А зараз розповідаємо яскраві приклади того, як ветеранський бізнес в абсолютно різних сферах стає успішним та ефективним.
«Після Ірпеня у мене була приблизно та сама ситуація, що і після 2014 року. Я отримав контузію. Знову почались флешбеки, панічні атаки, але я швидко від цього позбувся. Я вже знав, що потрібно робити».
Денис Дудник – один із тих, хто зміг подолати складні психологічні стани після повернення з фронту у 2014 та у 2022 році. А згодом він став переможцем конкурсу проєктів Варто 2.0 від УВФ та допомагає іншим у своєму хабі психологічної допомоги “Танто”.
У переломний для історії України 2014 рік Денис пішов добровольцем у батальйон “Київ-2”. Воював під Дебальцевом, потім під Волновахою. На Донеччині у захисника виникли проблеми зі здоров’ям й у 2015 році він звільнився та почав відбудовувати своє життя з нуля.
«Після зими 2014-2015 я захворів, у мене був дуже сильний ПТСР і я довго лікувався від депресивних станів, панічних атак. У кого було або є — той знає, у кого не було — той не зрозуміє. Я довго мучився, розчарувався у таблетках-антидепресантах», – згадує ветеран.
У той час Денис відкрив майстерню із виготовлення ножів “Яскраві ножі”. Займався цим проєктом, хоча в ньому й існували певні складнощі.
У 2022 році Денис разом із побратимами знову стали на захист кордонів країни. Вони тримали оборону Ірпеня, були свідками воєнних злочинів росіян.
«Я, так як вийшов з дому у джинсах, в цивільному одязі. Ми зібрались і почали діяти. Зброї спочатку не було, отримали ми її у військкоматі у Бучі. Там за декілька кварталів від військкомату вже йшли бої. Ми тримались один одного і разом тримали оборону Ірпеня. Цілий місяць. Були і бойові виходи у Бучу, але там на той час були великі сили противника», — розповідає ветеран.
21 березня Денис отримав поранення, коли ворог штурмував Ірпінь. Його евакуювали до Києва, через 5 днів ветеран із побратимами повернулись в Ірпінь. Захисники займались зачисткою, а згодом патрулюванням міста.
«Після того, як я зміг сам себе вивести зі складного стану після Ірпеня, я зрозумів чим хочу займатись – чому б не обрати собі за справу психологічну допомогу людям. Тут, у Ірпені, реально було жахливо. Людям потрібна допомога. Тому я взяв участь у конкурсі проєктів Варто 2.0, – згадує Денис Дудник, – Це дуже серйозна пропозиція, великі інвестиції. Треба було ухвалювати рішення і його ухвалив. Ідея буде жити».
Кошти від Українського ветеранського фонду Мінветеранів Денис скерував на відкриття хабу психологічної допомоги «Танто». Сьогодні «Танто» надає низку психологічних послуг, необхідних і ветеранам, які повертаються до цивільного життя, і безпосередньо цивільним, які переживають жахи війни. У “Танто” працюють досвідчені психологи та психологині. Команда хабу працює задля мети – підтримки психіки мешканців громад Бучанського району та Ірпеня.
«Мотивує те, що ми переможемо в будь-якому випадку і ми повинні працювати. Принаймні ми тут, ми є, ми працюємо і хтось повинен рухати цю країну вперед».
Ветеран Тарас Якобчук разом із дружиною обладнує кухні ресторанів та кафе: від професійного обладнання до вишуканих келихів та різноманітних каструль. Свій бізнес родина будувала після повернення Тараса з АТО, а сьогодні мають просторий офіс та вже готують до відкриття власну студію для кулінарних майстер-класів.
До 2014 року Тарас працював на телебаченні у Вінниці, Києві. В лютому 2015-го чоловік став на захист країни. Повернувшись з фронту, ветеран мав складнощі з адаптацією до цивільного життя та пошуком діяльності.
“Коли прилітає і над тобою свистить — переоцінюєш усе. Тож у мене були можливості, а головне – бажання щось робити своє. Я шукав якісь такі речі, де себе знайти. Одночасно це був етап якоїсь адаптації до цивільного життя. На короткий проміжок часу я повернувся на роботу на телебаченні. Шукати нового далеко не довелось. Моя дружина працювала в сфері HoReCa. І я подумав: а чому б і ні?”, — каже Тарас Якобчук.
HoReCa — це абревіатура від англійських слів hotel, restaurant, cafe. Тобто — готелі, ресторани, кафе.
“Тоді я ще поєднував роботу на телебаченні з доставкою товарів до закладів. Потім з посуду ми перейшли на обладнання. Починали в себе з кухні, з дому фактично. Обладнали усе. Згодом ми зняли невеличкий офіс. Це був перший наш офіс. У нас з'явилося місце, куди клієнти могли прийти, обговорити деталі замовлення, ознайомитись із переліком наших послуг. Так з'явився наш “TopRest”, і ми стартували”, — розповідає Тарас Якобчук.
Родина Якобчуків поставляла технологічне обладнання на кухні кафе, ресторанів та готелів, займалися проєктуванням кухонь, навчались та працювали за новітніми стандартами та переїхали у просторий офіс. Справи йшли добре, проте бізнес і спокійне життя довелось поставити на паузу.
До наступу росіян Тарас готувався із 2019 року. Придбав та оформив собі зброю, а в домі готовим був військовий наплічник, бронежилет, каска та усе необхідне спорядження.
24 лютого ветеран евакуював родину у безпечне місце та збирався з побратимами йти до війська. Але допомогу у досвідченого ветерана попросили жінки волонтерки. Вони потребували охорони, адже були налякані можливими ворожими ДРГ у області.
“У мене в планах було йти служити, але дівчата пригальмували в цьому процесі. Так ми працювали досить довго. Відбирали броніки, прострілювали шоломи, плити, які потрапляли нам у руки, бо я розуміюсь на спорядженні. Тестили це все. Ми вантажили автівки, шукали необхідну техніку, тепловізори, коптери”, — розповідає Тарас.
Після того як ситуація на Вінниччині стабілізувалась, з'явилася робота і, зокрема – і для ветеранського бізнесу Тараса Якобчука та його дружини.
“Ресторани годували ЗСУ, ТРО. У процесі у них щось виходило з ладу, втрачалось. До нас почали звертатись наші клієнти з запитом на посуд, техніку. Ми у свою чергу почали відновлювати зв’язки з постачальниками. Так поступово повернулись до роботи”, — згадує ветеран.
Тарас Якобчук не полишав волонтерства та паралельно розвивав свій бізнес. У цьому підприємцю допоміг Український ветеранський фонд.
“У мене є побратим, друг Володимир Скосогоренко. Він теж залишився працювати, ми разом комунікували по волонтерці. У нас досить потужна ветеранська спільнота. І він розказав про свій досвід: виграв у конкурсі проєктів Варто та перетворює часник на український суперфуд. У той час для бізнесу були складні часи, постійні блекаути. Тож, мені потрібна була допомога. І ми подались та виграли у конкурсі Варто 2.0”, — пояснює Тарас.
“Мотивує те, що ми переможемо в будь-якому випадку і ми повинні працювати. Принаймні ми тут, ми є, ми працюємо і хтось повинен рухати цю країну вперед. Ми мусимо це робити. Ми всі робимо одну справу. Хлопці на фронті, а ми тут, ми працюємо на перемогу загалом. Бізнес приносить податки, аби хлопцям була зарплата, бізнес заробляє, аби закривати потреби хлопців на фронті, бізнес буде працевлаштовувати ветеранів після повернення”, – впевнено підсумовує ветеран.
«Ми обробляємо понад 500 ділянок учасників АТО. Нас усі відмовляли, казали не лізти в агросферу. Але ми повірили у себе і змогли досягнути гарних результатів».
Тарас Лелюх із дитинства захоплювався військовою справою. Він розумів, що наступ росіян неминучий, тож готувався до нього сам та навчав інших. Разом із побратимами створив власний агробізнес та продовжує його розвивати. Сьогодні він знову у лавах ЗСУ, проте бізнес продовжує працювати.
Батько Тараса навчав його військовій справі та рукопашному бою. Захоплення дитинства переросло для Тараса у хобі всього життя. Чоловік був членом різних патріотичних організацій, брав участь та проводив військові табори, змагання. Тож, у 2014 році Тарас вступив до батальйону "Азов".
"Я не міг не піти воювати. Я все життя готувався до війни. З "Азовом" я брав участь у бойових діях. Був інструктором із тактики та виживання. Коли батальйон переформувався у полк, я не зміг туди потрапити через стан здоров’я. До грудня 2014 року я був в батальйоні "Азов", а з січня 2015 — у батальйоні спеціального призначення "Полтава", — ділиться своїм досвідом ветеран.
Прикриття артилерії полку "Азов" під час Широкинської операції, патрулювання, зачистка, два поранення та повернення із зони бойових дій у 2015 році.
У цивільному житті Тарас разом з побратимами активно взялись за громадську діяльність: допомагали ветеранам отримати належні їм пільги та виплати, земельні ділянки. Згодом створили підприємство ТОВ "Деметра Агро-Груп".
"Ми змогли допомогти отримати законні земельні ділянки майже 4000 учасникам бойових дій у Полтавській області. Частина з цих хлопців захотіли здавати нам в оренду свою землю. Ми обробляємо понад 500 ділянок ветеранів. Нас усі відмовляли, казали не лізти в агросферу. Але ми повірили у себе і змогли досягнути гарних результатів – і бійцям допомогли отримати землю, і самі сформували господарство, яке працює вже 5 років", — розповідає Тарас.
Крок за кроком ветерани-підприємці розвивали свій бізнес, хоча це було і непросто. Усе змінила повномасштабна війна. Тарас Лелюх разом із побратимами та однодумцями не припиняв готуватись до неминучого вторгнення.
"Про людину судять по її вчинках. Ще з листопада 2021 року по лютий 2022 року ми до 4 разів на тиждень проводили навчання для цивільних: як поводитись під час авіаційних нальотів, що робити під час артилерійських обстрілів, як поводитись зі зброєю, надавати першу домедичну допомогу. Була така акція "Не панікуй, готуйся", ми також до неї долучились, разом із "Азовом" та Рухом Ветеранів України. До 24 лютого ми підготували понад 2 тисяч цивільних загалом", — розповідає ветеран.
Тарас Лелюх доєднався до окремого штурмового підрозділу "Одін" Полтавського РТЦК та СП.
"Нас спочатку придали до 72 бригади. Ми виконували найскладніші завдання на небезпечних напрямках. На одному з таких завдань біля Бахмута влітку я отримав поранення. Тепер мене визнали обмежено придатним і не хочуть брати на передову. Незабаром буду проходити ВЛК, сподіваюсь, що цю обмежену придатність "приберуть" і я знову зможу поїхати воювати. З мене ще буде користь для ЗСУ", — згадує Тарас.
На лікуванні та реабілітації чоловік мав можливість приділити трохи часу агробізнесу. Адже основна команда наразі — це сам Тарас та його побратим Олег, на якому зараз ведення бізнесу, адже Олег має трьох малих дітей та залишився на Полтавщині. Допоміг у цьому підприємцям український ветеранський фонд. Кошти ветеран скерував на придбання сівалки точного висіву і комп'ютера з GPS для ефективнішого посіву зернових.
"Це актуально з кількох причин. По-перше, це економія часу. Оптимальними для засіву є декілька днів на рік — це посівні дні, і важливо встигнути саме у цей час. Нам якраз не вистачає такої сівалки — якби вона була у нас раніше, ми замість мінусів вийшли би в плюс, бо швидше б посадили, воно швидше і зійшло, і ми швидше б зібрали урожай, поки його не замочили дощі. Крім того, наші поля дуже розкидані. Земельні ділянки не поруч одна з одною, тому на усі процеси йде більше часу. Зараз чекаємо на сприятливі погодні умови й незабаром заберемо сівалку та приступимо до робіт", — пояснює ветеран.
Ветеранський бізнес — різноманітний. А підтримка бізнесу від Українського ветеранського фонду — надійна та дієва. Тож, не оминіть можливість зробити свій бізнес міцнішим та станьте учасником конкурсних програм Варто.