Чому українці не хочуть продавати землю
Для початку коротко зупинюся на причинах того, чому пересічні українці - і власник земельного паю, і міський мешканець - не хочуть продавати землю. Зауважу, одразу відповідаючи на закиди: я був одним із тих, хто також свого часу відстоював ідею ринку землі. Проте, об’їхавши чотири рази Україну, провівши десятки тисяч розмов, поспілкувавшись із закордонними партнерами, прийшов до розуміння, що землю не можна продавати у найближчій перспективі.
Головною перепоною є страх людей втратити цей єдиний актив. Для мешканця села в умовах економічної нестабільності, бідності, різких коливань валюти і відсутності бачення позитивної перспективи — це можливість прогодувати себе.
Українець підсвідомо пов’язує власну землю з батьківщиною, якою не можна торгувати. Він розуміє, що самі по собі гроші не є цінністю, а родюча земля завжди буде цінністю. Він воліє передати землю у спадок своїм дітям, але не продавати. У містах розуміють, що наявність сильного класу господарів навіть у найгірших умовах забезпечить місто доступними харчами. Тут також розуміють перспективу аграрного сектору, який зараз дає третину ВВП, а зі збереженням тенденцій у світовій економіці агросектор разом з переробкою може давати до 70% ВВП української економіки.
Це розуміння зупиняє людей від бездумного продажу головного активу, який може приносити дохід не разово, а постійно.
Є також економічна причина. Більше третини власників готові здати землю в оренду ефективному господарю, який розумно її використовуватиме і забезпечить людей роботою. Разом з тим, на сьогодні в Україні немає належних інструментів довготривалої оренди, які б гарантували належний дохід власникам землі і надійні умови орендонаймачам.
Що нас чекає в соціальному аспекті
Тепер погляньмо на демографічну ситуацію, яка у найближчі 20 років визначатиме стан економічного добробуту країни. Минулого року в Україні населення скоротилося ще на 169 тис. чоловік. Умирає більше, ніж народжується. Поступово відбувається старіння нації.
Це в майбутньому призведе до великих проблем із забезпеченням пенсіонерів. Буде менше працюючих і більше людей, які отримують пенсію. В Україні повною мірою не запрацювали інструменти накопичувального пенсійного страхування, коли людина сама відкладає собі кошти на майбутню старість. Проте навіть повноцінний запуск накопичувальної пенсійної системи не вирішить проблеми теперішніх 50-40 річних українців. Їхня пенсія виплачуватиметься із солідарної системи, тобто з тих податків, які ми всі платимо до загального пенсійного фонду. Його наповнення напряму залежить від того, як працює економіка, скільки люди заробляють, скільки є працюючої молоді.
У нас є лише один шлях: забезпечити постійне зростання економіки і кардинально переломити демографічну кризу. Україна потребує молодих людей, щоб зростати. Інакше ми просто вимремо.
Як розумно використати національне надбання
Ось тут ми і повертаємося до питання розумного використання землі. Основні причини, чому молоді сім’ї бояться народжувати — соціально-економічні. Якщо при народженні дитини питання забезпечення якось іще вирішується через соціальний захист, то майбутнє дітей залишається туманним.
Україні варто звернутися до досвіду арабських країн, зокрема, Об’єднаних арабських еміратів, де частка національного надбання перепадає кожному громадянину. Кожен громадянин ОАЕ отримує частку прибутків від видобутку нафти на свій персональний рахунок. Той же принцип повинен діяти в Україні з використанням національного надбання — землі. Наведу простий розрахунок.
В Україні в оренді перебуває близько 16,5 млн. га сільськогосподарських земель. Середня орендна плата за га складає близько 2500 грн. Якщо цю орендну плату збільшити буквально на 4% (або на 100 грн.) за га ми отримаємо суму у 1,65 млрд. грн. на рік. Якщо врахувати, що в країні народжується щорічно приблизно 412 тисяч дітей, розділити цю суму між новонародженими, то вона складе близько 4000 грн. Якщо ці кошти просто покласти у банк на 18 років під 20% річних, що є середнім показником на сьогодні, то до 18-річчя така дитина отримає більш, ніж 106 тис. грн. Це кошти, які молода людина зможе використати для започаткування бізнесу, навчання, тощо. Це кошти, які вона зможе вкласти в економіку країни.
Але для такої системи потрібен окремий Аграрний банк, який зможе на пільгових умовах давати довготривале кредитування для розвитку переробки, покращення інфраструктури у містечках і селах, тобто вкладати кошти в те, що даватиме більший дохід, ніж 20% річних. Тоді сума, яку отримає кожен дорослий громадянин України, збільшиться в рази. Економіка отримає додатковий ресурс. Поліпшиться демографічна ситуація. Більше людей отримають роботу з доброю оплатою. Пенсіонери матимуть гідний захист.
Це не наше ноу-хау. Зараз подібним шляхом розподілу національного багатства йдуть Швейцарія і Фінляндія. Більше того, крім належного захисту дитини, в цих країнах серйозно розглядається можливість виплати частки ВВП кожному громадянину. Логіка проста. Вчитель, можливо, і не виробляє продукцію, яку продають, але від його якісної роботи залежить загальний рівень освіченості нації, а від неї - майбутнє країни. Тому вчитель повинен також мати гідну оплату. Те саме стосується інших «малооплачуваних» сьогодні в Україні, але вкрай важливих професій.
Якщо запитати, як зробити, щоб агровиробники не відчули такого підвищення орендної плати, відповідь є простою. Не знищуйте їх податками! Наприклад, якщо б залишили спеціальний режим ПДВ для агробізнесу, тоді орендонаймачі вже були б готові підвищити орендну плату. В Україні саме такого розвитку вимагає ситуація. Інакше наша держава приречена.