колишній радник міського голови Маріуполя
Як ми, Україна, будемо виховувати українців серед дітей, які перебувають за кордоном?
Історія протистояння ФСБ та ГРУ зі всіма резонансними арештами не буде повною без однієї пікантної деталі.
Перемога має бути не лише на полі битви. Наша перемога має бути і в голові звичайного середньостатистичного європейця, американця, австралійця.
На думку Уряду, проблема демографії не в тому, що кількість біженців щодня збільшується, а в тому, що ми «мало народжуємо».
Коли економіка починає думати про виживання до перемоги, рано чи пізно вона починає думати про це замість перемоги. А це – стрибок у прірву.
На часі прагматизм та ефективність. Інакше далі продовжимо втрачати людей та силу спротиву в окупації, героїв на фронті, впритул до якого під «живим щитом» можна сховати все.
Допоки російські літаки можуть наближатись на 50-60 км до лінії фронту, будуть КАБи.
Якщо Президент каже, що потрібно точно не 500 тисяч мобілізованих, а скільки не знає – це неправда. Або в першому твердженні, або у другому.
Чому бюст Шевченка в окупації або росії – це лише частина геноциду, а не навпаки?
Така неприкрита демонстрація армії бездушного державного апарату. Ані співчуття. Ані відповідальності.
Як юридично захистити наших людей, які змушені боротися за незалежність України там, де зараз не діють ані наші закони, ані закони людства та людяності.
У досить короткій перспективі ми побачимо наслідки хибного рішення змінити винний ІДІЛ на невинних нас.
Відомства досі не спромоглися вирішити питання впорядкування використання гуртожитків на потреби біженців.
Загальні фрази замість конкретних відповідей. Переможні реляції замість критичного оцінювання. Та продовження розмови як з дітьми.
Якщо прямо зараз не почати змінювати підходи та чиновників, благі наміри на ефективні дії, ми продовжимо втрачати мільйони без будь-яких бойових дій.
Професійні навички будівельників максимально потрібні країні. А ще вони потрібні економіці. Чи можна це поєднати? Так.
Внутрішнє переконання себе у власній недооціненості стало важливіше за питання суспільного виживання нації. Чи зможемо ми подолати це?
Росіяни у 2014му теж не готові були розпочинати війну. Путін досі так діє – перевіряє на слабкість, а лише потім атакує. Якщо побачить ту саму слабкість. А ми показали слабкість.
Діти – це одночасний суб’єкт та об’єкт російської пропаганди. Саме з них росіяни кують націю нових «русских украинцев».
Вже два роки переселенці почуваються безхатьками у власній країні.
Нам конче потрібні люди та екскаватори. Час спливає, а окопи самі себе не вириють.
За такого ставлення до всіх, яке хочуть нам продати як державність, чи чекає на нас успіх? Не впевнений.
Росіяни знайшли ключик до гаманця визнаного європейського видання та увійшли в інформаційне поле ЄС з новими наративами та меседжами.
У цих базових принципах політики щодо ВПО я бачу лише бажання забути та звинуватити будь-кого. Нас. Гостинні міста. Інопланетян. Будь-кого, але точно не бюрократів.
Насправді ми й так вже давно «самі», але те, що має відбутися разом із тим, що відбувається – це несправедливість у мільйонному ступені.
