Виставка Стаса Жалобнюка є прикладом того, коли міждисциплінарний підхід дозволяє візуальному художнику створювати об'єкти, які є одночасно мистецтвом та етнографією.
Неупереджений погляд дозволяє дослідити модерністську архітектуру цього періоду на предмет її унікальності, підкреслюючи важливість місцевої традиції в постімперському середовищі.
У 1920-30-х рр. Кошице стало помітним центром словацького культурного життя, посиленого активною мистецькою міграцією до міста.
Війна внесла кардинальні корективи в концепцію переосмислення постіндустріальних міст, сфокусувавши її на розробку візій «безпечного міста» в часи катастроф.
