Насправді ми й так вже давно «самі», але те, що має відбутися разом із тим, що відбувається – це несправедливість у мільйонному ступені. Чому?
По-перше, тепер допомогу будуть нараховувати лише тим, хто виїхав з окупації після серпня 2023 року. Ще раз. Після 01.08.23 року. Тобто всі маріупольці, які свідомо за першої можливості залишили окупацію та виборють нашу перемогу тут, в евакуації – до побачення. Проте, якщо людина просиділа майже півтора року з окупантом, розмірковуючи чи варто їхати – отримує підтримку держави. Справедливо? Навряд.
По-друге та найбільш обурливе. Медичні працівники в окупації, які працюють в лікарнях окупованих територій (наприклад) отримують заробітну плату. З України. Прочитали? Осягнули? Давайте ще раз – медичні працівники в окупації отримують заробітну плату на наші податки, у тому числі лікуючи військових окупантів. Як вам таке? Це значно більше за дві тисячі, які перестають отримувати наші біженці тут. Справедливо? Чомусь здається, не дуже.
Якщо цих двох причин замало, можна далі продовжити цей ланцюг.
Від відсутності реакції на петицію від ВПО та невиконану обіцяну обманутого урядом президента, що допомогу не скасують. Коли її вже скасували.
Від відсутності будь-якої нерухомості для тимчасового розміщення сотень тисяч ВПО від держави до відсутності програми компенсації за втрачене житло для маріупольців.
Проте нам дедалі наголошують, що біженці в ЄС повинні повертатись додому і відчувати війну тут. Як всі інші.
А мені дуже хотілося б, щоб нарешті не усвідомили, а відчули війну як внутрішні біженці ті, хто має нами займатись. Хто живе на наші податки. Податки тих, хто все втратив в Маріуполі.
Тому досить стояти в позі страуса. Зворотний відлік Уряд вже запустив, як би не намагався зробити хороше обличчя. Кодекс мовчання «Не критикувати під час війни» – справа хороша. Поки не настає край. Проте до краю залишається коротка стежка в 10 днів січня.