Основу російського угруповання складають сили 58-ї загальновійськової армії угруповання військ «Днепр», підсилені частинами 18-ї загальновійськової армії та значним контингентом повітряно-десантних військ РФ, командувач котрих очолює й УВ «Днепр». Загалом противник зосередив на напрямку п’ять дивізій, включаючи 19-ту, 42-гу, 47-му мотострілецькі, 7-му десантно-штурмову. 76-та десантно-штурмова прибула сюди, але її полки зараз ведуть бойові дії під Покровськом. Попри це, Сили оборони фактично зупинили російський наступ.
Найпоказовішою є ситуація на ділянці Степногірськ — Кам’янське. Упродовж травня українські підрозділи відтіснили противника з більшої частини Степногірська, установили контроль над центральними районами міста та вийшли до окремих ділянок шосе Е105. Російське командування мусило терміново перекидати сюди підрозділи 247-го десантно-штурмового полку й інші резерви, щоб запобігти подальшому відступу. Бої за Плавні та Приморське тривають, однак саме російські війська змушені вирішувати проблему утримання позицій, а не розвитку наступу.
Не менш важливе досягнення Сил оборони — стабілізована ситуація на напрямку Малі Щербаки — Щербаки — Павлівка. Спроби противника відновити втрачені позиції завершилися невдачею. Ворожі штурмові групи, які інфільтрувалися в українські бойові порядки, були своєчасно виявлені й ізольовані. За низкою даних, українським військам вдалося також витіснити противника безпосередньо з Малих Щербаків і Щербаків, що суттєво погіршує тактичне становище підрозділів агресора на цій ділянці фронту.
Але максимально епічною є ситуація навколо Малої Токмачки. Попри численні заяви російської пропаганди про нібито контроль над населеним пунктом, фактична обстановка свідчить про протилежне. Українські підрозділи не лише утримали населений пункт, але й змусили передові частини 42-ї дивізії відійти на Новопокровку після наших успішних контратак у районі Білогір’я. Тож чергова спроба противника створити передумови для штурму Оріхова завершилася безрезультатно. Мала Токмачка не здається 1559 діб (станом на 1 червня). Український Карфаген.
Важливим чинником, який дедалі сильніше впливає на оперативну обстановку, залишаються українські удари по логістиці противника. Насамперед ідеться про систематичне ураження транспортної інфраструктури та вузлів забезпечення вздовж стратегічного маршруту Ростов-на-Дону — Крим. Саме цей маршрут забезпечує окупаційні війська на Оріхівському та Придніпровському напрямках, а після проблем з Кримським мостом і Керченською переправою — угруповання військ противника в Криму.
Удари по складах, транспортних вузлах, залізничній інфраструктурі й автомобільних маршрутах (Сили оборони взялися і за паралельні автостраді «Новоросія» дороги) змушують російське командування збільшувати плечі підвозу, розосереджувати запаси й витрачати додаткові ресурси на охорону тилових районів. Наслідком стає погіршення темпів поповнення боєприпасів, техніки й особового складу саме в той момент, коли противник намагається підтримувати високу інтенсивність бойових дій.
Окремої уваги варта історія з російською тактичною картою, яка нещодавно потрапила у відкритий доступ. Її аналіз (аналітики вважають, що карта реальна) демонструє суттєві розбіжності між реальною ситуацією на місцевості й інформацією, з якою працюють штаби ворога і яка циркулює в офіційному середовищі. На карті значні території позначені як контрольовані російськими військами, хоча фактично там тривають бої або вже встановлений контроль Сил оборони. Особливо це стосується районів Степногірська, Малих Щербаків і Малої Токмачки.
Фактично оприлюднений документ став ще одним підтвердженням систематичного завищення російським командуванням власних успіхів і приховування реального стану справ як від власного населення, так і від вищого військово-політичного керівництва. Окупація України в кредит набула серед військового керівництва ворога належного розмаху, адже писати-малювати простіше, ніж захопити Малу Токмачку.
Загалом поточна оперативна обстановка на Оріхівському напрямку свідчить про виснаження наступального потенціалу 58-ї армії агресора. Без масштабного перегрупування та введення в операцію свіжих резервів противник навряд чи зможе найближчим часом відновити спроби прориву безпосередньо до Оріхова.
Водночас концентрація значних сил повітряно-десантних військ і перекидання резервів свідчать, що російське командування не відмовилося від намірів щодо цього напрямку. Тому найближчими місяцями слід очікувати спроб відновити наступальну активність, хоча нині ініціатива на низці ключових ділянок дедалі більше переходить до Сил оборони.
