Внутрішні біженці як сюрреалізм тилового парадоксу

Вибачте, я знову з нами. Такими незручними сотнями тисяч українців без дому. Чому? Тому, що моя підозра, що державі у вигляді уряду ми не потрібні, перестала бути підозрою. Вчора Мінсоцполітики зробили крайнім, оприлюднивши рішення із продовження виплат ВПО. Хоча б тим 30 відсоткам, в кого вони ще залишались. Проте, не це зараз ключове. Головне, що врешті-решт Мінсоц спромігся викласти базові принципи політики щодо ВПО. Сміливо, без сумніву. Чому? Тому що в цих базових принципах я бачу лише бажання забути та звинуватити. Будь-кого. Нас. Гостинні міста та містечка. Інопланетян. Будь-кого, але точно не бюрократів.

Фото: EPA/UPG

Дивимось на перший пункт політики. «Забезпечити поступову інтеграцію ВПО до приймаючих громад». Пардон? По-перше, ви не збираєтесь нас повертати додому? Тому, навіть за умови війни на роки, інтеграція в інших громадах це прямий та логічний шлях втрати власної. Якщо інтегрувати маріупольців у Дніпро, то Маріуполь зникне. Зникне людьми. Це ж очевидні речі. Ні? По-друге. А взагалі до чого мені (нам) приймаюча громада, куди я мушу інтегруватись? Хіба в мене немає країни, а місце тимчасового (навіть так – ТИМЧАСОВОГО) проживання залежить від безлічі причин. Знов – я мушу буту ігнорованим? Взагалі цей пункт – це пряме відношення нас до біженців. Біженців в іншу країну. Чомусь, але факт. Тому що, саме біженців інтегрують. Біженцям за статусом обирають місце інтеграції та приймаючу громаду за світовою практикою. То ми тоді хто у власній країні? Другий пункт не краще. «Стимулювати непрацюючих ВПО працездатного віку до працевлаштування». Це що, прямою мовою ми ледачі ледацюги, які не бажають працювати до такого ступеня, що в нас треба відібрати 2 тис. гривень, аби ми захотіли працювати? Серйозно? Я би хотів подивитись особисто в очі автору цього геніального принципу. Між тим, не підкажете де наші докери (робітники порту) можуть влаштуватись, ні? Може, металурги? Знову ні? 

Жодну з цих цілей не вирішує поки наявна допомога ВПО:

  • Надавати ВПО цільові інструменти соціальної підтримки, які будуть відповідати на їхні конкретні життєві потреби;
  • Захист родин від ризику бідності (зокрема, через надання можливості для внутрішньо переміщених осіб отримувати допомогу малозабезпеченим родинам);
  • Підтримка родин, які не мають достатньо ресурсу для оренди житла.

Все це більше схоже на відверте знущання або безглуздо маргінально-саркастичний жарт. Пропоную панам міністерським чиновникам прожити на ту допомогу, яку вони виділяють ВПО. Хоча б тиждень. При тому, що ми, сотні тисяч ВПО на сьогодні утримуємо та годуємо їх своїми податками. В цілому, все що зараз сталось в питанні з внутрішніми біженцями наочно демонструє весь сюрреалізм тилового парадоксу. Коли ті, хто втратили все, утримують тих, хто відбирає останнє у перших.

Петро Андрющенко Петро Андрющенко , радник міського голови Маріуполя
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram