Громадяни третіх країн воювали на боці обох сторін Російсько-української війни від її початку в 2014 році. Після 2022 їх стало більше і їх присутність стала помітнішою. Звичайно, в масштабах кожної з двох армій два десятка тисяч іноземців – крапля в морі, але в їх рекрутинг вкладають свою долю ресурсів. За інформацією ГУР МО, в 2026 році Росія планує залучити до лав своїх збройних сил ще близько 18,5 тис. найманців.
Росія до цього діла підійшла по-своєму і організувала вербування через публічні канали, намагаючись якнайбільш широко охопити аудиторії бідних країн Глобального Півдня, особливо Африки. При російському Міноборони ще пару років тому створили окремий підрозділ для рекрутингу найманців з цього континенту.
Африканське рішення для російських проблем
Достеменно точну чисельність африканців в російській армії, мабуть, може назвати тільки російське Міноборони. Публічно ми маємо кілька загальних оцінок.
Наявну інформацію про африканських рекрутів в російських збройних силах озвучувало українське МЗС. В останній такій заяві мова йшла про 2965 громадян країн Африки з щонайменше 36 країн. На початку травня ГУР МО теж озвучило оцінку у близько 3 тис.
В лютому в рамках проекту «All eyes on Wagner» дослідники організації INPACT спільно з проектом «Хочу жить» опублікували доповідь про те, як Росія вербує африканців – допоки найбільш змістовне дослідження цієї теми, де, зокрема, проаналізували список з 1417 африканців, які уклали контракт з армією РФ. INPACT також наводять статистику по конкретних країнах: найбільше ідентифіковано громадян Єгипту, яких 361 особа; поруч на другому місці знаходиться Камерун з 335. Це верифіковані та найбільш детальні дані, проте, очевидно, неповні, і реальна чисельність африканців в російській армії є значно більшою. Так в дослідників була наявна інформація про 45 громадян Кенії, тоді як спецслужби цієї країни в тому ж місяці доповіли про приблизно 1000 найманців.
Африканців, які служать в російські армії, можна поділити умовно на три категорії. До першої варто віднести тих, кого завербували в приватному порядку. Це професійні найманці, яких «хантять» індивідуально, але й не тільки. РФ, як відомо, системно і цілеспрямовано займається пошуком іноземців з Глобального Півдня, особливо з бойовим досвідом, які могли б бути зацікавлені в цьому. Канали рекрутингу можуть бути зовсім різними. Так в 2024 році росіяни завербували кількох південноафриканців через сервер в Discord, яким ті користувались під час гри в Arma 3. Ще до цієї категорії варто віднести ідейних русофілів чи антизахідників, які воюють з особистих переконань.
Друга категорія – це африканці, які свідомо підписали контракт з російським Міноборони, дізнавшись про таку можливість з публічних каналів. Частину своїх зусиль з рекрутингу росіяни проводять відкрито, поширюючи рекламу і пропаганду найманства в соцмережах, намагаючись охопити аудиторію безробітних чоловіків у віці від 20 до 50 років. Зазвичай потенційним найманцям пропонується наступне: щомісячний оклад в діапазоні 2000-2500 доларів США, разова виплата в діапазоні від 10 до 40 тис. доларів, спрощений шлях до громадянства, медичне страхування. Африканці на такі пропозиції погоджуються з фінансових міркувань, або щоб залишитись в Росії в майбутньому.
Іноді також пропонується військова, або дотична до військової сфери, робота в тилу, проте потім найманця безапеляційно відправляють на передову.
Третя категорія – африканці, які були примушені до підписання контракту обманом. Тобто зазвичай в таких ситуаціях пов’язана з Росією агенція з зайнятості пропонує цивільну вакансію в сфері обслуговування, на будівництві, в сфері клінінгу тощо, на території РФ або іншої країни. Або це можуть бути курси з професійного навчання, нерідко з можливістю залишитись і працювати в РФ далі. Тут в будь-якому разі все завершується примусовим підписанням контракту, текст якого жертва не розуміє, адже він написаний російською.
Наступний крок – організація поїздки в РФ. Це часто беруть на себе турфірми, які, як виявило розслідування INPACT, можуть бути і підставними фірмами, що куруються спецслужбами та були створені для рекрутингу, і місцевими агенціями-партнерами. Деякі це роблять відкрито, інші таку діяльність не афішують. Власне, формально поїздка організовується як туристична. Окрім того, оскільки така подорож може викликати підозру інспекторів з адміністрації аеропорту, рекрут-африканець може бути направлений в Росію не безпосередньо, а транзитом через третю країну – Демократичну Республіку Конго, Уганду, Об’єднані Арабські Емірати. По прибуттю до РФ рекрут насильно або добровільно підписує контракт.
Частину жертв вербують або примушують підписати контракт із ЗС РФ на території Росії, коли вони там перебували з інших причин, наприклад, навчаючись у закладі вищої освіти, є мігрантами, що бажають залишитись (і шукають цивільну зайнятість). Тут це скоріше є частиною ширшої практики вербування студентів та мігрантів, коли їх ставлять перед вибором: або депортація, або контракт. Зрештою, іноземці, що служать в армії, завжди мали можливість отримати російське громадянство за спрощеною процедурою, а в листопаді 2025 проходження військової служби взагалі стало майже обов’язковим для тих, хто має намір його отримати – так Москва намагається залучити на війну якнайбільше мігрантів, в тому числі африканського походження.
Далі – кілька тижнів базової підготовки і передова. Африканці, які потрапили в полон, переважно розповідають про расистські знущання над ними. Цьому є і деякі відеопідтвердження. На одному відео, що потрапило в мережу, російський військовий демонструє переляканого чорношкірого чоловіка, до тіла якого прив’язана протитанкова міна, пояснюючи, що його бойове завдання – бути «открывашкой» бліндажа. На іншому – солдат показує групу співаючих африканських військових, характеризуючи їх як «одноразочек», які «по-другому запоют» після відправки на штурм.
Однак рекрутинг безпосередньо у військо – це лише частина історії. Росія також відкрито набирає іноземців для роботи на власний ВПК на спеціальній економічній зоні «Алабуга», де виробляються «Шахеди». Була запущена програма «Alabuga Start», метою якої є рекрутинг молодих жінок із закордону для роботи на виробництві. За деякими оцінками, африканських робітниць в комплексі може працювати близько 1 тисячі. Окрім того, підприємство підписувало домовленість з урядом Ефіопії про співпрацю щодо працевлаштування молоді там.
Не так давно також стало відомо, що Росія переглянула свій підхід до вербування іноземців і тепер має намір бути більш вибірковою стосовно країни походження. В своєрідний «чорний список» з 43 держав, громадянам яких не мають пропонувати службу, потрапили переважно дружні до РФ країни, в тому числі африканські. Хоча список не є публічним, за повідомленнями ЗМІ, до нього наразі включені ПАР, Кенія, Нігерія, Камерун, Лівія, Сомалі, Алжир, Ангола, Гана, Гвінея, Єгипет, Намібія, Мозамбік, Ефіопія, Танзанія, та Уганда – скоріше за все через те, що їх уряди звернулись з проханням чи вимогою зупинити рекрутинг.
Викриття та дипломатія
Росія вербує людей не з аморфного Африканського простору; вона вербує громадян конкретних африканських держав. А держави, як правило, зацікавлені в захисті прав, інтересів та гідності своїх громадян за кордоном – в найгіршому випадку хоча б тому, що зневага до них є проявом зневаги до самої держави. Навіть якщо опустити факти насильницького пресингу африканців в армію та расистське ставлення до них на території самої РФ, те, чим займається Росія, є прямо нелегальним і порушує національне законодавство та міжнародні норми з протидії торгівлі людьми та діяльності найманців.
На практиці, поки мало країн вжили якихось заходів проти російського рекрутингу публічно. Офіційно Росія заперечує активність з вербування, а тому звернути увагу на проблему значить піти на яку-неяку конфронтацію з Москвою, в чому більшість держав не зацікавлені. Однак коли ті таки питання порушували, Росія йшла на поступки.
Найбільш системно до проблеми вербування підійшла Кенія. У вересні 2025 року кенійські правоохоронці викрили злочинну мережу на околицях Найробі, що організовувала працевлаштування кенійців начебто на роботу в Росію – тобто воювати на фронт. Пізніше також поліція заарештувала і депортувала Міхаіла Ляпіна, громадянина РФ зі зв’язками з російським посольством.
В лютому 2026 міністр закордонних справ країни говорив про закриття пронад 600 агенцій з працевлаштування через підозри у шахрайському вербуванні для росіян. Згодом, Національна розвідувальна служба представила парламенту доповідь про роботу російських мереж рекрутингу, в якій і прозвучала наведена вище цифра у 1000 завербованих кенійців. Доповідь також станом на момент публікації ідентифікувала 89 кенійців на фронті, 35 на військових базах, 39 у військових шпиталях, 28 зниклих безвісти, 30 повернених на батьківщину, одного затриманого і одного, що вже завершив контракт. Окрім того, було виявлено, що працівники ряду державних агенцій співпрацювали з росіянами для того, щоб запобігти перехвату на території аеропорту. Ще в доповіді розвідка звернула увагу на роботу мереж зі співробітниками російського посольства для видачі віз.
Попри заперечення з боку Росії, Мусалія Мудаваді, міністр закордонних справ Кенії, порушив це питання під час свого візиту до Москви в березні – і на це отримав від Лаврова обіцянку, що кенійці більше не будуть допускатись до підписання контрактів з російським Міноборони.
Південна Африка – ще одна країна, яка була змушена реагувати на проблему російського рекрутингу. Тут було більше політичної драми. 6 листопада 2025 року Офіс президента ПАР заявив, що отримав прохання про допомогу від 17 південноафриканців, яких примусили до служби в збройних силах РФ. Дуже скоро стало відомо, що до вербування цієї групи (і ще двох ботсванців) причетна Дудузіле Зума-Самбудла, донька Джейкоба Зуми – скандального колишнього президента ПАР, за чиєї каденції в 2009-2018 роках країна значно розширила зв’язки з Росією, – депутатка Національної асамблеї від його партії Умконто-ве-Сізве, а також проросійська політикиня загалом. Ба більше, її звинуватила в цьому і сестра, назвавши ще двох співучасників. Власне сама Зума-Самбудла склала депутатський мандат стверджуючи, що стала жертвою маніпуляції і вона була переконана, що відправляла чоловіків на цивільні програми.
В кінці 2025 року заарештували ще одну групу з п’яти осіб, серед яких радіоведуча державного мовника SABC, яка звинувачуються в організації мережі для вербування найманців в Росію, а також троє громадян ПАР, які б мали стати новобранцями російської армії.
Робота з повернення південноафриканців велась дипломатичними каналами і завершилась успіхом. 10 лютого президент ПАР Сиріл Рамафоса провів телефонну розмову з Путіним, під час якої останній запевнив у підтримці їх репатріації. До кінця місяця 15 з 17 чоловіків повернули на батьківщину для того, щоб ті предстали перед судом – південноафриканське законодавство строго забороняє служити в іноземних арміях без дозволу держави. Ще в цьому місяці міністерство закордонних справ країни оголосило про смерть двох громадян (не з числа цих 17-ти) на службі в російських збройних силах.
Уряд Південної Африки також раніше заявляв, що вивчатиме ситуацію з потраплянням своїх громадян до Алабуги.
Окремо варто виділити реакцію Гани. Семюел Окудзето Аблаква, міністр закордонних справ цієї держави, поїхав обговорювати проблему російського вербування її громадян не до Москви, а в Київ, де зустрівся з Андрієм Сибігою і Володимиром Зеленським. За підсумками сторони домовились протидіяти в подальшому російському рекрутингу, а також далі працювати над репатріацією двох ганійців, які потрапили в український полон. Після візиту міністр також озвучив отриману статистику: 272 громадянина Гани служили в російській армії з 2022 року, з яких 55 загинули.
Всі три наведені країни мають дещо спільне – вони є сталими англофонними демократіями з активним громадянським суспільством, що має запит на справедливість. Гана і Кенія на міжнародній арені займають проукраїнські позиції; позиція ПАР останні чотири роки була доволі амбівалентною. Проте проблему важко ігнорувати не тільки їм. Про вербування попереджав своїх громадян уряд Нігерії, діяльність російських мереж розслідували в Ботсвані та Уганді – ці дві країни до війни Росії проти України мають кардинально різні позиції. Навіть такий вірний соратник Росії як уряд Зімбабве не так давно публікував застереження про шахрайські практики російського рекрутингу.
Висновки
Весь феномен масового рекрутингу африканців є дуже показовим проявом того, що Росія розбудувала на континенті розгалужену інфраструктуру для підтримання свого впливу, яку може використовувати для виконання різних задач. Випадок Зуми-Самбудли, коли політикиня, яка поширює російську пропаганду, в один день починає організовувати вербування південноафриканців, є скоріше крайністю і виключенням, але якщо Росія може дозволити собі для цього залучити депутата національного парламенту, що вже казати про можливості підкупу чиновника місцевої міграційної служби?
Якщо агенти впливу роками поширювали дезінформацію, то для них не стане проблемою винайняти інфлюенсерів, щоб рекламували контракти або згенерувати і поширити ШІ-контент з подібним вмістом. До того ж, деякі окремі найманці, які воювали проти України, повернувшись на батьківщину самі брались за пропаганду рекрутингу в соцмережах.
Якщо Українська держава має намір системно протидіяти масовому вербуванню африканців на війну, до цього варто підходити не стільки як до проблеми геополітичної конкуренції, скільки як до проблеми транснаціональної злочинності. Андрій Сибіга уже говорив про намір домагатися санкцій ЄС для мереж вербування і заборони вʼїзду для найманців; для інформування про схеми рекрутингу запустили окремий сайт. Тут ще було б доцільним створення спеціального механізму, в рамках якого Україна обмінювалась би з правоохоронними органами африканських держав релевантною інформацією про ці мережі: наприклад, даними про турагенції та агенції зайнятості, залучені у вербування африканців; про окремих індивідів, як з африканського, так і з російського кінців мережі, що беруть участь в цьому та несуть відповідальність за організацію системи.
Створення чорних списків країн, громадян яких більше не рекрутуватимуть, говорить про те, що самі росіяни розуміють деструктивних характер такої політики на свій вплив. Росія застосуванням таких методів активно підриває суверенітет африканських країн, навіть дружніх; вона відкрито нехтує життям та здоров’ям їхніх громадян, принижуючи та знущаючись над гідністю цих індивідів та суспільств, до яких вони належать. З прагматичних міркувань держави можуть таке терпіти, але дипломатично, це є серйозним проявом зневаги, навіть ворожості.
По суті, це само-саботаж російської «м’якої сили». Сам факт того, що деякі африканці були рекрутовані насильно під час перебування в РФ вже кидає тінь на всі справжні програми роботи та навчання – хто може знати, за якою з них криється примусовий контракт?
Як правило, африканські держави підходять до відносин з іншими по-реалістськи. Їх лідери добре усвідомлюють свою слабкість на міжнародній арені і розуміють, що в їх інтересах підтримувати з Росією хороші, партнерські відносини як з незахідним центром сили і джерелом інвестицій. Але в цих розрахунках є і інша, більш сентиментальна змінна. Серед частини політичних еліт ще живе пам’ять про совєтську «дружбу народів», як СРСР допомагав їм в антиколоніальній боротьбі, навчав у ВУЗах африканських студентів. Але з часом, коли події другої половини ХХ ст. будуть здаватись давньої історією, нові лідери пам’ятатимуть про Росію зовсім інше: як «Русал» захопив Гвінею, як «вагнерівці» вбивали в Малі та як російська армія перетворювала африканських чоловіків на «открывашки».