадка одного тодішнього радянського шестикласника: «… це були шведські автобуси «Сканія», з підігрівом як крісел, так і салону. На той час вони були сучасні, в Україні ці «Сканії» працюють і зараз на деяких місцевих маршрутах. Водій був алжирець».
Щодня, окрім одного вихідного, він разом зі своєю сестрою-першокласницею їздили до своєї школи за 20 км. Досі мають приємні згадки про життя впереміж з тамтешніми ровесниками у тій суспільній інфраструктурі.
Натомість ми весь час щодо такого рівня суспільного освітнього життя-буття чуємо, що у нас все на стільки по-іншому, що воно нам якби й зовсім не треба. Нам би «спасти села» завдяки школі з сотнею учнів на всі з 1-го по 11-й класні паралелі.
І допоки воно так буде?
Доти, коли врешті побачимо, що у селах залишиться 5% населення, здатних не лише прогодувати всіх інших, а й виробляти по-сучасному перероблений с/г продукт на експорт?
Хоча з існуючою досі пострадянською освітньою моделлю таке нам світить не скоро.
То й робити нічого не варто? Ну-ну.