Ефект
В інтегральному вимірі він негативний.
Чому?
Тому, що:
- випускники стають здатними володіти фундаментальними основами наук, якщо мають багато аудиторного часу, щоб тренуватися у застосуванні законів чи понять для виконання задач, вправ, прикладів, проектів тощо під керівництвом вчителя;
- учні під час навчання демонструють знання законів чи понять, якщо знають, що ті їм щодня потрібні, бо під час уроків щоразу буде потрібно виконувати завдання по їх застосуванню;
- учні до всього цього ставляться з відповідальністю, бо на них чекають підсумкові тематично-комплексні письмові атестації, під час яких вчителі нізащо не дадуть списати.
Але у радянській моделі шкільної освіти системно такого як ніколи не було, так і не має досі у пострадянському її клоні. Адже як те практично робити, коли чи не на кожен предмет 1-2 години на тиждень? Звісно, що не мова про поодинокі виключення з правила.
А правилом радянської моделі завжди було те, що головне не вміти застосовувати знання, а знати як що називається.
Тільки тут та «заковика», що все так гарно зазубрене швидко вивітрюється, а міцно тримається у пам’яті лише те, що багатократно використовувалося.
Тому-то, у нас (25 обов’язкових предметів) і є таким поширеним списування/плагіат, а «там», де у старшокласника 10 – 12 предметів, з яких десь половина профільні таке явище є рідкісним, адже:
- по-перше, навантаження учня абстрактними поняттями не є критичним щодо вікових фізіологічних можливостей «середньостатистичної» особи;
- по-друге, зміст та формат навчання у профільних закладах повністю співпадає з особистісними пріоритетами кожного старшокласника і, головне, з його персональною здатністю до програмних вимог.
Це ж наскільки треба бути неадекватним, щоб ігнорувати головну природну здатність людини – забувати все, що не використовується на практиці. Тобто не усвідомлювати, що людина є продуктом природи, а не її творцем.
Сліпота
Попри формально зрячий стан та ще й в епоху відкритого інформаційного світу виявляється буває й так, що замість розуміння перспектив нового для пострадянського простору підходу до освіти старшокласників у свідомості більшості «сидить» лише те, що подається «п’ятою колоною» Кремля.
Принагідний приклад останнього - це те, що навіть наші міністри освіти роками «жували» поняття «12-річна школа» чим лякали чи не все населення країни, що всім тим, для кого «розпад СРСР виявився найбільшою трагедією ХХ століття» було як бальзам на душу.
Сказати про впровадження трирічної профільної освіти старшокласників як про аналог 12-річної школи – це як видати, що яблука – це ті ж самі груші чи авторитарний чиновник – це держаний лідер.
Реперні точки
У всіх країнах, які мають у рази менший ніж Україна природо-ресурсний потенціал і у яких наш уряд просить гроші в борг вже чи не століття діє саме така організація освіти, за якої кожна місцева громада гарантовано має заклад/заклади для «… відібраних схожих за здібностями» старшокласників (за паном Віктором Мисаном).
Звісно, що для учнів 5 – 9 класів не варто у цьому плані перейматися, бо достатньо кожному школяреві забезпечити фундаментально-базову підготовку з основ наук та культурної діяльності, а не «бігти попереду паровоза» з пошуком індивідуального самовираження. Для останнього достатньо й факультативів та гуртків, чого вже не скажеш про старшокласників.
Звісно, що створити мережу закладів, у яких реалізується отой принцип «…мати відібраних схожих за здібностями» здобувачів освіти абсолютно нескладно, якщо поняття «профільні заклади для старшокласників» сприймати повноцінно адекватним чином, а не примітивно-поверхово.
Для цього достатньо усвідомлювати, що:
- по-перше, профільний заклад системи ЗСО– це окремий від 9-річки заклад, до якого вступають десь так, як до університетів чи коледжів;
- по-друге, профільний заклад – це лише у рідкісних випадках (великі міста) може бути як ліцей інформаційних технологій, фізико-математичний чи гуманітарний ліцей тощо. А як правило – це заклад, у якому всі класи є виключно профільними, а самих профілів стільки, скільки потрібно учням, громаді/країні.
Тут потрібно бути здатним бачити сутність поняття, його цільове призначення та адекватні тому форми реалізації, а не формальну відповідність назві закладу як такій.
Сумно, але з цим у нас великі проблеми. І не лише у представників влади, а й серед самих педагогів.
Щодо останніх маємо принагідний приклад з тематичним оцінюванням, яке було впроваджено задля відмови від порочної практики епізодичних фрагментарних оцінок, яка не сприяла системно-комплексній навчальній підготовці школярів.
Навіть було зазначено, що віднині дозволяється не виставляти поточні оцінки «за урок» до класного журналу, як те давно робить весь світ розвинених освіт.
Здавалося, що й українські вчителі перейдуть на рейки такої технології оцінювання, за якої кожна планова атестаційна робота (у притомно-посильному для учня розрізі навчального часу) буде складатися лише із завдань повноцінно-тематичного змісту та із деяких завдань, що містять міжтематичні зв’язки.
А вийшло, що більшість і вчителів, і їх контролерів зрозуміла все так, що тепер кожна окрема тема вимагає проведення атестації всіх учнів навіть, якщо на неї (тему) припадало 1-2 навчальних години на рік.
Так і з профільними закладами – більшість у них вбачає велику проблему, бо думає, що кожен такий заклад має бути якогось одного профілю.
- по-третє, профільний заклад – це заклад, у якому старшокласник отримує можливість реалізувати свої бажання, але не у безумовному варіанті. Так, ти маєш таку можливість, але за умови персональної відповідності мінімальним вимогам наукової/культурної бази для такого навчання, що підтверджується твоїми результатами незалежного оцінювання після закінчення 9-го класу.
При цьому у деяких випадках «там» відходять навіть від поняття окремого класу, а використовують формат гнучкого складу профільних груп, який паралельно доповнюється інтегруванням учнів різного профілю на заняття із загальноосвітніх дисциплін.
Лінія розпачу
Вона від того, що вже третє десятиліття поспіль наша владна «еліта» виявляється нездатною до адекватних висновків щодо долі новітньої держави, котра бореться за свою успішність як українська держава. Тобто така, що і свого народного кореня не цурається, але й чужому кращому для свого процвітання навчається.
Зокрема хоча б щодо колишньої радянської освіти, яка досі не лише у представників «п’ятої колони», а й у свідомості багатьох чинних освітніх проукраїнських керівників не лише була, а й досі «є найкращою у світі».
І це при тому, що її продовження у вигляді пострадянського «клону» за неофіційними визнаннями самих представників університетської спільноти, взагалі не може існувати без списування/плагіату, бо ж тоді половину університетів спорожніють.
По-іншому, це фактично означає закривати очі на те, що освіта у нас є одним з каналів викидання грошей платників податків «на вітер».
Допоки?
Щоб знову, вже напередодні 2027 року (друга задекларована дата впровадження профільної освіти старшокласників), розвернути не лише «взад», а й взагалі повернути до десятирічки, про що ні-ні та й «співають» чергові т.в.о. міністра освіти та деякі політики, що рвуться до влади?