колишній радник міського голови Маріуполя
Як юридично захистити наших людей, які змушені боротися за незалежність України там, де зараз не діють ані наші закони, ані закони людства та людяності.
У досить короткій перспективі ми побачимо наслідки хибного рішення змінити винний ІДІЛ на невинних нас.
Відомства досі не спромоглися вирішити питання впорядкування використання гуртожитків на потреби біженців.
Загальні фрази замість конкретних відповідей. Переможні реляції замість критичного оцінювання. Та продовження розмови як з дітьми.
Якщо прямо зараз не почати змінювати підходи та чиновників, благі наміри на ефективні дії, ми продовжимо втрачати мільйони без будь-яких бойових дій.
Професійні навички будівельників максимально потрібні країні. А ще вони потрібні економіці. Чи можна це поєднати? Так.
Внутрішнє переконання себе у власній недооціненості стало важливіше за питання суспільного виживання нації. Чи зможемо ми подолати це?
Росіяни у 2014му теж не готові були розпочинати війну. Путін досі так діє – перевіряє на слабкість, а лише потім атакує. Якщо побачить ту саму слабкість. А ми показали слабкість.
Діти – це одночасний суб’єкт та об’єкт російської пропаганди. Саме з них росіяни кують націю нових «русских украинцев».
Вже два роки переселенці почуваються безхатьками у власній країні.
Нам конче потрібні люди та екскаватори. Час спливає, а окопи самі себе не вириють.
За такого ставлення до всіх, яке хочуть нам продати як державність, чи чекає на нас успіх? Не впевнений.
Росіяни знайшли ключик до гаманця визнаного європейського видання та увійшли в інформаційне поле ЄС з новими наративами та меседжами.
У цих базових принципах політики щодо ВПО я бачу лише бажання забути та звинуватити будь-кого. Нас. Гостинні міста. Інопланетян. Будь-кого, але точно не бюрократів.
Насправді ми й так вже давно «самі», але те, що має відбутися разом із тим, що відбувається – це несправедливість у мільйонному ступені.
Спіч Путіна демонструє не просто зміну публічного курсу. Він знаменує інший рівень інформаційної боротьби на всіх фронтах.
Державні органи не просто мають бути залученими в процес інформаційної війни, а врешті-решт стати в авангард та повести за собою.
Треба повернутись в нудний сірий світ тверезих оцінювань та реальних очікувань. Аби не дати шанс маніпулювати. Аби встояти. Аби перемогти.
Результат не дасть відразу сто тисяч добровольців. Але він точно змінить ставлення суспільства до свого обов’язку берегти Батьківщину.
Реальна думка суспільства здивує, але дозволить врешті-решт дійти до рішень та до руху вперед, навіть непопулярними шляхами.
Маємо сотні тисяч українців, які змушені починати життя з нуля. В стані війни, в зрілому віці, без юнацького оптимізму та у повній невизначеності.
Повзуча зараза фашизму, що стрибає з родини в родину, впевнено крокує окупованими територіями.
Поки не буде класичних томів кримінальних справ – вироку навіть можна не чекати. Все це не просто породжує безкарність, але демотивує всіх.
Кабмін або має чесно визнати, що грошей на допомогу немає, або врешті-решт почати процес виплат маріупольцям.
Зима вже тут. І варто почати тверезо оцінювати та дивитись на реальність. Інакше лютий може стати дуже болючим для всіх нас.
