Прикрі інциденти з політичними діячами цієї організації траплялися і раніше. Стосувались вони не тільки напрямків діяльності партії, а й джерел фінансування та тісного зв’язку з Російською Федерацією.
Паростки угорського націоналізму з російським корінням
З найбільш яскравих інцидентів варто згадати звинувачення одного з лідерів партії Бела Ковача у співпраці з Москвою. Особливого резонансу справа набула в 2014 році. В розслідуванні угорських видань, зокрема в статті опублікованій виданням Index чітко вказано давні та міцні зв’язки Бели Ковача та його родини з КДБ. Видання V-SQUARE в своїх матеріалах висвітлило іншу складову цього скандалу – після тривалого перебування в Росії політик повернувся в Угорщину з хорошим капіталом, але його походження викликало більше запитань, ніж відповідей. Кошти сумнівного походження стали одним з джерел фінансування партії, яку політик все таки залишив в 2017 році.
Тим не менше публічний резонанс не завадив партії і далі провадити звичну для неї політику, серед головних напрямків якої критика міграційної політики ЄС, прагнення до активної співпраці з РФ, антиісламська риторика. Цим політсила ніяк не відрізняється від решти маргіналізованих правих рухів, що виникають по всій Європі та де-факто симпатизують політиці Путіна.
Сфери інтересів в сусідніх країнах
Ще однією особливістю партії є тема та символіка, яка часто використовується лідерами партії, хоча має відверто провокативний характер. Мова про давню і болючу для всіх правих радикалів Угорщини сторінку історії – Велику Угорщину. Мрія про колишню велич, а також частину територій таких незалежних країн як Румунія, Україна, Словаччині, Австрія, Словенія, Хорватія та Сербія, ніяк не залишають голови популістів, а потужні фінансові потоки з Кремля неабияк підсилюють ці тенденції. Особливо гостро це відчувається в Україні, Словаччині та Румунії.
Щодо Закарпаття, то ця область ніколи не залишалась без уваги представників радикальних сил сусідньої країни. Часто ця увага переростала в гучні заяви, які не залишались без реакції офіційного Києва. Одним з перших угорських радикалів, якому заборонили в’їзд в Україну терміном на п’ять років був Іштван Саваї. Згодом така ж доля спіткла Лоранта Гегедюша та депутатку Європарламенту Морваі Крістіну.
Характерно, що забороні в’їзду Іштвана Саваї передували заяви про підтримку створення русинсько-угорської автономії на Закарпатті.
Нещодавній візит сьогоднішнього лідера партії «Йоббік» Томаша Шнайдера до Закарпаття ще раз довів, що політична сила і досі ставить акцент на автономії області. Цього не приховує і сам політик, заявляючи про підтримку відповідного процесу.
Все б нічого, але риторика угорських ультраправих чітко переплітається в цьому контексті з доктриною Кремля щодо ОРДЛО та постійними заявами одіозного Віктора Медведчука про необхідність федералізації України. Тенденція невипадкова і, беручи до уваги сьогоднішні реалії, несе в собі ряд загроз, доповнюючи собою комплекс заходів, які можуть дестабілізувати ситуацію в найзахіднішій області.
Гіркий досвід Криму та Донбасу та українські реалії
Варто зазначити, що заяви про автономію втрачають свою актуальність, адже в Україні триває адміністративно-територіальна громада, яка суттєво змінює саму концепцію устрою країни і передає значні повноваження саме місцевим громадам. Дивно, що лідер партії, який досить нав’язливо переймається життям сусідньої з його країною області, не помітив цей факт.
Будь-які територіальні зміни, ініційовані ззовні, не принесуть жодної користі регіону. Навпаки, всі напрацювання останніх років, трансформовані у інвестиційні потоки, інфраструктурний розвиток та безпеку області, можуть просто зникнути. Аналогічна ситуація вже відбувалась в Криму та на Донбасі і там «добрі наміри сусідів» ні до чого хорошого не привели.