Контекст
У 1918–1920 рр. Кошиці перейшли до складу новоутвореної держави – Чехословаччини. В Європейській архітектурі у цей час набували популярності серед інших два напрямки в архітектурі, перший – інтернаціональний модернізм, тобто сучасна архітектура, архітектура майбутнього – функціональна, зручна, підпорядкована під потреби людини, яка ставиться у центр концепції «нового побуту».
Другий напрямок – архітектура ідентичності новоутворених держав, виокремлення специфічних рис для кожної з них. Складність підходу була у необхідності сполучити риси самобутності з підкресленням устремління нації в майбутнє, як складової пропаганди розвитку нових національних держав. Цей симбіоз виливався в експерименти, які формували неповторне обличчя міст, у кожного з яких була непроста тисячолітня історія формування багатонаціонального симбіозу зовнішніх впливів та місцевих традицій.
Якщо повернутися до парадигми дуалізму центр/периферія та її сучасного аналізу, цікавим є факт тісних зв'язків Ле Корбюзьє з чехословацьким інтелектуальним середовищем наприкінці 1920-х. Він організував низку заходів під назвою "Пуризм та архітектура" у Празі, запросивши у якості лекторів Вальтера Гропіуса та Адольфа Лооса.
Тоді розгорнулася гостра полеміка між Ле Корбюзьє та чеським авангардистом і критиком Карелом Тейге (Karel Teige) щодо утопічного проєкту Всесвітнього міста Mundaneum.
Різке розходження в їхніх доктринах є досить показовим для того періоду: Ле Корбюзьє пропагував архітектуру як спеціалізоване політично незалежне знання, а Тейге вважав її інструментом революційних змін: "…Сучасна архітектура народилася не з абстрактних спекуляцій, а з реальної потреби, з веління життя, а не заступництва якоїсь академії чи офіційної групи. Реально потрібні програми: заводи, мости, вокзали, офіси, житло для робітників, школи, лікарні, готелі та квартири. З фундаментального розуміння та формування цих проблем народилася чиста сучасна архітектура… Монументальна та сакральна архітектура, присвячена будь-якому меморіалу революції та визволення, усі сучасні тріумфальні арки, святкові зали, гробниці, палаци та замки призводять до появи потвор. Приклади конкретної та утилітарної архітектури, а також ознаки нової метафізичної, монументальної архітектури чітко показують, що в даний час архітектура зазнає поразки, оскільки вона не буде продиктована справжніми потребами соціального та економічного життя. Єдиною метою і сферою діяльності сучасної архітектури є наукове вирішення точних завдань раціонального будівництва. Художнє вирішення метафізичного, абстрактно-умоглядного завдання засобами монументальної композиції є хибним підходом, як показує проект Mundaneum… Ле Корбюзьє, незважаючи на розуміння важливості утилітарних вимог, бачить кінцеву мету архітектури, яку він вважає «царицею мистецтв», у тому, щоб звести якийсь собор чи святилище… У наше століття машинної цивілізації… намір створити мистецтво замість будинків і пам’ятники замість шкіл призводить до гібридних форм і збіднює цей твір природної та сучасної краси, який властивий справжнім, досконалим речам".
Тайге також знаний своїми сюрреалістичними колажами, де він теж обігравав тему сучасної архітектури.
Тайгер був провідним експертом з Баугаузу, регулярно пишучи про нього для чеського архітектурного щомісячнику Stavba (Будівництво) та мистецького журналу ReD (видання авангардної групи Devětsil), редактором і дизайнером якого він був.
На жаль, зворотної промоції східноєвропейської інтелектуальної думки не сталося: в той час, як роботи Ле Корбюзьє були перекладені чеською мовою, жодна з робіт Тейґе не була перекладена французькою за його життя. Незважаючи на запрошення Ганнеса Майєра викладати в Баугаузі в 1929–1930 рр., жоден з його текстів не був опублікований німецькою мовою. Це про сталі ієрархії того часу.
Містобудівні ідеї
Яким було місце словацької архітектури в цих радикальних розломах?
Загальновідомо, що нове містобудування завжди залежало від нової політичної ситуації, зазвичай заперечуючи попередні напрацювання. Не стали винятком і "лихі 20-ті" (Roaring 20s) минулого століття.
На початку 1-ї Чехословаччини був створений регламентний план, все ще "монархічний", але ніяк не завершений, який поступився місцем розробці функціоналістичного плану, реалізація якого стала утопічною через розпад Чехословаччини. "Підготовка прогресивного плану відразу після війни була перервана наступом нової соціалістичної естетики, а наступний план, підготовлений цього разу в дусі соціалістичного реалізму, не був завершений саме через його падіння і повернення сучасного урбанізму" (The Urban Planning of Košice and the Development of a 20th Century Avenue. Адріана Пряткова, Ян Секан, Мате Тамаска).
Таким чином, Кошице має три обличчя: історичне бюргерське втілення за часів Габсбургів, період перетворення міста на сучасне у міжвоєнний період, а потім соціалістичне індустріальне місто.
Почнемо з тенденції модернізувати міста через прибирання фортечних споруд з історичного центру.
Кошице "переосмислив" фортечні мури досить рано, у 1840-х роках. План забудови західного глацису був створений в рамках плану міста, підготовленого інженером Йозефом Отто, який запропонував грандіозний міський проспект з репрезентативними громадськими будівлями, сучасну вулицю Мойзесова, реалізований фрагмент запланованої кільцевої дороги навколо старого міста.
Два проєкти – 1912 р. та 1938 р. презентують дві концепції не просто у хронологічній різниці, але й в теоретичній.
Перша (угорські архітектори – піонери міського планування: Ласло Варга (László Warga) та Єно Лехнер (Jenő Lechner), переможці найпершого урбаністичного конкурсу в Угорщині) – живописне, підпорядковане рельєфу планування м’якого розширення міста вздовж річки Горнад (Hornád) в обох напрямках, й також включення річки у структуру міста та нових планувальних районів. Концепція будувалася відповідно до принципів Камілло Сітте: красиве місто з мальовничими громадськими зонами, великою кількістю зелені, кільцевими дорогами, а також значними промисловими комплексами, громадськими установами, естакадною залізницею та річковим портом.
Друга концепція Йозефа Хохола (Josef Chochol), архітектора-кубіста, соратника видатних основоположників чеського кубізму і рондокубізму, Павла Янака (Pavel Janák) і Йозефа Гочара (Josef Gočár), є більш геометризованою, підпорядкованою розвитку промисловості та транспортних мереж, що з'єднують заводи, житлові райони та транзитні шляхи. Вона заперечувала ідеали естетики Сітте – жодних мальовничих вулиць чи площ, замість річкового порту був запроєктований аеропорт. Ця концепція передбачала лінійне зростання міста вздовж річки, на противагу баченню міста, що розширюється в центрі. Це вже був не візіонерський, занадто амбітний, а жорсткий, реалістичний план, який дивився вперед на 50 років. Таким чином, відбувся перехід від масштабу, орієнтованого на людину, до функціонального вирішення структур розселення.
З наступного сторічного розвитку містобудівництва бачимо тенденції повернення першої концепції – необхідність обмеження транспортного руху центром міста, повернення у структуру міста річки, пріоритетність забудови її берегів елітним житлом з одночасним формуванням зеленої смуги.
Порівняння цих двох містобудівних концепцій так само буде відображати напрямки архітектурних течій.
Порівняння проєкту 1912 р. та реального плану Кошиць 1921 р. показує кризу розвитку й можливості для прорахування більш реалістичних перспектив.
Інтернаціональний функціоналізм
З 1918 р. багато чеських архітекторів приїжджали до словацької частини республіки, щоб розбудовувати державну інфраструктуру, експортуючи сюди чеський кубізм. Потім настали часи панування модерністських тенденцій з Франції та Німеччини. Естетика Баугаузу була швидко прийнята новонародженим середнім класом, що охоче замовляв модерністські вілли, а державні органи – багатоквартирні будинки, банки і департаменти, чимало з яких з часом набули статусу іконічних.
Масарикова колонія для банківських чиновників на 48 квартир представляє концепцію майбутнього побуту не лише в надсучасній архітектурі, але й в технологічності.
Автор проєкту, Йозеф Полашек (Josef Polášek), видатний архітектор-авангардист з Брно, досліджував проблему мінімального житла, критикуючи протиріччя між розкішним житлом для вищих класів та аварійним житлом у трудових колоніях. У колонії Масарика архітектор застосував принципи колективного житла, де починає реалізовуватися роль соціальної держави, посилаючись на подібні моделі в Нідерландах та Німеччині. Архітектор пропагував типізацію та стандартизацію будівельних компонентів, що здешевило всю споруду. У його невеликих багатоквартирних будинках з’явилися ідентичні формати вікон, а також типізовано сходові стіни та балкони. Втілити ці інновації йому дозволила поправка до закону від 1930 р., прийнята на підтримку будівництва дешевого житла.
Трикрилий блок чотириповерхових будинків, розташованих у формі літери U, збудував кооператив, що складався з 48 родин службовців чеських, словацьких та угорських банків у Кошице. У квартирах були вбудовані стандартні шафи для одягу та білизни, центральне опалення, холодне та гаряче водопостачання, у житлових блоках передбачена спільна пральня, зелені тераси для відпочинку на даху, дитячий ігровий майданчик з басейном та дитячі садки у закритому дворі.
У квартир був сучасний розподіл простору на денну та нічну частини. Орієнтація по сторонам світу: спальні орієнтовані на тихий двір, вітальня, кабінет і оранжерея – на вулицю. Окремий змивний туалет у вітальні був обладнаний гігієнічним фільтром.
Естетика фасадів, формально аскетичних, але пропорційно виважених, наслідувала архітектуру Neue Sachlichkeit (Нової речевості).
Ми обрали цей проєкт 1926 р. для презентації концепції, позбавленої будь-яких художніх стилізацій, гола функціональность. Й хоча зараз він вже не виглядає оригінальним, але тоді головною його ідеєю було продемонструвати замежний для тогочасних уявлень майбутній світ – світ світла, здоров’я, розвитку технологій.
На той час будівля була за містом, в зеленій зоні, й ніяк не втручався у міське архітектурне середовище.
Будував житлові комплекси й празький архітектор Рудольф Бребта (Rudolf Brebta), який працював в Кошице увесь міжвоєнний період, переважно у співпраці з будівельною фірмою цивільного інженера і проєктувальника Алоїза Новака (Alojz Novák).
Зокрема, Бребта спроєктував конструктивістський житловий будинок для офіцерів і сержантів (1925-1927).
У 1938 р. словаки відзначили двадцяту річницю створення Чехословаччини видовищною “Виставкою Сходу” - сучасного виставкового комплексу з чотирма постійними павільйонами. За перемогу в конкурсі на проєкт головного павільйону “Чехословацька держава” змагалися кілька архітекторі, в тому числі Рудольф Бребта і Людовіт Ельшлеґер.
Перемогла конструктивістська концепція першого проти ар-деко будівлі другого, навіяної центральний павільйон Брюссельської міжнародної виставки 1935 р.
Та історія повернула так, що в головному павільйоні під назвою “Чехословацька держава” тепер є факультет гірничої справи, екології, менеджменту та геотехнологій кошицького Технічного університету, кафедра геології та мінералогії замінила виставку «Технології та промисловість», а приміщення виставки «Аграрна освіта» тепер використовують фізики.
Перші спроби створити в Кошицях технічний університет відбулися ще в двадцятих роках, хоча й звучали голоси, що аграрній Словаччині це не потрібно. Втім, починається набір студентів…Але у 1938 р. Кошице відходить до Угорщини і університет до іншого міста, а згодом до Братислави. І тільки у 1952 р. Технічний універ стає реальністю. Будувати щось нове для перших 3 факультетів не стали – хтось звернув увагу на порожні експо-павільони.
Універ потроху обріс новими будівлями, та чиста геометрія виставкових павільйону 1938-го р. продовжує ятрити серце.
Окрім того, Бребті замовляли вілли і сакральні споруди.
У 1936 і 1938 рр., за його проєктом збудували модерністський костел Христа Царя (Kostol Krista Kráľa) – на території, що належала сестрам-домініканкам, у самісінькому історичному центрі.
Ця перлина функціоналізму зберіглася майже у первісному стані.
Автор проєкту, архітектор з Брно, Едуард Жачек (Eduard Žáček) належав до молодшого покоління архітекторів-функціоналістів. Його надихав нідерландський неопластицизм (De Stijl).
Це приклад сучасної архітектури у середмісті. Строгий фасад будівлі, яка замикає перспективу вузенької вулиці середмістя – Прібінової, достатньо насичений дрібним деталюванням: горизонталі балконів та осклена лоджія другого поверху, дрібні віконні рами гармонують з загальною візуальною дрібністю оточуючої забудови (хоча у цьому куточку сьогодні вона навколо також модерністична).
Один з найбільш лаконічних у декоруванні об’єктів міжвоєнного модернізму – відкритий басейн: чиста геометрія та конструкція, реклама стилю, який між тим не ставна той час популярним в Кошицях.
Автор проєкту, кошицький архітектор Людовіт (Лайош) Ельшлеґер (Ľudovít/ Lajos Oelschläger, пізніше відомий як Lajos Őry) був яскравим виразником "природної та елегантної інкорпорації нової архітектури в історичне оточення". Він, дійсно, є знаковою постать з точки зору місцевої архітектурної унікальності. Зауважимо, що початковий період його діяльності був тісно пов'язаний з тогочасною угорською архітектурою, що буде проілюстровано пізніше. Та на початку 1930-х рр. Ельшлеґер проєктує архітектуру, яка має абсолютно модерністський характер, причому є взірці дуже чистого функціоналізму.
Власники торгівельних будинків намагалися в архітектурі робити рекламу товару, усього сучасного, найновішого, що є у Європі. Торговий дім Ігнаца Рота за проєктом Ельшлеґера є показовим у цьому сенсі.
На жаль, цей фасад змінено зі втратою бездоганного композиційного рішення площин та прорізів, вертикалей та горизонталей.
Автор проєкту, Олександр Скутецький (Alexander Skutecký) починав кар’єру як прихильник історизму і модерну (під впливом віденської архітектури), але згодом захопився функціоналізмом, спроєктувавши авангардний Палац правосуддя у Братиславі (1937). На жаль, його талант не розкрився у повній мірі: він став жертвою вбивства євреїв поблизу Банської Бистриці восени 1944 р.
У 1937 р. Скутецький розробив проєкт дев'ятиповерхової будівлі, яка мала обслуговувати Трієстську страхову компанію Assicurazioni Generali.
Ми віднесли цю будівлю до інтернаціонального стилю, втім, вона має певний вплив чеського кубізму: класичне членування на базу та карниз, колонний стрій фільонки з вікнами на другому поверсі. Це порівняно пізня будівля, зведена в рік початку Другої світової війни, й відчувається тенденція наблизити архітектуру модернізму до місцевих традицій.
Чехословацький рондокубізм
Будівля інтернату не є модерністичною в традиційному розумінні стилю. Але вона є класичним взірцем чехословацького рондокубізму, на який ми будемо спиратися у подальших прикладах.
Автор проєкту модерністської перебудови, Адольф Лібшер (Adolf Liebscher) – відомий чеський урбаніст і доктор архітектури, який розробив генеральний план і концепцію розвитку Ужгорода.
У Кошицях багато об’єктів, які можна було б віднести до стилю чехословацького рондокубізму, але ми виокремимо зразки найбільшої адаптованості його до функціоналізму.
Будівля окружного суду 1878 р. була перебудована у 1926 р. якраз з метою не просто осучаснення, але й підкреслення державної приналежності. Насправді, вона також далека від чистого модернізму, втім, це важливий приклад для ілюстрації певного змагання в ідентичності Кошице.
Яскравий зразок поєднання рондокубізму з функціоналізмом на місцевому ґрунті.
Один з корпусів колишнього соціального дому вирішений під очевидним впливом рондокубізму, відображаючи сформовану у ці часи чітку чехословацьку ідентичність – з характерними циліндричними та кубістичними і призматичними формами.
Угорське раціоналістичне необароко
Будівля Неологічної синагоги обрана нами заголовною фотографією наступної теми: пошуку у функціоналізмі угорської ідентичності. У цей розділ потрапило кілька будівель, зведених для єврейської громади Кошиць.
Будівництву реформатської синагоги передував міжнародний конкурс від місцевої єврейської спільноти у 1924 р., який виграв будапештський архітектор Лайош Козма (Lajos Kozma), один із найавтентичніших і впливовіших представників угорського модерну початку XX ст. Його неперевершене цитування угорських і трансільванських мотивів в архітектурі надихнула деяких дослідників називати його інтуїтивним постмодерністом: «…так зване "козмське бароко" відродило угорський стиль "народного/шляхетського бароко" XIX ст. Завдяки цьому стилю Козма сприяв відродженню міжвоєнного бароко в дизайні та архітектурі, яке було широко поширене в усіх державах-спадкоємцях імперії Габсбургів і показало, наскільки неоднорідним було сприйняття старих стилів".
Вочевидь, у пошуках певних рис глибинного коріння обох культур архітектори виходили на важливий об’єднуючий елемент – вузьку півциркульну арку та набір стилізованих елементів та форм, характерних для стилю угорського раціоналістичне необароко. У будівлі неологічної синагоги найбільш яскравим елементом є орнаментований купол.
Монументальність будівлі підкреслювали масивний чотиригранний портик (сьогодні знесений) та зовнішні стіни, пластично поєднані з бароковими елементами. Розміри споруди вражали: висота купола становила 37 м при діаметрі 24 м; колони портика сягали 25 м. Місткість святилища становила 1100 осіб, розподілених на першому поверсі та напівкруглій жіночій галереї. Інтер'єр був повністю змінений, і лише деякі оригінальні деталі досі помітні: металеві перила сходів і попередній купол з написами на івриті збереглися в просторі над вбудованою стелею концертного залу.
Прилегла будівля школи до Другої світової війни слугувала єврейською початковою школою "Неолог" (сьогодні в ній розміщений Економічний університет). Будівля, також спроєктована Козмою, стилістично схожа на синагогу, з неокласичними та бароковими елементами на фасаді.
Після війни будівлю придбав муніципалітет Кошице, а в 1950-х рр. її переобладнали під філармонію, змінивши стильний портик на масивний вестибюль.
Щодо долі архітектора: напередодні війни, з посиленням антисемітських настроїв (Козма був євреєм) його зірка в Угорщині закотилася: його позбавили членства в Палаті архітекторів, а також дозволу на роботу. У відповідь він написав книгу про свої архітектурні принципи – "Das Neue Haus", яка була опублікована в Швейцарії в 1941 р. Коли нацисти вторглися в Угорщину, Козма переховувався з фальшивими документами. Після війни його статус діючого архітектора і професора був відновлений, але усе пережите призвело до його передчасної смерті у 1948 р.
Як зазначено раніше, яскравим адептом угорського впливу на модерністичне мислення був Людовіт Ельшлеґер. Наступні чотири споруди, на наш погляд, повністю відповідають визначеному стилістичному напрямку.
Перш за все – будівля Торгово-промислової палати (ТПП), яка для підприємців з інших міст та країн мала б демонструвати найбільш виразний локальний архітектурний стиль.
За право проєктувати нову будівлю для ТПП змагалися знані архітектори. ТПП в Кошице була заснована в 1850 р. і займала два офіси в місцевому ощадбанку. Після радикальних геополітичних змін і значного розширення діяльності кошицька ТПП зажадала власних просторих приміщень, які включали би бібліотеку, кімнату зразків, лекційні зали, класи для професійного навчання для торговців і ремісників, а також велику залу для публічних заходів.
Отже, оголосили конкурс, однак жодна з поданих пропозицій не відповідала умовам конкурсних вимог, і жоден проект-переможець не був оголошений. не було оголошено, хоча було присуджено три другі премії: знайомому нам Рудольфу Бребті, братиславському архітектору Мілану Хармінце та Ельшлеґеру.
Втім, останній таки виборов замовлення – остаточний проєкт з усіма вдосконаленнями був завершений у 1929 р, а будинок звели у 1931-му. Початкова конкурсна пропозиція, що мала вплив ренесансу, перетворилася на більш пуристичний і монументалістський дизайн.
Було ефектно вирішено головний вхід: він прикритий масивним виступаючим аванкорпусом, що складається з першого і другого поверхів будівлі і підтримується шістьма колонами, які нетрадиційно звужуються донизу. Будівля й сьогодні вражає своєю оригінальністю, яку дивом не спотворили регулярні спроби покращення.
Саме таке завдання – представити ключові риси ідентичності міста через сучасність – реалізував Ельшлеґер у проєкті Пожежного депо. Це комплекс будівель, які з’єднані між собою об’ємами невеликих «містків», розташований у тихому житловому районі на південний схід від межі міського заповідника.
Архітектор створював цікаві та динамічні міські приміщення, формуючи фасади, зміщуючи корпуси будівель та використовуючи різну висоту поверхів. Природною домінантою території стали компактні, вишукані архітектурні об’єми всіх трьох будівель Пожежного депо з оригінальними морфологічними елементами.
З моменту відкриття в 1928 р. Кошицьке пожежне депо функціонує без істотних змін.
Ортодоксальна синагога і школа, арх. Людовіт Ельшлеґер, Ґейза Золтан Боско, проєкт: 1926, реалізація: 1932–1933
Синагога є яскравим прикладом авторської інтерпретації архітектурної традиції, представленої східнословацьким ренесансним аттиком, неокласичними монументальними елементами з використанням єврейської іконографії, спираючись на тогочасні уявлення про храм Соломона на храмовій горі Єрусалиму.
Архітектори спроєктували синагогу з прилеглою будівлею школи на ділянці, яка зі східного боку межує з лінією вулиці. Видимий фасад з великими сходами і потрійним арковим монументальним виступом є лише удаваним входом: справжній головний вхід з вестибюлем розташований на західній стороні, подалі від вулиці. Ще два входи знаходяться з південної та північної сторони будівлі.
Інтер'єр являє собою модерністську залізобетонну центральну купольну конструкцію, з жіночою галереєю, яка підтримується бетонними стовпами, що проходять вздовж трьох сторін головного святилища.
У залі біма стоїть у центрі, а жіноча частина огороджена додатковою металевою мехицею на перилах. Ковчег побудований з червоного мармуру, світильники та вітражі витончено декоровані.
Разом з прилеглою школою і ритуальною лазнею в задній частині ділянки, ця синагога була задумана як релігійний центр для сучасних ортодоксальних євреїв Кошице.
У 1992 р. на фасаді синагоги була встановлена бронзова меморіальна плита в пам’ять про жертв Голокосту. Вона повідомляє, що у 1944 р. понад 12 000 євреїв Кошице були вивезені до концтаборів. З усіх перевезених вижили лише 400 людей.
До речі, ми так багато знаємо про спадщину недооціненого Людовіта Ельшлеґера завдяки відданій дослідниці, архітекторці Адріані Прятковій, яка разом зі своїм колегою Петером Пастором, співробітником кафедри архітектури факультету мистецтв Кошицького технічного університету, підготувала 344-сторінкову монографію (словацькою, угорською та англійською мовами), збираючи матеріали протягом 8 років.
Книга вийшла друком у 2013 р. і включає завершені та нереалізовані проєкти у Словаччині, Україні та Угорщині. У 2012 р. Адріана Пряткова та її команда створили пересувну виставку, яка відвідала багато міст Словаччини, Мішкольц в Угорщині, а також Ужгород, Мукачево та Берегове. Ельшлеґер був однією з чотирьох особистостей міста, які були спціально відзначені в рамках програми "Кошице – Культурна столиця Європи" у 2013 р.
Функціоналізм з місцевим характером
Функціоналізм з місцевим характером – четвертий напрямок розвитку модернізму у Кошицях. На відміну від інтернаціонального, він несе риси художніх вкраплень, які виходять з місцевих традицій. Тому цей функціоналізм можна назвати словацьким, або ж навіть кошицьким.
Будинок головної пошти був спроєктований Богуміром Козаком (Bohumír Kozák), видатним чеським архітектором-функціоналістом, теоретиком і одним з редакторів архітектурного щомісячника Stavba. Це перший громадський комплекс у стилі функціоналізм у Словаччині. Його возвели місці колишнього іподрому, що належав казармам, розташованим на протилежному боці вулиці.
Втім, він все ж має ознаки стилізованої ордерної системи класицизму: виокремлений цоколь та карниз, обрамлення вікон та виокремлені портали дверей, стилізовані колонади, двосхилі дахи та загальне підпорядкування симетрії окремих частин. Використано не два, а три основні кольори, три фактури – цегляне мурування, шліфований камінь та бетон. Динамічним й найбільш виразним виглядає кут Мойзесової (Moyzesova) та Поштової (Poštová) вулиць, й при тому зовсім не виразним є фасад з вулиці Кузмана (Kuzmányho), яка є досить широкою.
Загалом комплекс пошти виглядає характерною для Кошиць спорудою.
З історії: 26 червня 1941 р. будівля пошти стала об’єктом бомбардування, ймовірно, німецької або угорської авіації. На місто було скинуто 30 бомб, п'ять з яких влучили в пошту. Останні дві бомби впали перед будівлею біля головного входу саме тоді, коли вивантажували пошту з вантажівки. Будівля була значною мірою зруйнована, окрім великих дірок у стінах по периметру, вилетіло віконне перекриття та вітражі. Майже одразу після цього розпочалися роботи з реконструкції, і будівля швидко відновила роботу.
Переважна більшість обладнання будівлі є оригінальним або відреставрованим, включаючи керамічну плитку на підлозі, колони з чорного скла та облицювання з опакситу.
Петр Кропачек (Petr Kropáček) був прихильником пуристичної архітектури й одним із провідних діячів реформаторської діяльності чеського театру у якості сценографа і драматурга. З невідомих причин він покінчив самогубством у 1931 р, у віці 42 років.
Після закінчення Чеського технічного університету в 1913 р., він під впливом Йозефа Гочара та Павла Янака захопився кубізмом, створивши не лише архітектурні об’єкти, а й кілька культових нині предметів меблів. Після Першої світової війни Кропачек жив із родиною в Аргентині, Болівії і Мексиці, де будував будинки для робітників плантацій. У 1920 р. він повернувся до Праги, де заснував архітектурне бюро, яке зосередилося насамперед на проєктах багатоквартирних будинків і шкіл у чистих, пуристських формах.
Будівля жіночої міської гімназії демонструє не лише свою стилістичну довершеність та органічну інсталяцію в історичне середовище, але й є прикладом нових гігієнічних тенденцій.
Як стверджував чеський архітектор і критик Олдржих Стари (Oldřich Starý), ключовими рисами модерністської архітектури з точки зору гігієни були повітря, світло, очищення, провітрювання, опалення та штучне освітлення. Кропачек, як і інші чеські та словацькі молоді архітектори, прийняв принципи "Пуристичного маніфесту" Ле Корбюзьє та Амеде Озенфант, проголосивши, що "твір мистецтва повинен викликати відчуття математичного порядку".
Водночас будівля інкорпорує деякі елементи кошицької архітектури. На перший погляд, цей корпус різко відрізняється від основних корпусів міського училища, яке займає весь квартал й було зведено у стилі історизму у 1892–1896 рр. Але насправді, цей новий корпус підпорядкований стилю головного. Він так само вирішений у двох кольорах, у тих самих двох фактурах – червоної цегли та світлих отинькованих площинах.
Фасади підкреслені горизонталями карнизів: загальних та на окремих вікнах або кількох зблокованих вікнах. Необхідної дрібності для тотожності дрібності декорування старого корпусу додають решітки жалюзі в нижній частині вертикального кутового корпусу.
Один архітектор представив три різні стилі. Складське приміщення ліворуч – перебудова будівлі, яка залишилася ще від часів існування фортеці.
Будинок праворуч ми розглядали як приклад сильних місцевих впливів на модернізм. Але цей триповерховий будинок найбільше наближений до функціоналізму. Втім ми його віднесли до цього розділу через нюансну локальну специфіку.
Як і у випадку з жіночою гімназією Кропачека, Ельшлеґер намагався зберегти композиційну єдність забудови, використавши декорування у вигляді удаваного рустування (лінії розшивки рядів цегли або каменю). Вхід підкреслено баугаузним круглим віконцем.
Цей будинок має мінімалістичні елементи декорування: надвіконні та підвіконні прямокутні карнизи, які об’єднують по два вікна одного помешкання, а також декоративні прямокутні майже гербові пласкі плити з геометричним прямокутним, перекресленим вертикаллю зиґзаґом – брендовий елемент декору архітектора.
Вхід композиційно виділений двоколонною нішею. Акцентована асиметрія – широка ніша на три поверхи з двома балконами-терасами на 2-му та 3-му поверсі. На рівні даху площина ніші прикрашена круглим слуховим віконцем для освітлення горища. Ступінчасте підвищення стінок ніші відповідно до кута схилу даху і є основним елементом об’ємного композиційного акценту. Ці елементи декорування надають цілком функціоналістичному рішенню фасаду елегантного «угорського» присмаку.
Житловий будинок на вулиці Мойміровій, 6 (Mojmírova), як і попередній приклад, цілком функціоналістський, але доповнений елементами художнього декорування, які були характерними для чехословацького функціоналізму: кількаразове дублювання наддверного карнизу з округлими кутами, що імітує жалюзі, художне оформлення огорож балконів, дрібна рифлена поверхня (вертикальні насічки) цокольних каменів, складні фільонки дверних полотен.
Зрештою, кошицький функціоналізм, маючи приклади чистого стилю, тут все ж не набув великої популярності. Заможні замовники вимагали рис індивідуальності, що й робить кошицький модернізм унікальним. Подібні процеси відбувалися майже у всіх європейських містах. У теоретизуванні архітекторів щодо космополітичного майбутнього архітектури завжди треба враховувати бажання вирізнятися від інших. Ця індивідуальність може бути непомітною, може виражатися в одному елементі, а при проєктуванні великих мікрорайонів – у структурі планування, яке буде пов’язане з рельєфом, з панівним напрямком вітру тощо. Але саме такі відмінності й працюють на жадану унікальність.
Основні джерела (включаючи мапи і архівні фото):
1. Реєстр сучасної архітектури Словаччини https://www.register-architektury.sk/en
2. Adriana Priatkova, Jan Sekan.The Urban Planning of Košice and the Development of a 20th Century Avenue // A + U-Architecture and Urbanism. – November, 2020
3. Adriana Priatková, Peter Pásztor. Architekt Oelschläger – Őry. – Kosice, 2012
4. Adriana Priatková. The Chamber of Commerce and Industry in Košice
5. Zoznam kultúrnych pamiatok v Košiciach – mestskej časti Staré Mesto (Stredné Mesto)
6. Register modernej architektúry (Kosice)
7. Michał Burdziński. Young Slovakia. About the Meanders of Modern Art Between Žilina and Košice
8. Varechová, Zuzana. Qualitative transformations of housing in Košice in the period of modernism and functionalism
9. Julia Secklehner. Košice Modernism: Catalogue Review
10. Maroš Borský. Synagogue Architecture in Slovakia. Towards Creating a Memorial Landscape of Lost Community
Особлива подяка історику архітектури Сергію Дяченко за допомогу в підготовці архітектурної частини дослідження.
Дослідження відбулися в рамках KAIR Kosice Artist in Residence, жовтень – грудень, 2023.