Закон про деолігархізацію: українське ноу-хау чи міжнародний досвід

Чому окремий Закон?

Питання боротьби з олігархами постало у той самий час, коли вони з’явились – як на мене, це трохи пізніше самої ваучерної приватизації, десь з 1994 року, коли нові українські капіталісти стали не тільки власниками бізнесу, але й потягнулись у політику. Згадайте хоча б «вічного» депутата Єфима Звягільського чи тепер вже першовідкривача американського правосуддя для української олігархів – Павла Лазаренко. Й той й інший на час приходу в політику вже були заможними бізнесменами. А вже згодом ознакою самоповажного бізнесмена стали не тільки «заводи-пароплави», а й ТВ-канали чи медіахолдинги.

Фото: politjournal.com

Якщо аналізувати інформаційний простір, то можна поміти, що обіцянка деолігархізації лунає вже десятиріччями. Однак, для того, щоб зробити такий процес юридичним, а не черговою «балаканиною», потрібно надати визначення поняттю олігарха, що й було зроблено в проекті закону України «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів) №5599.

Наразі, Україна є єдиною в світі країною, яка визначає термін олігарх на рівні Закону, проте врегулювання на законодавчому рівні запобігання надмірному впливу осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті має місце в багатьох розвинених країнах світу й налічує вже пару століть. Зазначений досвід був використаний при розробці ПЗУ 5599.

А як там у них?

Законодавчими механізмами врегулювання надмірному впливу в розвинених країнах олігархів є:

• Антитрастове законодавство

• Законодавство щодо лобізму

• Обмеження на рівні закону політичного фінансування олігархами

• Медійне законодавство.

Наведу найбільш цікаві випадки практик інших країн.

Антитраст

США мають чи не найбільш комплексне регулювання запобігання надмірному впливу концентрації бізнесу та обмеження конкуренції в світі, коріння якого сягає ще позаминулого сторіччя.

Акт Шермана 1890 (Sherman Act) — перший антитрастовий (антимонопольний) закон США , який проголосив злочином перешкоджання вільній торгівлі створенням тресту (монополії) і вступ у змову з такою метою. Акт Шермана був спрямований не проти трестів (монополій) як таких, а проти безпосередніх обмежень свободи торгівлі (як між штатами США, так і міжнародної) — в тому числі, персонально проти Джона Рокфеллера і його Standard Oil. (Кінець кінцем, Standard Oil була поділена на 34 компанії без єдиного центру управління). Цей закон був й залишається одним з трьох стовпів конкурентного законодавства США.

Країни ЄС мають розвинене антитрастове законодавство як на рівні окремих країн, так і в на загальноєвропейському рівні. Найбільш помітним прикладом останній років можна навести Третій Енергопакет ЄС, який передбачає анбандлінг власності. Дана умова має на меті відокремлення генерації (виробництва) електроенергії від її передачі (від електростанції через систему до оператора розподільчої мережі або кінцевого споживача). Метою даного процесу є впевненість у тому, що енергетичний ринок Європейського Союзу не страждає від вертикальної інтеграції.

Регулювання лобізму

Піонером законодавчого врегулювання лобізму можна вважати США. Дослідники вказують, що початковими спробами нормативно-правового регулювання лобізму були резолюції Палати представників США: резолюція від 1852 р.—яка забороняє допуск до місць для преси в Палаті представників професійних агентів, які займаються питаннями, що знаходяться на розгляді у сенаторського корпусу Конгресу США; резолюція від 1876 р. — яка зобов’язує фізичних і юридичних осіб надавати імена та повноваження найнятих радників і агентів клеркові Палати представників США.

Законом «Закон про регулювання іноземних агентів—FARA», прийнятий в 1938 р. було встановлено вимогу іноземним лобістам реєструватися і надсилати листи про свої наміри Державному Секретареві США. Він діє й досі й широковідомий.

«Закон про реєстрацію лобістської діяльності» 1946 р., яким вперше вводилось комплексне врегулювання діяльності лобістів та їх винагороди. Цей закон діяв до 1995 року, коли було запроваджене ще більш жорстке регулювання лобізму.

США не є поодиноким прикладом. Лобізм регулюється й в інших країнах. Досить широким є законодавство Великої Британії щодо регулювання лобізму. Серед цікавих актів - Інструкція для державних службовців Центрального секретаріата Кабінета Міністрів 1998 року, що містить конкретні поради і настанови для посадовців під час їхнього контакту з лобістами у різних випадках; Постанова Палати громад Британського парламенту від 22 травня 1974 року, що запровадила спеціальний конституційно-правовий механізм контролю за законодавцями – парламентський реєстр фінансових інтересів депутатів. Відповідно до нього член Палати громад зобов’язаний задекларувати усі інтереси, які можуть вплинути на його поведінку під час законодавчої роботи, якщо вони перевищують 1% від заробітної плати депутата. Згодом перелік цих інтересів було уточнено іншими чотирма Постановами Палати громад та систематизовано у Кодексі поведінки і керівних правилах поведінки членів Палати громад.

Так чи інакше лобізм регулюється також в ФРН, Франції, Польщі, Литві.

Обмеження фінансування політиків

Досвід обмеження фінансування політиків олігархами є світовою практикою. Так, Стаття 7 пункт 3 Конвенції ООН проти корупції рекомендує «законодавчі та адміністративні заходи [...], щоб посилити прозорість фінансування кандидатур на виборні державні посади та, де це може бути застосовано, фінансування політичних партій».

У багатьох країнах (Естонія, Франція, Польща та інші) взагалі запроваджується заборона фінансування політичних партій юридичними особами.

Тож, запропоновані новели законопроєкту про олігархів узгоджуються із міжнародними принципами.

Медіа антитраст

У 2015 році України зробила перший крок до відкриття впливу олігархів на медіа – був законодавчо встановлений обов’язок розкривати бенефіціарних власників (контролерів) телеканалів. Однак, навіть практика останній років показала – не завжди задекларований контролер є реальним. Тому розкриття джерел фінансування медіа допоможе більшій прозорості та буде відповідати й стандартам ЄС та найкращим практикам.

Експерти визначають успішний досвід регулювання інсайдерського кредитування в України (особливо, ПриватБанк), то ж рекомендують застосувати аналогічні принципи прозорості у транзакціях з пов’язаними особами в медіа.

Слід звернути увагу, що в багатьох країнах (США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія) є норми, що унеможливлюють перехресне володіння ЗМІ (тобто одночасне володіння однією особою каналу мовлення та друкованої преси) або вертикальну інтеграцію. У США такий закон був прийнятий ще в 1975 році. Однак, цифрові виклики нового сторіччя вимагають й апргрейду методів регулювання.

Навіть Сергій Гурієв, головний економіст ЄБРР, навіть в інтерв’ю Лізі озвучував ідею медійного антитрасту для України.

Та які запобіжники?

Дехто висловлює побоювання, що Закон про деолігархізацію стане інструментом боротьби з політичними опонентами чи заможними прихильниками опозиції. Й тут мені спадає на думку назва книги другого Президента України: «Україна – не Росія». Від себе додам: й не Білорусія, не Венесуела. Згадайте, як за часів Революції гідності прийняття диктаторських законів мобілізувало українське суспільство та призвело до повалення спроби встановлення авторитарного режиму. Саме загальний розвиток демократії в Україні є найголовнішим запобіжником будь-яких спроб авторитаризму. У нас ще не має на стільки досконалих інститутів як в США, але демократичні цінності є частиною українського ДНК ще з часів Запорізької Січі.

Чи ідеальний законопроект?

Законопроект про деолігархізацію поданий Президентом, оскільки Президент як Глава Держави визначає вектор розвитку країни. При цьому, відповідно до Конституції України, Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Тож депутати можуть вдосконалити поданий законопроект.

На мою власну думку, я б пропонувала визначитись із забороною фінансування олігархами не тільки політичних партій, а й виборів (президентських або місцевих (мажоритарної частини), оскільки в законодавстві наразі не має політичної агітації – є передвиборча агітація та політична реклама); закрити «дірки», коли олігархи зможуть ділити бізнес з дружинами та повнолітніми дітьми та пробувати обійти законопроект в поточній редакції; скористатись досвідом антиколомойського закону та обставин, що до нього призвели, та подати додатковий законопроект для внесення змін у процесуальне законодавство (унеможливлення зупинення рішення РНБО).

Багато чого можна покращити, й завдяки свободі слова в України можна скористатись ідеями та пропозиціями багатьох людей, що коментують зазначений законопроект.

На великому шляху найважче зробити перший крок – але на шляху деолігархізації він, нарешті, зроблений.

Вікторія Страхова Вікторія Страхова , Радниця Офісу Президента України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram