Володимира Іванова, 53-річного військовослужбовця збройних сил РФ з позивним “Ярий”, уродженця міста Севастополь, обвинувачують у скоєнні воєнного злочину — умисному вбивстві двох українських військовополонених. За даними слідства, дев’ятого січня 2025 року Іванов разом із трьома іншими російськими військовими з позивними “Бєлий”, “Бум” та “Лєбєдь” виконали наказ невстановленого командира з позивним “Рязань” і у лісі на південний схід від села Гуєво Суджанського району Курської області вбили з автоматів Калашникова двох полонених військовослужбовців 241-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України.
Іванову інкримінують вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 28 та ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України — воєнний злочин, поєднаний з умисним вбивством, скоєний групою осіб. Йому загрожує довічне позбавлення волі.
Як повідомляло раніше Суспільне, на першому судовому засіданні Іванов визнав свою провину та погодився давати свідчення. У цій справі — троє потерпілих — родичі загиблих українських військовослужбовців, які не були присутні ні на цьому слуханні, ні на попередніх.
На попередніх засіданнях суд дослідив письмові докази, відеозаписи слідчих експериментів, відео з дрона, де стався розстріл, та перейшов до допиту свідків: вже свідчили троє українських військовослужбовців, які перебували на одній позиції із вбитими та бачили їх тіла після смерті. Один з них повідомив, що тіла забрати не вдалося, бо вони були заміновані.
“У полон брати тільки офіцерів”
На засіданні 27 січня 2026 року Шевченківський райсуд Києва допитав трьох нових свідків — двох російських військовополонених та українського військовослужбовця, анкетні дані якого ми не розголошуватимемо з міркувань безпеки. Допит російських військових проводили по відеозвʼязку із СІЗО. Захисник Іванова з Центру надання безоплатної вторинної правової допомоги також був присутній на засіданні онлайн.
Іванова доставили до зали суду. Поруч з ним сиділа перекладачка, яка перекладала і для нього, і для двох російських військовополонених.
Першим свідчив уродженець Новоросійська РФ, двадцятидевʼятирічний Дмитро Кондратьєв, військовослужбовець 40-ї окремої бригади морської піхоти збройних сил Російської Федерації. Враховуючи, що відео допиту транслювалося в залі лише на моніторах, видимих суддям, прокурору та перекладачу з обвинувачуваним, — журналісти не мали змоги бачити обличчя свідка.
Кондратьєв повідомив, що знає Іванова по службі. Він, у складі групи з шести російських військовослужбовців “Бум”, “Лєбєдь”, “Бєлий”, “Ярий”, “Сурікат”, прибув на позицію поблизу села Гуєво Курської області за наказом свого командира. Наступного дня, 9 січня 2025 року, в районі 10-11-ї години ранку, двоє військових зс РФ побачили двох невідомих.
“Спочатку вони пішли в одну сторону, але через десять хвилин стали повертатися. Один з наших, а саме “Лєбєдь”, зупинив їх і сказав: “Стій. Хто йде? Назвіть пароль, хто такі?”. Після того, як стало зрозуміло, що це українські військовослужбовці, наш солдат з позивним “Сурікат” передав цю інформацію по рації командиру”, — повідомив Кондратьєв.
Далі свідок сказав суду, що від командира з позивним “Рязань”, імʼя, прізвище та посада якого йому нібито невідомі, вони отримали наказ відкрити вогонь на ураження.
“Командир сказав: в полон нікого не брати. Тільки офіцерів. Після цих слів звʼязок по рації зник, і “Бум”, “Бєлий”, “Ярий” та “Лєбєдь” відкрили вогонь по українським військовим з автоматів Калашникова”, — додав військовополонений.
На уточнююче питання прокурора у справі Михайла Нечиталюка про те, чи чинили спротив українські військовослужбовці або становили загрозу для них, Кондратьєв відповів: ні. Він також сказав, що не бачив у них при собі зброї. Описати їх також не може, враховуючи, що це була зима і вони були одягнені в теплі бушлати. Єдине, що сказав свідок Кондратьєв, це те, що українські військові були невисокого зросту.
Наступного дня українські військовослужбовці взяли його в полон разом з “Ярим” та “Сурікатом”.
Показав на відео ймовірне місце розстрілу
Наступним у суді мали допитати іншого військовополоненого РФ, проте через технічні причини до зали запросили як свідка чинного українського військовослужбовця. Він пояснив суду, що не знав загиблих особисто, проте служив з ними в одному батальйоні. У січні 2025 року, точної дати свідок не памʼятає, їм надійшло повідомлення, що біля позиції “Хліб” помітили росіян.
“Методом аеророзвідки ми знайшли тіла двох наших побратимів, після чого стали шукати групу росіян, яка це зробила”, — сказав він.
Далі прокурор попросив свідка показати на фрагменті відео, яке він передав під час досудового розслідування, місце, де знаходилися тіла українських захисників. На монітор вивели відеозапис і свідок вказав на дві теплові сигнатури, які випромінювали інфрачервоним світлом й означали тіла наших загиблих військових. (Теплові сигнатури — це характерний “тепловий слід” об’єкта, тобто те, як він випромінює тепло і виглядає в інфрачервоному (тепловому) діапазоні. Вони дозволяють тепловізорам розрізняти людей, техніку чи будівлі на тлі навколишнього середовища,навіть у повній темряві, диму чи в тумані, оскільки кожна ціль має свій “тепловий почерк” — Ред.).
На запитання одного з суддів колегії з приводу того, чи знає щось свідок про російських військових, яких взяли в полон того дня, військовий відповів, що йому відомо про трьох “200-х” і трьох російських військовослужбовців, яких взяли полон.
У сторони захисту не було питань до цього свідка.
Свідчення “Суріката”: стверджує, що обвинувачений кинув ще й гранату
Останнім суд допитав російського військовополоненого Євгенія Ланцова з позивним “Сурікат”, 2003 року народження, з міста Новосибірськ РФ. Він також є військовослужбовцем 40-ї окремої бригади морської піхоти збройних сил Російської Федерації. У більшості він повторив розповідь про ті самі події, які переказав Кондратьєв. Так, Ланцов повідомив, що у січні зранку, точної дати не памʼятає, він з вищезгаданими військовими зс РФ пішли до кінцевої точки, яку їм надав командир.
“Коли “Лєбєдь” збирав хмиз для позицій, повідомив нам, що хтось ходить поруч з позицією. Коли українські військовослужбовці йшли назад, “Лєбєдь” їх зупинив. Вони були з піднятими руками. На його питання “Хто та звідки? Назвіть пароль”, вони відповіли, що — партизани і пароля не знають, й перейшли на українську мову. У цей час я доповів командиру, що нам трапилися українські військові. Командир передав по рації, щоб ми відкрили вогонь”, — сказав Ланцов.
Далі, за його словами, обвинувачений та “Лєбєдь” відкрили вогонь, після чого до них “приєдналися” “Бум” та “Бєлий”. Вогонь, з його слів, росіяни вели на відстані 7-10 метрів.
“Після цього “Ярий” кинув гранату, але вона зачепилася за хмиз і, можливо, в результаті цього він й отримав поранення. Це сталося у проміжок часу між девятою та десятою ранку приблизно”, — додав Ланцов.
Прокурор у справі підтвердив LB.ua інформацію про те, що у полон обвинувачений потрапив з осколковими пораненнями.
Михайло Нечиталюк запитав у свідка Ланцова, чи підходили вони до тіл українських військових після припинення вогню. Підсудний відповів, що ні.
Ланцов також сказав, що українські військовослужбовці не чинили опору та не становили загрози. Як підкреслив прокурор, з моменту, коли українські військові підкорилися вимозі зупинитися і не чинили при цьому опір, вони набули статусу військовополонених і знаходилися під захистом Міжнародного гуманітарного права.
Після закінчення допиту цього свідка, суддя дав слово обвинуваченому. Підсудний Іванов сказав, що вбачає розбіжності у словах свідків.
“Їхні покази мають розбіжності. Питання ставити не буду, все на розсуд суду. А з приводу гранати, не було такого”, — сказав Іванов.
Далі захисник запитав у свого підопічного, чи розкаюється він у скоєному.
“Так, я розкаююся”, — сказав він.
Інших коментарів він не надав, лише сказав, що з обвинувальним актом погоджується.
Судові дебати у цій справі та останнє слово обвинуваченого призначені на 18 лютого 2026 року.
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту INSTITUTE FOR WAR & PEACE REPORTING "Правосуддя наживо".