Пані Ірино, поділитися історією створення такого «колоритного ансамблю»?
Я веду хореографію у школі «Меридіан» - це загальноосвітній навчальний заклад, де викладають за державної програмою, але українською та англійською мовами. Тобто є повністю англомовні класи, та україномовні, з поглибленим вивченням англійської. В школі понад 450 учнів 36 національностей. Також -- багато різноманітних гуртків за інтересами. Один з яких - Dance club я із задоволенням очолюю. В його рамках ми вивчаємо сучасні танці та танці різних країн світу. Традиційно, кожен рік, коли нова дитина приходить до школи, в рамках спеціального свята, вона презентує себе та свою країну. Під час такої презентації , та просто на уроках та репетиціях, діти із величезним задоволенням розповідають про свою країну, включають національну музику, демонструють відео про своє місто чи фото в національних костюмах. А деякі можуть показати національні танці, які вивчили у своїй країні. Хлопці фанатіють від запальних азербайджанських та грузинських танців, дівчата із Саудівської Аравії неймовірно люблять національну арабську музику. Казахи, таджики, разом із турками танцюють турецькі танці. А індонезійка Кайла, сірійка Лаура, китаянка Емілі, словачка Олівія, індіанка Грета, разом з українками Владусею та Поліною із задоволенням відтанцьовують запальну «Гуцулочку». Саме таку колективну творчість можна назвати калейдоскопом різних культур в Україні.
Дослідження в рамках проекту «Відчуття України на дотик», завдання якого -- формування позитивного відношення до України через культуру, мистецтво та соціальні проекти, наглядно доводять: Іноземці, особливо діти, які потрапляють в Україну на певний період, так чи інакше, знайомляться з українською культурою. Але їм найбільш до вподоби до неї особисто долучатися. Відчувати, так би мовити Україну на дотик: через власноруч виконане образотворче мистецтво, танок, пісню. Як Ви вважаєте, чому саме?
Наші учні із задоволенням вивчають дитячі українські пісні, що мають унікальну мелодійність, чіткий ритм, прості слова. Саме тому їх легко запам’ятовують навіть іноземці. Наприклад, веснянки «Ой минула вже зима...», «Вийди, вийди, сонечко...», «Подоляночка», колядки, щедрівки, купальські пісні... супроводжуються іграми, рухами та танцювальними елементами. А гра – це основа навчання дошкільнят та учнів молодшого шкільного віку, та й підлітки теж не проти погратися. Бавитися ж подобається усім, незалежно від національності.
В українських танцях теж є безліч цікавих та ігрових елементів. Це, наприклад, в танцях західного регіону : «чесалочка», «притупи», «стрибки»; в танцях інших регіонів: «плескання», «ворітця», «колупалочки», «бігунці»... Крим того, у танці завжди присутній елемент змагання, типу « хто кого перетанцює», або «загравання». Найбільше діти люблять викрикувати різні пищалки, примовки та триндички, що широко використовуються в танцях, піснях та іграх українців.
Ось чому в школі так органічно і весело проходять різні культурні та патріотичні українські заходи: Стрітення, День Вишиванки,тощо, на всіх концертах звучать українські пісні та вірші. Незалежно від того, в якому класі діти потрапляють до школи – всі вчать українську мову, історію та літературу, в цьому плані, звичайно, є адаптований курс для іноземців. Також, на День національностей та інші свята школярі роблять презентації інших країн світу, співають їхньою мовою тих, танцюють відповідні танці, благо є від кого отримати детальну інформацію.
На українців, що вчаться в школі, а таких переважна більшість, такий формат навчання теж впливає позитивно. Українські діти розуміють цінність та унікальність своєї культури на фоні інших культур, плюс з малих літ вчаться бути гостинними, шанувати те що мають. А ще – відчувають себе людиною всесвіту, відстоюючи англійською мовою, свою позицію в диспутах, змаганнях з математики, фізики, футболу..
Чому так важливе пізнання країни через безпосереднє долучення до її культури?
Таке виховання стратегічно важливе для нашої держави, бо формує майбутнє відношення до України в світі. Діти виростають, повертаються в свої країни, та залишають у пам’яті і серцях красу української землі, пісні, рухи, естетику, душевність і кожен на своєму рівні пропагують позитивне ставлення до українців в своїх країнах.
Знаю трьох дівчат з Фінляндії, що навчалися в Київському Національному університеті ім. Т.Шевченка. Вони жили в Україні протягом 5-ти років і співали українських пісень в університетському ансамблі. Зараз ці три дівчини у себе на Батьківщині створили український хор, який вдало виступає і гастролює у Фінляндії.
Ще один приклад, коли італійка Вікторія приїжджала до Києва працювати з професором хімічних наук над своєю дисертацією, і потрапила в народний фольклорно-етнографічний ансамбль. За період свого стажування вона досконало вивчила закарпатський «Дубо-танець» і зараз його поставила в своєму італійському ансамблі…. І таких прикладів – безліч.
Процеси глобалізації роблять світ набагато тіснішим, і його стабільність залежатиме, в першу чергу, від вміння знаходити спільну мову з усіма, одночасно відстоюючи свою позицію. В чому саме ви бачите роль батьків та вчителів у формуванні таких навичок?
В тому, щоб « свого не цуратись та чужому навчатись», - я не випадково переставила послідовність в цьому геніальному вислові класика. Раніше, коли в Україні народжувалася дитина, її першим одягом була вишивана пелюшка. Перша колискова - українською мовою. Але зараз скільки прикладів того, коли «Україну в серці» раптом, відчувають у будь якому віці!? Вивчати своє ніколи не пізно. Ми можемо бачити світ як ніхто з наших предків, бо маємо величезні можливості цього пізнання . Тому в першу чергу – варто поринути в свою культуру, відчути її неповторність, красу та силу – і транслювати її своїм дітям, учням будь якими засобами, але з пошаною та любов’ю. Привести дитину в гурток народних танців, на майстер клас з Петриківського розпису, дивитися українські мультфільми, читати книжки, тощо .. І коли дитина себе психологічно індефікує – долучати до калейдоскопу інших культур. В багатьох культурних центрах, музеях, навчальних закладах відкривають гуртки народних танців, ремесел, студії художніх технік, вокальні ансамблі... Молодь танцює побутові танці часів Київської Русі, грають на старовинних музичних інструментах,роблять малюнки на воді в старовинній турецькій художній техніці «Ебру», вивчають мову рук індійського танцю, вчаться робити трюки з гопака, лізгінки, «капоейри». Все це сприяє взаємопорозумінню на ментальному рівні, а значить виконанню найбільш важливого завдання усього людства - встановлення миру між народами. А ми, вчителі, для цього будемо підтримувати своє рідне, та пропагувати любов, толерантність та щирість між дітьми різних національностей.
Із досьє.
Міжнародний фестиваль мов та культур – захід, у межах якого учні та студенти різного віку, що представляють різноманітні мови та культури, демонструють свої таланти. Проводиться шістнадцять років поспіль. Основноє концепцією фестивалю є прагнення довести, що мирне і дружне співіснування представників різних культур, які з повагою ставляться до цінностей один одного, є можливим. Особлива увага приділяється використанню української мови та представленню української культури, як серед носіїв мови, так і серед іноземців.
23 травня у Національному педагогічному університеті ім..Драгоманова відбулась церемонія нагородження переможців і відзначення призерів XVI-го Всеукраїнського фестивалю мов та культур у різних номінаціях. Переможці конкурсу – з різних учбових закладів України. Детальніше із номінантами можна ознайомитися тут.