Геолог: з Криму до Полтави
Дмитро називає себе законником. Людиною, яка слідує законам держави, бо поважає її. Зважений та раціональний патріотизм. Тож, коли хтось порушує закони та кордони твоєї держави – ти маєш діяти. Дмитро Горішній був у Криму востаннє в березні 2014-го. Анексія росіянами українського півострова спонукала його до дії.
“З 2012-го року я був геологом в «Кримгеології», жив та працював в Криму. В березні 2014-го року останній раз був там, якраз напередодні референдуму. Намагався виписатися звідти й не зміг. Тоді в паспортних столах позабирали печатки, нікого не виписували, не прописували – був бардак, хаос і так далі. Я переїхав у Полтаву. Так закінчилася моя кар'єра в «Кримгеології» й розпочалася в Полтаві”, – згадує Дмитро.
Дмитро недовго попрацював в нафтогазовій геології вже у Полтаві, та у першу хвилю мобілізації пішов служити у новосформований тоді 16-й окремий мотопіхотний батальйон територіальної оборони. Це рішення також було базове і логічне для Дмитра.
“У мене було чітке розуміння того, що це потрібно зробити й все. Тобто, якщо я змінив місце свого проживання, значить, я повинен прийти в військкомат і стати на облік. Було таке, що знайомі казали: “Ти що, тебе загребуть”. Ну, окей, якщо моя військово-облікова спеціальність зараз потрібна, значить, я повинен це зробити”, – каже він.
Так, офіцер запасу прийшов до війська на посаду командира взводу. Досвід служби Спікера (позивний Дмитра) в форматі мобілізованої армії дуже показовий та характерний у нашій історії. Адже, навчання на військовій кафедрі Дмитро проходив за фахом “командир взводу управління вогнем артилерії”. А на службу у 2014-му потрапив за іншим фахом: в мотострілецький батальйон командиром стрілецького взводу.
Спікер пояснює: “Для вас це, можливо, ні про що не говорить, але це взагалі небо і земля. Фактично, вас вчили на стоматолога, а на службу беруть кардіологом. Тобто, “ти ж офіцер, тебе ж чомусь вчили”, а вчили зовсім не тому. Так у нас в армії відбувалось часто тоді й, на жаль, так продовжує відбуватись. Люди служать не за фахом, їм доводиться навчатися всього з нуля”.
Завдяки здібності Дмитра до роботи з технікою (а військова техніка – це озброєння) та вмінню швидко опановувати нові знання, вже за декілька місяців Спікер фактично став інструктором і фахівцем з техніки військового озброєння. Дмитро Горішній готував особовий склад до роботи з автоматичними гранатометами й протитанковими реактивними гранатометами. Пізніше батальйон почав отримувати протитанкові керовані комплекси. Усе це проходило через Спікера – підготовка бійців, обслуговування цієї зброї, як у себе в роті, так і в батальйоні в цілому.
Шлях Спікера з фронту додому
2015 рік. Дмитро Горішній повертається додому в Полтаву. За його словами, адаптуватись до цивільного життя допомогла … ідея!
“Кожен реагує по-своєму на цю зміну: з війни до цивільного життя. Є частина людей, які несуть запал та хочуть його реалізувати: в політиці, в технічних, волонтерських, підприємницьких проєктах. Але незміненої свідомості майже ні в кого немає. Хтось закривається у собі: це може бути депресія, руйнування сім\'ї, пошук себе і неможливість знайти себе знову в нових обставинах. Мною ж керувала ідея. Для мене це проявилось в тому, що за рік служби я побачив багато проблем, які потребують вирішення. Бувши на той момент молодою, амбітною людиною, мені здавалося, що я можу щось змінити. Я спробував і ось, пройшов час - і зараз щось починає виходити”, – каже ветеран.
Дмитро Горішній чітко бачив проблему та шукав шляхи її вирішення. Як навчити бійців на місцях в підрозділах швидко та ефективно опановувати складне озброєння?
“Теоретично ми можемо прочитати інструкцію, як вести вогонь з певного типу озброєння. Але на практиці ми майже ніколи не маємо можливості зробити пробні навчальні пуски. Тому що керована ракета, керований боєприпас або навіть некерований протитанковий артилерійський боєприпас коштує дорого. Для нього потрібен специфічний полігон. Такі полігони існують переважно тільки при великих військових навчальних закладах. Цю проблему ми вирішили закривати мобільними симуляторами, які дозволяють імітувати умови ведення вогню. Дозволяють мобілізованим бійцям, які або не знали, як працювати на цих зразках озброєння, або забули за роки цивільного життя, навчитися чи поновити свої знання. Тобто, в перший бій до першого бойового досвіду боєць приходить вже з певним розумінням, впевненістю та можливістю зустріти ворога, маючи непогані шанси на успіх”.
Дмитро розумів, що сучасний рівень технологій дозволяє створити мобільні, компактні, дешеві симулятори. Аби втілити це в життя довелось багато працювати. Пошук однодумців та команди зайняв щонайменше 1,5 року. Команду знайшли. На той момент Дмитро вже мав певні напрацювання з викладачами й студентами Київського політехнічного інституту – це була перша дослідна станція для протитанкових комплексів. З цими напрацюваннями Спікер разом з командою айтівців з Полтави взялися за проєкт і почали виробляти симулятори.
“З настанням повномасштабної війни почався пошук себе, треба було себе знайти: де я можу бути максимально ефективним”.
Тягуче очікування неминучого панувало у ветеранських колах. У тому, що повномасштабне вторгнення відбудеться — не було сумнівів. За словами Дмитра незрозумілими були лише час та масштаби. Але кожен мав свій план дій.
“Що змінилося в моєму житті? Все. На той час, в період з 2015-го по 2022-й рік, я продовжував працювати в нафтогазовій геології. Паралельно з цим, вечорами та у вільний час, ми продовжували вести цей проєкт, який у нас був: його розвивати, вдосконалювати. З настанням повномасштабної війни почався пошук себе: де я можу бути максимально ефективним”, – згадує ветеран.
Після 24 лютого 2022 року усі симулятори та певні напрацювання Спікер з командою залучили у формат мобільного навчального центру. Дмитро знову робив просту та зрозумілу справу: був корисним державі.
“Всі вміли стріляти з автоматів і дуже мало хто вмів стріляти, а тим більше влучати з гранатомета чи протитанкового керованого комплексу”.
“Ми завантажили автомобіль нашими навчальними зразками, симуляторами та поїхали “гастролювати” по близько розташованих військових підрозділах. Навчали їх і готували. Левова частка добровольців які прийшли – це були люди, які не мали досвіду роботи навіть з найпростішими гранатометними та протитанковими системами. Як ви пам'ятаєте, у перші дні боротьба саме з ворожими колонами була дуже-дуже актуальна. Усі вміли стріляти з автоматів і дуже мало, хто вмів стріляти, а тим більше влучати, з гранатомета чи протитанкового керованого комплексу. Перші пів року ми дуже активно працювали у форматі пересувного навчального центру”, – пояснює Спікер.
Дмитро разом з командою проїхали пів країни, десятки тисяч людей: водночас навчали та здобували досвід самі. Симулятори показали себе в навчанні, а розробники врахували усі плюси та мінуси. Проте найголовніше: стало зрозумілим на практиці — проєкт дієвий та вкрай актуальний. За пів року, тобто в другій половині 2022 року, коли переважна кількість бійців вже здобули певний досвід та не вимагали настільки масового інтенсивного навчання — команда полтавських айтівців на чолі зі Спікером змінили фокус своєї діяльності на виробництво повноцінних симуляторів.
Ветеранський бізнес, який зміцнює армію
За словами Дмитра, навіть при невеликій собівартості симуляторів, бюджети були чималенькі. Проживання, постійні переїзди між військовими частинами, закупівля обладнання – усе це Дмитро та команда сплачували з власних кишень. Це був спільний донат, спільносправа задля перемоги.
“Зараз ми знаходимося на етапі волонтерського бізнесу. Я його відмежовую від справжнього бізнесу, тому що бізнес в першу чергу працює на вигоду, ми працюємо – на розв'язання задачі. Наш бізнес-проєкт розвивається з міркувань корисності для війська тієї чи іншої нашої розробки. Але бюджети зараз разюче змінилися, тому що ми передаємо війську вже повноцінне обладнання, яке розраховане на тривалу експлуатацію. Зараз ми фактично працюємо на самоокупності: найчастіше військові, які до нас звертаються за цим обладнанням, самі знаходять джерела фінансування”, – розповідає про власну справу ветеран.
Джерелом фінансування симуляторів для військових є як власні бюджети військових частин, так і бюджети громад, які підтримують певні військові підрозділи. Задача ж Дмитра наразі — працювати в режимі самоокупності.
“Обсяги й масштаби нашого нинішнього виробництва вже занадто великі для того, аби тягти це все на плечах засновників та їхніх власних коштів. Але перед нами не стоїть завдання заробити всі гроші світу. Наше завдання – просто мати миску супу у себе на столі, мати розвиток нашої виробничої бази, продовжувати розробку та допомагати війську”, – каже Спікер.
Сильні разом стали ще сильнішими
Дмитро впевнений, що ветерани – то рушійна сила для держави. Це на справі доводить і він, і його побратими з потужного полтавського братерства ветеранів. Це спілка ветеранів, які об’єднались та втілюють у життя проєкти різної направленості.
“У Полтаві є дуже дієва, дуже крута спілка, це громадська спілка «Бізнес асоціація захисників України коловорот ареїв». Це об'єднання саме тих людей, які бажають працювати, які туди приходять не за допомогою, а заради об'єднання, щоб сильні разом стали ще сильнішими. Ми сильні, ми готові працювати. Саме тут я і дізнався про можливість отримати фінансування на власний проєкт від Українського ветеранського фонду. Багато хто з моїх побратимів скористатися цією можливістю. Я також зробив це і став переможцем конкурсної програми “Варто: підтримка ветеранського бізнесу”.
Дмитро Горішній отримав кошти на серійне виробництво мобільних польових симуляторів для навчання гранатометників та операторів ПТРК і ПЗРК. За його словами, це допомагає у своєрідному переході від “волонтерського бізнесу до більш професійної структури виробництва”.
“За останні пів року ми передали близько 50 комплектів, а це щонайменше 30 військових частин”
Підхід до справи у Дмитра Горішнього надзвичайно раціональний. Ефективність, професіоналізм, постійне вдосконалення. Крім виробництва Дмитро продовжує й інструкторську діяльність, адже отримувати живий фідбек в реальному часі – це основа розвитку його бізнесу.
“Я не буду кричати суцільне «ура!». Від військових є дуже правильний, адекватний фідбек. Вони вказують на сильні, позитивні сторони наших комплексів. Водночас завдяки застосуванню військовими обладнання на практиці й постійному зв\'язку з ними — ми знаходимо і ті слабкі місця, які у нас є і продовжуємо вдосконалювати ці системи. За останні пів року ми передали близько 50 комплектів, а це щонайменше 30 військових частин. Зараз переважно займаємося виробництвом, але є і запит на навчання, він залишається. У мене є потреба в цьому також: мені треба своїми очима бачити, як це обладнання працює, як його сприймає військовий, самому побачити всі переваги, недоліки”, – розповідає Спікер про власну справу сьогодні.
Ветеран та команда його однодумців щоденно працюють на спільну справу. Аби військо мало якомога більше можливостей з комплексами симуляторами, Спікер випустив вже декілька інструкторських колективів, мобільних бригад. Усі бригади за можливості проводять навчання для підрозділів, коли ті знаходиться на відновленні чи на підготовці. Бажано у себе на пункті постійної дислокації, де їм комфортно та зручно.
Дмитро пояснює: “Процес навчання – це нелегко. Найменша, наймінімальніша програма, яку від мене отримують хлопці – три дні інтенсивного навчання. Працюємо переважно по всій країні, виловлюючи підрозділи в той момент, коли вони вибувають з передової. Роботи й по виробництву, і по навчанню багато. Тож, ми просто робимо те, на що здатні, робимо те, чого потребує країна від нас задля перемоги”.