Італійці обиратимуть політичні партії з визначеними вже лідерами цих партій. І та сила, яка набере найбільше голосів, відповідно матиме право призначити Прем'єр-міністра, якому наледить ключова роль у виконавчій гілці влади, який в свою чергу формуватиме уряд. В останні дні перед виборами лідери політичних партій “лізуть зі шкіри”, щоб здобути омріяну підтримку громадян.
Виборча кампанія по-італійськи – це завжди шоу, боротьба популістичних гасел та неочікуваний результат.
Берлусконі – солодкоспівуча сирена
Результати соцопитувань вже зафіксували першу несподіванку, і нею є швидке зростання рейтингу Сільвіо Берлусконі з результатом майже 30% підтримки громадян. “Кавалер” відстає від лідера “Демократичної партії” та фаворита гонки П’єра Луїджі Берсані всього на 5%. (дані соціологічних опитувань від 5 лютого 2013 р., опубліковані Департаментом інформації Кабінету Міністрів Італії).
Зовсім нещодавно Берлусконі повязували зі всім поганим, що можна було тільки уявити. Його звинувачували у розвалі економічної могутності Італії за час коли він був Прем’єром. Розгул корупції та аморальної поведінки – теж його вина. Проте це не заважає йому зараз вести доволі успішну виборчу кампанію в якій не перестає годувати виборців солодкими обіцянками покращення життя вже наступного дня після виборів. Берлусконі не агітує на площах, не зустрічається з людьми, але успішно та ефективно піариться на підконтрольних йому телеканалах, радіо та пресі де розказує анекдоти про своїх опонентів.
Головний месидж до виборців від Сільвіо Берлусконі такий – “скасую податки, зокрема на нерухомість, які запровадив Маріо Монті”. Він переконаний, що Європа йде хибним шляхом і повинна змінити курс.
Кавалер також активний також й у світських колах. На початку кампанії встиг заручитись з дівчиною на 40 років молодшою за себе і це аж ніяк не лякає його. Він не задається питанням, що про це подумають прості італійці, проте виборці вже звикли до любовних реверансів кавалера.
Строгий професор
Інший кандидат, який критикує Берлусконі та чи не в кожному виступі насміхається з його гасел – це колишній Прем’єр Маріо Монті. Науковець, економіст та шанований в Європі лідер. Монті отримав від італійців почесне звання “професор” та “супер Маріо”. Його назвали так, бо 11 листопада 2011 року був покликаний Президентом Італії Джооджіо Наполлетано на найвищий пост держави прямо з унівеститетської кафедри міланського університету в час глибокої політичної кризи після відставки Берлусконі.
Свій кабінет міністрів Монті сформував виключно з професорів італійських університетів. На ключові посади в уряді не ставив політиків. В такий спосіб хотів запропонувати цілком нову модель управління, модель позбавлену впливу політиків та їх менеджерів. Таке оновлення у верхівці влади італійцями сприймалось як ренесанс економічного зростання на відміну скандальної та не ефективної політики попередника – Сільвіо Берлусконі.
Скрутне економічне становище Італії, та захмарний зовнішній борг заставив Монті вдатись до не стандартних економічних реформ. Найперше він зменшив соціальні виплати та повернув багато дискусійний податок на нерухомість, який свого часу скасував попередник. І з цим Монті увійшов у передвиборчу гонку.
Сьогодні Маріо Монті закликає “не повертатись у минуле, але сміливо йти шляхом реформ” бо в них він бачить позитив як для Італії так і для Європи. Цим він заслужив підтримку лідерів єврозони. Під минулим “супер Маріо” розуміє Берлусконі, адже від нього відстає майже на 15% і займає третє місце в заліку з результатом 13,9% підтримки громадян згідно соціологічного опитування.
Гра комедіанта
Беппе Грілло – комедійний актор та телеведучий – це третій кандидат на найвищу посаду в Італії, лідер партії “5 зірок” з 14% підтримкою громадян. Грілло найскандальніший політик передвиборчої гонки, улюблець молоді та тих хто розчарувався в політиці. Зявився Беппе в політиці досить давно, проте запамятався всім коли організував 25 квітня 2008 року загальнонаціональний страйк під назвою “fuckoff day” проти корумпованих політиків. Від цього моменту він завжди стойть в опозиції до будь-якої влади. На передвиборчих плакатах зображає себе у вигляді римського гладіатора, який з мечем йде очищати владу від “корумпованих політиків”. Сьогодні він пропонує зменшити витрати на державний апарат та на самих політиків, скерувати інвестиці на розвиток середнього бізнесу та неприбуткових організацій. В одному з інтервю Беппе Гріло узагалі заявив, що він не кандидати і ніколи не хотів потрапити до парламента, проте засмучений тим, як політики-злодії обікрали країну, “вони не можуть собі навіть представити, що я як комік можу зробити щось для інших, для загального економічного зростання”.
Появу кандидата-коміка на політичній арені експерти оцінюють як спротив, зневіру та протест італійців проти застарілих та перманентних політичних обличь держави. Проесор Римського Григоріанського Університету Рокко Д’Амброзіо пояснює, що сьогодні Італія переживає не тільки економічну кризу, але й кризу культри влади. “Високий рівень корупції, знецінення моряльних та етичних ідеалів у владній верхівці – це ці причини, що нищать імідж влади. І як ви думаєте до цього буде ставитись простий італієць? Звичайно що італійці зневірюються та в своїх поглядах будуть дуже радикальні”.
Демократи - лідери
Лідер передвиборчої кампанії – П’єр Луїджі Берсані, колишній комуніст, католик, технократ та лідер італійських лівих і Демократичної партії (підтримка 35% громадян). В своїх виступах постійно критикує Сільвіо Берлусконі, якого часто називає балакуном та популістом. “Ми розумний народ і не підтримуємо цього демагога Берлусконі. Ми вже втомились слухати його балачки та обіцянки, які не реально виконати”.
Берсані – це кандидат, який веде активну кампанію в інтернеті. Його помічники розвинули кільа соціальних спільнот де в режимі онлайн обговорюють проблеми економічного та соціального характеру і одночасно шукають шляхи виходу з кризи. В своїй програмі лідер італійських лівих виступає за продовження економічних реформ розпочатих Маріо Монті. Берсані один кандидат, який звернувся до іммігрантів, хоча цілком свідомий того, що іммігранти не мають права голосу. Проте це не завадило йому пообіцяти їм спрощену процедуру отримання італійського громадянства для дітей, які народяться в Італії.
No smoking guns. White-collar control
Новітня історія державотворення Італії тісно повязана з мафією. Це як окрема структура від якої інколи залежали державні рішення. Не всі італійські уряди могли боротися з мафією, бо вона діяла дуже жорстоко. Кульмінацією цієї боротьби стало два гучних вбивства двох суддів Джованні Фальконе та Паоло Борселіно, які виступали проти італійської Коза Ностри.
Сьогодні італійська мафія вже не діє в стилі “smoking guns” де зброя вирішує все. “Сьогодні мафія в Італі одягена у “білі комірці” і знаходиться у владі”, - пояснює політичний експерт Рокко Д’Амброзіо. “Тепер не ті часи, щоб стріляти непокірних. Сьогодні мафія далі залишається кримінальним угрупуванням проте всіляко намагається діяти та впливати на політику за допомогою корумпованих представників влади шукаючи преференцій для свого бізнесу.
Калабрійське кримінально-мафіозне угрупування “Ндрангета” одна з найсильніших сьогодні в Італії, яка причетна до нелегального руху наркотиків, грошей та ядерних матеріалів. Проте для прикриття угрурування Ндрангета займається ресторанним та торговим бізнесом. “Члени цієї кримінальної структури не шукають поодинці особу А або Б, проте намагаються обєднати їхні зусилля і заручитись їхною підтримкою для досягнення особистих цілей. Адже ці особи знаходяться біля керма держави та відповідають за головні фінансові потоки. Очевидно, що сьогодні мафія підтримає на виборах того, хто запропонує кращі умови співпраці”, - заначає експерт, і така реальність це ще більше затягає зашморг на шию італійської системи влади.
Влив з ватиканського пагорба
Італія – це країна контрастів та дуже виразних протилежних сил впливу. Той хто при владі завжди буде серед двох вогнів. По одному боці, як ми вже зазначали, є мафія, а по другому Католицька Церква. Її роль та вплив в 60 та 70 роках минулого століття був дуже ефективний. До прикладу багато політиків-католиків досить успішно керували державою. Та й для самих політиків голос папи з ватиканських пагорбів був як “Боже напімнення”.
Папа Іван Павло ІІ Бенедикт XVI у своїх зверненнях до політиків часто нагадували про важливість плекання моральних та етичних цінностей у владі без яких не можливе керування державою на благо для громадян. У стосунку Церква-держава, перша виконує активну роль у вихованні молодого покоління політиків. При католицьких навчальних закладах існують політичні школи де проходять навчальні семінари про політику, демократію та роль політика у державі. В цьому середовищі вважають, що бути політиком – це свого роду покликання, яке вимагає не тільки знань та вмінь керувати великими державними інституціями, але й готовність жертвувати собою та власним комфортом заради громадського добра. Проте Церква не втручається у політичну передвиборчу кампанію і не підтримує окремих кандидатів.
Отож, вибори в Італії цих вихідних повинні принести зміни в країні. В це дуже вірять італіці і називають цей час початок кінця Другої республіки.