Одні й ті ж питання від тих, хто забезпечує нашу економічну міць, до тих, хто не вважає за потрібне проводити публічні дискусії. Тих, для кого маски-шоу як норма, а бізнес – лише джерело незаконного прибутку та наповнення бюджету не шляхом партнерства, а винятково батогом.
Дивно, але це була перша панель, яку проігнорували ті, хто дійсно приймає рішення або дотичні до прийняття рішень у державі. Що це? Страх, сором, бронзуватість? Всього потроху. З повагою до лобіста бізнесу в Уряді – пані віцепрем'єрки Юлії Свириденко – не вона впливає на питання безчинства податкової або БЕБ. Тому зустріч – великий біль безнадії.
Панує думка, що не існує ніякого економічного, інформаційного та інших фронтів. Існує лише один фронт. Можливо. Але, погодьтесь, це дивно, коли саме на цей фронт потрапляють не правоохоронці в економіці, а саме ті, хто з останнього забезпечує економічну підтримку фронту зсередини. Іноді показово в покарання за незадоволення.
Це вже не про фронт. Не про відносини в економіці. Це – про перемогу. Бо неможливо перемогти об’єднану країну, яка думає про перемогу. Проте коли економіка починає думати про виживання ДО перемоги, рано чи пізно вона починає думати про це ЗАМІСТЬ перемоги. А це – стрибок у прірву.
Можна багато повторювати всі проблеми відносин між державою та бізнесом. Від блокування податкових накладних до корумпованої митниці.
Але головний маркер прямо зараз інший. Робоча сила для військово-промислового комплексу. Ані відкритих замовлень. Ані права торгувати назовні. Ані програм підготовки спеціалістів. Нічого для відкритого ринку, що мав наситити країну дронами, зброєю, виручкою. Та одночасно спростити соціальне навантаження на бюджет через зайнятість.
Нічого.
Але надія є. Саме тут. Саме через наш оптимізм та патріотизм нашого бізнесу. Попри все – тут не збираються ані здаватись, ані шантажувати. І це однозначно хороша новина.